Рішення № 44319563, 18.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2015Справа №910/28269/14

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (вул. Івана Федорова, 32-А, м. Київ, 03038)

до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (вул. Борщагівська, 145, м. Київ, 03056)

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 49 000,00 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Михайловська І.Г. - представник, довіреність №0114-205 від 29.12.2014;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 49 000,00 грн., а також 1 827,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виплативши відповідно до умов Генерального договору добровільного страхування наземних транспортних засобів №28-0101-01 від 01.02.2012 (Додаток №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору) страхувальнику страхове відшкодування в сумі 153 665,05 грн., позивач набув згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі як особи, відповідальної за заподіяння збитків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.12.2014 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/28269/14 та призначено до розгляду на 03.02.2015.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2015 розгляд справи відкладався на 18.02.2015.

У судове засідання 03.02.2015 уповноважені представники сторін не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 03.02.15 р. сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103032949456, 0103032949430, 0103032949448.

У судове засідання 18.02.15 р. з'явився уповноважений представник позивача, представник позивача у вказане судове засідання не з'явився.

Станом на час проведення судового засідання 18.02.15 р. відомості про вручення відповідачеві ухвали суду від 03.02.15 відсутні.

Згідно здійсненого судом запиту з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103032953321 станом на 18.02.15 р. дане поштове відправлення надійшло до відділення поштового зв'язку.

До початку судового засідання 20.01.15 р. представником позивача подано до господарського суду міста Києва клопотання №24АПС від 19.01.2015 про залучення документів до матеріалів справи, серед яких міститься, зокрема, довідка №12АПС від 16.01.2015 про відсутність у провадженні господарських судів або інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарські спори, справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також, рішення цих органів з такого спору. Клопотання судом задоволено, документи до матеріалів справи долучені.

До початку судового засідання 18.02.15 р. через канцелярію суду представником відповідача подано суду клопотання №1498 від 17.02.2015 про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору громадянина Чечеля Євгена Юрійовича. В обґрунтування зазначеного клопотання відповідач посилається на те, що у разі стягнення з ПАТ «УОСК» заявленої позивачем суми відповідач отримає право звернення до Чечеля Євгена Юрійовича з вимогою про відшкодування шкоди в порядку регресу, а тому рішення господарського спору може вплинути на права та обов'язки щодо однієї із сторін, зокрема відносно розміру шкоди. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Відповідно до положень частини першої ст. 27 ГПК України якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

ГПК передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини.

Питання про допущення або залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, до участі у справі вирішується ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду (із зазначенням про це в ухвалі про порушення провадження у справі) або під час розгляду справи, але до прийняття господарським судом рішення, з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес у даній справі (пунктом 1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи вищевикладене, у зв'язку з тим, що рішення у даній справі безпосередньо не вплине на права даної особи або обов'язки щодо однієї із сторін, в задоволенні клопотання ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія» про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору гр. Чечеля Євгена Юрійовича судом відмовлено.

Про поважні причини неявки представника відповідача судове засідання 18.02.15 р. суд не повідомлено.

Документи, витребувані ухвалами суду від 22.12.2014 та від 03.02.2015 сторонами надано не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання сторонами суду не надано.

Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова № 18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9. постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судові засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, беручи до уваги те, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував, суд здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарським процесуальним кодексом України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи неявку уповноважених представників сторін в судове засідання 03.02.15 р. та відсутність на час проведення судового засідання 18.02.2015 клопотань представника позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками визначені статтями 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

В судовому засіданні 18.02.2015 уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, викладені в позовній заяві.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

01 лютого 2012 між приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» Тернопільське управління продаж (страховик за договором, позивач у справі) та товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» (страхувальник) укладено Генеральний договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами №28-0101-01 (далі - Генеральний договір), предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов'язаних з: володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та стаціонарно встановленим на ньому додатковим обладнанням - страхування наземного транспортного засобу (надалі - КАСКО); відшкодування страхувальником шкоди, заподіяної третій особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі - добровільне страхування цивільно-правової відповідальності водія; життям, здоров'ям та/або працездатності застрахованих осіб - добровільне страхування від нещасного випадку з водієм та пасажирами.

Відповідно до пункту 4 Додатку №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору застрахований транспортних засіб: DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ, 2011 року випуску.

Розмір страхової суми складає 764346,32 грн., безумовна франшиза - 0 грн. (п. 5 Додатку № 28-0101-01/1878 до Генерального договору).

Строк дії Генерального договору визначений з 01.02.2012 по 31.01.2013. Строк дії конкретного Додатку зазначається в самому Додатку. Якщо строк дії Додатку виходить за межі строку дії Генерального договору, то строк дії Генерального договору стосовно цього Додатку автоматично подовжується до моменту закінчення строку дії відповідного Додатку (пункт 10. Генерального договору). Додатком №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору період страхування транспортного засобу DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ, визначений з 05.10.2012 по 04.10.2012.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та частини 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком згідно ст. 8 Закону України "Про страхування" є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася, і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 2.1. Генерального договору визначено, що страхові ризики визначаються відповідно до обраних умов страхування визначених в відповідному Додатку до цього договору страхування.

Згідно визначення пункту 3.1. Генерального договору страховий випадок - це передбачена відповідним Додатком до договору подія (ризик), що відбулася в період дії цього Додатку до Договору, з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику/вигодо набувачу/застрахованим особам на умовах договору (відповідно до Додатку до договору).

Згідно первинної довідки ДАІ та розгорнутої довідки ДАІ №9185399, виданої відділенням ДАІ з обслуговування м. Глухів Глухівського району та автомобільно-технічної інспекції за вих. №12273 від 23.07.2013, 14 березня 2013 в м. Глухові по вул. Пивоварова, 9, відбулася дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП), за участю транспортного засобу марки Ford Orion, державний реєстраційний номер 05830КЕ, що належить громадянину Афанасьєву Олександру Борисовичу, під керуванням водія Чечель Євгена Юрійовича, та транспортного засобу марки DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ, під керуванням водія Калька Миколи Івановича, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Як вбачається із п. 5 Додатку №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору дана ДТП визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування. По КАСКО, зокрема, ризик «ДТП» (дорожньо-транспортна пригода) - це пошкодження або знищення транспортного засобу та/або його додаткового обладнання внаслідок ДТП; попадання предметів (підпункт 2.1.1. пункту 2.1. Генерального договору).

Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом пункту 3 частини 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке частиною 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно частини 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

15.04.2013 страхувальник - товариство з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» звернувся до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» із заявою № ЗСКА-2402 про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, шляхом перерахування на розрахунковий рахунок СТО для здійснення ремонту.

Відповідно до умов Генерального договору (підпункт 16.6.2. пункту 16.6.) страхове відшкодування (страхова виплата) може бути сплачене страхувальнику або лізингоодержувачу, шляхом оплати рахунків ремонтних підприємств (СТО) за відновлювальний ремонт транспортного засобу та рахунків підприємств на купівлю деталей, вузлів, агрегати, які підлягають заміні.

У відповідності до рахунку - фактури № ТС-0000114 від 07.05.13 р. ТОВ «Транс-Сервіс-1», копія якого наявна в матеріалах справи, вартість відновлювального ремонту застрахованого позивачем транспортного засобу " DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ та використаних при цьому деталей, запасних частин та матеріалів складає 153665,05 грн. з ПДВ.

Як свідчать матеріали справи, страховиком ПАТ «СК «УСГ» складено та підписано страховий акт №ЗСКА-2402 від 15.08.2013, відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована згідно Договору як страховий випадок та прийнято рішення про виплату страхувальнику - товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» суму страхового відшкодування в розмірі 153 665,05 грн., яка становить різницю між визначеною у рахунку-фактурі ТОВ «Транс-Сервіс-1» №ТС-0000114 від 07.05.2013 вартістю запчастин та відновлювального ремонту автомобіля - 153 665,05 грн. та франшизою за Генеральним договором (Додаток №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору) в розмірі 0,00 грн., шляхом перерахування на рахунок СТО.

Згідно п. 9.1. Договору виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов Договору та законодавства України.

У відповідності до умов Генерального договору добровільного страхування сума страхового відшкодування в розмірі 153 665,05 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на розрахунковий рахунок СТО - товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1», що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №14309 від 15.08.2013 на суму 153 665,05 грн.

Заперечень щодо розміру та факту виплати страхового відшкодування за Додатком №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору відповідачем суду не надано, а також перебування отриманих автомобілем DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ, пошкоджень у причинно - наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 14.04.13 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Публічним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" умов Генерального договору та Додатку №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до нього, а саме виплати страхового відшкодування в сумі 153665,05 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - товариству з обмеженою відповідальністю «УніКредит Лізинг» шляхом перерахування вартості ремонту належного страхувальнику застрахованого автомобіля DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ на розрахунковий рахунок СТО - товариству з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1», яка безпосередньо здійснювала ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.2011р. у справі № 42/92, від 07.08.2012р. у справі № 2/22, від 01.03.2011р. у справі № 47/372 звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність страхового акту №ЗСКА-2402 від 15.08.2013 та платіжного доручення №14309 від 15.08.2013ь на суму 153 665,05 грн. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вироком Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29.08.2013 у справі №576/1904/13-к, з врахуванням ухвали Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 10.06.2014, встановлено, що 14.04.2013 Чечель Євген Юрійович, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння та керуючи автомобілем марки Ford Orion, державний реєстраційний номер 05830КЕ, проявив неуважність, не стежив за дорожньою обстановкою, не впорався з керуванням і, як наслідок, виїхав на тротуар зустрічної смуги руху в районі будинку №9/2 по вул. Пивоварова, де вчинив наїзд на автомобіль DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ. Внаслідок зазначеної ДТП пасажирка автомобіля Ford Orion, державний реєстраційний номер 05830КЕ, Чечель О.М. загинула на місці ДТП. Зазначеною постановою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 29.08.2013 у справі №576/1904/13-к громадянина Чечель Євгена Юрійовича визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 ст. 286 Кримінального кодексу України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі на три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на три роки.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно ч.1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин, що в момент виплати страхового відшкодування у позивача - приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» виникло право регресної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - автомобіля DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ, водій якого винний у вчиненні ДТП.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно пункту 9 частини 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на момент вчинення ДТП, страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Станом на дату вчинення ДТП 14.04.2013 транспортний засіб марки Ford Orion, державний реєстраційний номер 05830КЕ, застрахований страхувальником - громадянином Чечель Євгеном Юрійовичем в приватному акціонерному товаристві «Українська охоронно-страхова компанія» за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ №1300106 (далі - Поліс), що підтверджується наданою відповідачем копією Полісу, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 1 000,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки Ford Orion, державний реєстраційний номер 05830КЕ; строк дії Полісу: з 2.12.2012 по 21.12.2013 , тобто вказаний полісі був чинним станом на 14.04.13 р., тобто на момент скоєння ДТП.

З огляду на вищевикладене, у ПАТ «СК «УСГ» як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами №28-0101-01 від 01.02.2012, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному полісом № АЕ/1300106 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право зворотної вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - ПАТ «СК «УСГ» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.2012р. у справі №23/279).

Реалізуючи вказане право позивач в особі товариства з обмеженою відповідальністю «Агентство правового супроводу» звернувся до відповідача з заявою №342 АПС від 13.03.2014 на виплату (страхового) відшкодування в порядку регресу щодо відшкодування відшкодувати приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Українська страхова група» завданих збитків, у відповідь на яку відповідач листом №7702 від 27.08.2014 копія якого наявна в матеріалах справи, повідомив позивача, що сума страхового відшкодування 49 000,00 грн. (ліміт відповідальності 50 000,00 грн. - франшиза згідно Полісу 1 000,00 грн.) буде перерахована на розрахунковий рахунок приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група».

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

В силу ст.12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Оскільки згідно із даними Полісу № АЕ/1300106, та Генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами №28-0101-01 від 01.02.2012 (Додаток №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору) франшиза становить 0 грн. та 1000,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу DAF FT XF 105.460, державний реєстраційний номер АА4175КТ матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АЕ/1300106 за спірним страховим випадком, правомірно зменшено на розмір франшизи, і становить 49000,00 грн..

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судовому засіданні, свої зобов'язання щодо відшкодування ПАТ «СК «УСГ» в порядку регресу суми в розмірі 49000,00 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві.

З урахуванням наявності полісу № АЕ/1300106 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме ПАТ «Українська охоронно-страхова компанія», до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини другої ст. 129 Конституції України та статей 4-2, 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Генеральним договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами №28-0101-01 від 01.02.2012 (Додаток №28-0101-01/1878 від 04.10.2012 до Генерального договору) та/або Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ №1300106 суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволяють суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6 «Про судове рішення» встановлено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 49000,00 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. ст. 11, 981, 993, 1187, 1188, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 354 Господарського кодексу України, статтями 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85, 166 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська охоронно-страхова компанія» (03056, м. Київ, Солом'янський район, вул. Борщагівська, буд. 145, код ЄДРПОУ 23734213) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» (03038, м. Київ, Солом'янський район, вул. Івана Федорова, буд. 32-А, код ЄДРПОУ 30859524) 49 000,00 грн. (сорок дев'ять тисяч гривень нуль копійок) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 22 травня 2015 р.

Суддя А.М. Селівон