Ухвала суду № 44320171, 29.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.04.2015р. м. Київ К/9991/13449/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року

у справі № 2а-13265/10/0870

за позовом Закритого акціонерного товариства «Алеро»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Закрите акціонерне товариство «Алеро» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 березня 2010 року № 0000402305/0/4312 та № 0000412305/0/4313.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року позов був задоволений. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 12 березня 2010 року № 0000402305/0/4312 та № 0000412305/0/4313.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ЗАТ «Алеро», посилаючись на те, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя провела планову виїзну перевірку ЗАТ «Алеро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2006 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої був складений акт № 25/23-508/23853596 від 24 лютого 2010 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги: пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 59491,00 грн., у тому числі: за 3 квартали 2007 року - 534,00 грн., за 2007 рік - 1058,00 грн., за 1 квартал 2008 року - 7113,00 грн., за півріччя 2008 року - 13159,00 грн., за 3 квартали 2008 року - 20355,00 грн., за 2008 рік - 27793,00 грн., за 1 квартал 2009 року - 9872,00 грн., за півріччя 2009 року - 19469,00 грн., за 3 квартали 2009 року - 30640,00 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 27751,00 грн., у тому числі: за січень 2008 року - 887,00 грн., лютий 2008 року - 191,00 грн., березень 2008 року - 1593,00 грн., квітень 2008 року - 649,00 грн., травень 2008 року - 769,00 грн., червень 2008 року - 493,00 грн., липень 2008 року - 531,00 грн., серпень 2008 року - 1363,00 грн., вересень 2008 року - 1245,00 грн., жовтень 2008 року - 406,00 грн., листопад 2008 року - 2701,00 грн., грудень 2008 року - 1044,00 грн., січень 2009 року - 2493,00 грн., лютий 2009 року - 1066,00 грн., квітень 2009 року - 2128,00 грн., травень 2009 року - 1885,00 грн., червень 2009 року - 1875,00 грн., липень 2009 року - 2927,00 грн., серпень 2009 року - 672,00 грн., вересень 2009 року - 2833,00 грн.

Зокрема, в акті перевірки було вказано, що ЗАТ «Алеро» неправомірно включило до складу валових витрат відповідного податкового періоду вартість комунальних послуг (сплачених на користь КП «Васитльківське ВУЖКГ» та КП «Водоканал»), а також вартість електроенергії (сплаченої на користь ВАТ «Запоріжжяобленерго») по об'єкту «Комплекс дорожнього сервісу у Васильківському районі Запорізької області по вул. Калініна, 1г» (до складу якого входить автомийка, готель, більярдна, технічні приміщення, ресторан та автомобільна газова заправна станція), а податок на додану вартість, сплачений у складі вартості таких послух, - до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, оскільки позивачем не була недоведена доцільність та економічна обґрунтованість використання вищенаведених послуг у власній господарській діяльності та їх декларування в податковій звітності, що не дає підтвердити зв'язок даних витрат з фінансово-господарською діяльністю ЗАТ «Алеро», оскільки договори оренди авто мийки та готельного комплексу припинили свою дію у 2007 році, а нових договорів оренди за період з 2008 року по 3 квартал 2009 року позивачем під час перевірки надано не було, що свідчить про те, що товариство не використовували вказані основні фонди у господарській діяльності та не отримувало дохід від їх використання, а несло лише витрати. Вказані обставини також слугували підставою для висновку податкового органу про те, що позивач неправомірно нараховував амортизаційні відрахування на вказані основні фонди.

12 березня 2010 року ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000402305/0/4312, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ЗАТ «Алеро» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 87517,90 грн., у тому числі: за основним платежем - 59491,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 28026,90 грн.

12 березня 2010 року ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0000412305/0/4313, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ЗАТ «Алеро» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 41626,50 грн., у тому числі: за основним платежем - 27751,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13875,50 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення оскаржувались позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено правомірності визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, оскільки витрати позивача на утримання об'єкта «Комплекс дорожнього сервісу у Васильківському районі Запорізької області по вул. Калініна, 1г» пов'язані з господарською діяльністю товариства, з урахуванням видів діяльності, які здійснює позивач, з урахуванням того, що усі договори оренди надавались податковому органу до перевірки.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, видами діяльності, які здійснює ЗАТ «Алеро» за КВЕД є: оптова торгівля хімічними продуктами; роздрібна торгівля непродовольчими товарами, не віднесеними до інших групувань; діяльність готелів; діяльність ресторанів (т.1 арк. справи 15).

Відповідно до положень пункту 3.2 статті 3 статуту ЗАТ «Алеро» предметом діяльності товариства є, зокрема: заправка автомобілів скрапленим газом пропан-бутан; надання послуг по обслуговуванню і ремонту транспортних засобів; створення та утримання кафе, барів, ресторанів, гральних закладів та інших закладів для відпочинку та розваг, організація азартних ігор; надання туристичних і готельних послуг (т.1 арк. справи 16-24).

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Абзацом 1 підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи з аналізу наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), підставою для формування валових витрат є наявність у платника податку - покупця відповідних розрахункових та платіжних документів, а підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки.

Тобто, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг), а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

У справі, що розглядається, судами було встановлено, що факт оплати позивачем вартості комунальних послуг та вартості електроенергії (у тому числі податку на додану вартість) підтверджений відповідними платіжними документами та не заперечувався податковим органом.

Також, судами було встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з метою здійснення господарської діяльності, направленої на отримання доходу уклав договори оренди майна (АГЗС, автомийки, готелю, ресторану, більярдної, технічних приміщень, які входять до комплексу дорожнього сервісу), внаслідок виконання яких отримав дохід, що підтверджується договорами оренди, актами приймання-передачі робіт (надання послуг) та податковими накладними (т. 1 арк. справи 206-268, т. 2 арк. справи 1-107).

Посилання податкового органу на те, що договори оренди, які були укладені позивачем за період з 2008 року по 3 квартал 2009 року, не були надані до перевірки правомірно були відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки з пункту 8 узагальненого переліку документів, які були використані при проведенні перевірки, вбачається, що до перевірки були надані договори фінансово-господарської діяльності, які були перевірені суцільним порядком (т.1 арк. справи 80-83).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 липня 2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна