Ухвала суду № 44322453, 21.05.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/16070/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Пушкарчук В.П. Провадження № 22-ц/773/773/15 Категорія: 27 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Русинчука М.М.,

суддів - Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

при секретарі - Губарик К.А.,

з участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» про визнання недійсним договору застави,

за апеляційною скаргою позивача на рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31.03.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції свої висновки обґрунтовував тим, що на час укладення між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем публічним акціонерним товариством комерційним банком (далі - ПАТ КБ) «Надра» договору застави транспортного засобу від 07.11.2007 року законом не вимагалося обов'язкового нотаріального посвідчення вказаного правочину, у зв'язку з чим прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновки суду відповідають встановленим в справі обставинам та нормам матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 07.10.2010 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Надра" було укладено договір кредитної лінії №6М/2007/840-МКЛ/672 на суму 39000 доларів США (а.с.3) .

Для забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між вказаними сторонами було укладено договір застави від 07.11.2007 року № 6М/2007/840-МКЛ/672/ТЗ, відповідно до умов якого позивач ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль марки Богдан, модель А-09202, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.4).

Статтею 204 ЦК України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 236 ЦК України передбачено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що укладений між ним та банком договір застави від 07.11.2007 року № 6М/2007/840-МКЛ/672/ТЗ є недійсним з тих підстав, що він не був нотаріально посвідчений, як це передбачено ст. ст. 13, 14 Закону України «Про заставу».

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір застави укладено між сторонами 07.11.2007 року.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про заставу» (в редакції від 18.11.2003 року, яка діяла на час укладення оспорюваного правочину) договір застави повинен бути укладений у письмовій формі.

У випадках, коли предметом застави є нерухоме майно, космічні об'єкти, договір застави повинен бути нотаріально посвідчений на підставі відповідних правоустановчих документів. Нотаріальне посвідчення договору застави нерухомого майна здійснюється за місцезнаходженням нерухомого майна, договору застави космічних об'єктів - за місцем реєстрації цих об'єктів.

Тобто, діючою на момент укладення вказаного правочину редакцією статті 13 Закону України «Про заставу» не вимагалося обов'язкового, як це вже передбачено чинною на даний час редакцією цієї статті від 06.07.2010 року, нотаріального посвідчення договору застави транспортного засобу.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції на підставі наведених правових норм та досліджених письмових доказів прийшов до правильного висновку про відмову у заявленому ОСОБА_1 позові.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, позивач ОСОБА_1 свої доводи щодо скасування оскаржуваного рішення суду мотивував тим, що при ухваленні оскаржуваного рішення місцевий суд не врахував тієї обставини, що предмет застави - автомобіль марки Богдан, модель А-09202, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, є спільною сумісною власністю його та третьої особи по справі ОСОБА_3 Оскільки остання своєї згоди на передачу у заставу вказаного транспортного засобу не давала, тому оспорюваний правочин з цих підстав є недійсним.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Однак, як вбачається зі змісту заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог, останній недійсність договору застави від 07.11.2007 року № 6М/2007/840-МКЛ/672/ТЗ обґрунтовував тим, що даний правочин не був нотаріально посвідчений, а в апеляційній скарзі позивач недійсність правочину обґрунтовує уже з інших підстав, що є виходом за межі встановлених ст. 303 ЦПК України меж апеляційного розгляду. Підставу позову позивач вправі був змінити до початку розгляду справи по суті у відповідності до положень ч. 2 ст. 31 ЦПК України, у такому випадку він мав би право оскаржити рішення із зазначеної підстави.

Доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду, були предметом розгляду в суді першої інстанції і висновків суду, викладених в рішенні, вони не спростовують.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: