Постанова № 44318973, 18.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа № 922/4906/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (особисто), паспорт серії НОМЕР_3, виданий Київським МВ РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 24 жовтня 1997 року;

відповідача - Мотузенка С.П., за довіреністю № 275/10/20-31-10-13 від 15 січня 2015 року;

третьої особи - Грошева С.В., за довіреністю № 01-44/04/01.26/144 від 11 лютого 20105 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1647 Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року по справі № 922/4906/13г

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Харків

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, м.Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у Київському районі міста Харкова Харківської області, м.Харків

про стягнення матеріальної та моральної шкоди

ВСТАНОВИЛА:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про відшкодування матеріальної шкоди ( з урахуванням збільшених позовних вимог) у розмірі 8930,65 грн., та моральної шкоди у розмірі 8930,65 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року у справі № 922/4906/13г (головуючий суддя Сальникова Г.І., суддя Лаврова Л.С., суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні позову відмовлено.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року у справі № 922/4906/13 скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, тим, що суд першої інстанції позбавив позивача права на справедливий суд та на ефективний засіб юридичного захисту від порушення, яке було вчинено відносно нього суб'єктом владних повноважень.

В письмових поясненнях до апеляційної скарги (вх. № 5508 від 06.04.2015р.) позивач зазначив, що місцевий господарський суд необґрунтовано відмовив йому у стягненні матеріальної та моральної шкоди. При цьому вказав, що факт незаконності дій відповідача по складанню акту перевірки та винесенню податкових повідомлень-рішень був предметом доказування по адміністративній справі №2а-43702/09/2070; за результатами розгляду адміністративної справи було встановлено відсутність порушення позивачем податкового законодавства.

15 квітня 2015 року на адресу Харківського апеляційного господарського суду відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року у справі № 922/4906/13г залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення (вх. № 6137).

Відповідач, зокрема, вважає, що проведення ДПІ Київського району м. Харкова перевірки, складання за результатами цієї перевірки акту та винесення відповідних повідомлень-рішень є реалізацією функцій, прав та обов'язків органів державної податкової служби, які врегульовані чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про державну податкову службу в Україні», Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Дії відповідача в адміністративному провадженні незаконними не визнавались; акт, складений за результатами перевірки, не скасований, а тому, на думку відповідача, відсутній склад правопорушення, необхідний для застосування судом такої міри відповідальності як стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області.

27 квітня 2015 року через канцелярію суду позивач надав додаткове правове обґрунтування щодо завданої йому моральної шкоди (вх. 6881).

Розпорядженням секретаря першої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 18 травня 2015 року, у зв'язку із відпусткою судді Івакіної В.О. для розгляду цієї справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М., суддя Медуниця О.Є.

15 травня 2015 року Управління Державної казначейської служби України у Київському районі м. Харкова Харківської області повідомило Харківський апеляційний господарський суд про відсутність цивільно-правових та господарсько-правових відносин між ФОП ОСОБА_1 та УДКСУ у Київському районі м. Харкова, а тому третя особа зазначила, що вона прав позивача не порушувала (вх. 7619).

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, посилаючись на приписи статей 15, 16, 22, 23, 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, дійшов висновку про відсутність з боку відповідача протиправної поведінки при здійсненні ним своїх повноважень у спірних правовідносинах, та, як наслідок, відсутність підстав для відшкодування позивачу шкоди.

В частині відмови у стягненні моральної шкоди, рішення місцевого господарського суду мотивовано, зокрема, тим, що позивачем не доведено у відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України належними доказами факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань та їх розміру.

Колегія суддів апеляційної інстанції частково не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як убачається із матеріалів справи, позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради, свідоцтво про державну реєстрацію № 24800000000057678 від 15 березня 2006 року, на податковий облік взятий у ДПІ Київського району м.Харкова 15.03.2006 року за № 887 (т.2 а.с.23).

На підставі акту документальної перевірки № 5018/17-218/НОМЕР_1 за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова винесені податкові повідомлення-рішення № 0003881702/0 від 02.09.2009 року (т. 1 а.с. 14), № 0003881702/1 від 04.11.2009 року (т. 1 а.с. 17) за порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у зв'язку з чим визначено суму податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в сумі 141642,00 грн., з яких 94428,00 грн. - сума донарахованого позивачу податку та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

27 серпня 2009 року ФОП ОСОБА_1, не погодившись з висновками акту перевірки №5018/17-218/НОМЕР_1, подав до ДПІ Київського району м. Харкова письмові заперечення, які відповідачем були залишені без задоволення (т. 1 а.с. 15).

Не погодившись з донарахуванням відповідачем податку на додану вартість у сумі 141642,00 грн., ФОП ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0003881702/0 від 02.09.2009 року, податкового повідомлення-рішення №0003881702/1 від 04.11.2009 року та податкового повідомлення-рішення №0003881702/2 від 25.11.2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року у справі №2-а-43702/09/2070, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2010 року, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволені частково. Визнані незаконними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., №0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. в частині визначення податкового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на суму 138049,64 грн., з яких - основний платіж - 92033,09 грн., штрафні (фінансові) санкції - 46016,55 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 25 листопада 2013 року у справі №2-а-43702/09/2070, постанову Харківського окружного адміністративного суду 18 червня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду 30 листопада 2010 року змінено, викладено резолютивну частину постанови Харківського окружного адміністративного суду від 18 червня 2010 року в такій редакції: "Позов задовольнити повністю. Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., №0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій».

Предметом спору у цій справі є стягнення шкоди, заподіяної неправомірними діями державних органів, які складаються з матеріальних збитків в сумі 8930,65 грн., а саме: витрат, пов'язаних із прибуттям до відповідача, до судових засідань та до інших установ, в сумі 2687,49 грн.; витрат, пов'язаних з використанням мобільного зв'язку та мережі Інтернет для підготовки документів, вивчення законодавства та інших дій пов'язаних з захистом від порушень відповідача, в сумі 1362,36 грн., витрат на роздрукування документів в сумі 535,32 грн., витрат на оплату послуг Укрпошти за пересилання документів в сумі 43,50 грн., витрат на оплату державного мита та судового збору - 160,78 грн., справедливу компенсацію за час, витрачений для оскарження незаконних дій/рішень відповідача та за час витрачений на відновлення своїх порушених прав в сумі 4141,20 грн., та моральної шкоди у розмірі 8930,65 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями статті 1175 Цивільного кодексу України закріплено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

За приписами частин 1,2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущена вигода в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутністю хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі № 3-72 гс12.

Відповідно до частини 1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

З матеріалів справи вбачається, що розмір завданих матеріальних збитків визначається позивачем у сумі 4141,20 грн. як втрачений ним заробіток у зв'язку з витрачанням робочого часу на підготовку і подання документів для оскарження незаконних дій органів ДПІ.

Колегія суддів зазначає, що зазначені вимоги позивача за своєю правовою природою є упущеною вигодою.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі відсутності порушення прав позивача.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Крім того, при реальності неодержаних доходів мають враховуватись заходи, вжиті кредитором для їх одержання.

Аналогічна правова позиція викладена у оглядовому листі Вищого господарського суду України від 14 січня 2014 року №01-06/20/2014 "Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків".

З матеріалів справи вбачається, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку можливого прибутку з урахуванням мінімальної заробітної плати та кількістю витраченого робочого часу.

Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У частині 1 статті 42 Господарського кодексу України зазначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності.

Проте, позивачем, як підприємцем, не надано доказів на підтвердження факту отримання ним доходу від здійснення підприємницької діяльності за попередній період. Також не надано доказів, які б підтверджували можливість отримання прибутку в період, починаючи, зокрема, з дати проведення ДПІ документальної перевірки та до прийняття постанови Вищим адміністративним судом України.

Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту отримання позивачем щомісячного чистого прибутку хоча б у розмірі мінімальної заробітної плати. Також, скаржником не зазначено, які саме господарські зобов'язання зі своїми контрагентами були ним порушені у зв'язку з оскарженням спірних податкових повідомлень-рішень, що спричинило завдання йому збитків у вигляді упущеної вигоди.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що розрахунки позивача щодо можливого отримання доходу є теоретичними, побудовані на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджені відповідними документами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не прийняв незаконні рішення.

В частині заявлених до стягнення витрат, пов'язаних з прибуттям до судових засідань, до відповідача та до інших установ у розмірі 2687,49 грн., витрат на оплату палива та мобільного зв'язку, мережі Інтернету для підготовки документів та отримання інформації по справі на загальну суму 1362,36 грн., оплатою на роздрукування документів у розмірі 535,32 грн., оплатою послуг пошти за пересилання документів при розгляді справи у адміністративному суді - 43,50 грн. та пов'язаних з оплатою державного мита та судового збору у сумі 160,78 грн., суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як було зазначено в цій постанові, Вищим адміністративним судом України у справі №2-а-43702/09/2070 скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., №0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

При розгляді даної справи адміністративними судами встановлена незаконність оскаржуваних повідомлень-рішень податкової інспекції, що свідчить про відсутність порушення з боку позивача податкового законодавства.

Статтею 87 КАС України визначено, що до судових витрат належать судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи.

Відповідно до статті 87 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

У статті 91 КАС України зазначено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду зазначає, що вищезазначені витрати, понесені позивачем у зв'язку з реалізацією прав у розгляді справи в адміністративному суді, відносяться до судових витрат, а отже вони відшкодовуються згідно із вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, і їх не може бути стягнуто за позовною вимогою про відшкодування збитків в порядку господарського судочинства.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

До того ж як, пояснив позивач у судовому засіданні апеляційної інстанції, витрати на оплату судового збору за подання адміністративного позову, апеляційної та касаційної скарги, були стягнуті судовими рішеннями в адміністративній справі №2-а-43702/09/2070, що також підтверджується відповідними процесуальними документами, які містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 81-83, 93-103).

Крім того, з наданих позивачем документів, в обґрунтування позовних вимог щодо понесених витрат, пов'язаних заправкою автомобіля позивача паливом, поповненням рахунку мобільного телефону і мережі Інтернет та роздруківкою документів (додатки до заяви про збільшення позовних вимог №№ 14-16, №№ 21-22) не вбачається причинно-наслідкового зв'язку, що саме ці витрати позивача пов'язані саме з оскарженням дій та рішень Державної податкової інстанції у Київському районі м. Харкова.

Так, датами квитанцій поповнення рахунку проїзної картки метрополітену є 30.04.2014 р., 06.10.2014 р., проте Вищим адміністративним судом України остаточна постанова була винесена 25 листопада 2013 року (т. 2 зворотна сторінка а.с. 80). Також, ScreenShot офіційної сторінки постачальника пального з торговою маркою «Окко», на якому відображена ціна пального (т. 2 а.с. 81) не може бути належним та допустимим доказом, який би підтверджував, що саме незаконні рішення відповідача спричинили позивачеві шкоду у вигляді витрат на паливо у сумі, що заявлена у заяві про збільшення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення збитків у вигляді понесених судових витрат позивачем при розгляді адміністративного спору, оскільки судові витрати не входять до складу ціни позову та не можуть стягуватись як збитки.

Щодо вимог про стягнення моральної шкоди суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У статті 23 Цивільного кодексу України зазначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Статтею 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійснені ними своїх повноважень.

Позивачем заявлені позовні вимоги по відшкодуванню моральної шкоди у розмірі 8930,65 грн.

Обґрунтовуючи розмір моральних страждань, позивач вказує, зокрема, на те, що впродовж п'яти років він не отримав ніякої справедливої компенсації за незаконні дії відповідача, що є, на його думку, порушенням статті 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Крім того, постійно з боку посадових осіб Державної податкової інспекції на позивача проявлялась неповага та залякування, відповідач незаконно примушував позивача сплатити необґрунтовану суму податків у розмірі 141642,00 грн., несплата яких, могла б бути підставою для притягнення позивача до кримінальної відповідальності за відповідними статтями КК України, що призвело до відчуття з боку позивача гострої несправедливості.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.

Згідно з п. 5 цієї Постанови, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Колегія суддів враховує, що відповідачем ще в 2009 році були винесені незаконні рішення стосовно позивача. Позивач, з метою відновлення своїх прав, порушених відповідачем, змушений був на протязі майже п'яти років постійно звертатись до відповідача, його вищестоящих органів, до суду із відповідними заявами, скаргами, позовними заявами, тобто витрачати зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Незаконність таких рішень встановлено Харківським окружним адміністративним судом, Харківським апеляційним адміністративним судом та Вищим адміністративним судом України.

Як уже було зазначено в цій постанові, Вищим адміністративним судом України у справі №2-а-43702/09/2070 скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова № 0003881702/0 від 02.09.2009 p., №0003881702/1 від 04.11.2009 р, № 0003881702/2 від 25.11.2009 р. про визначення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 141642,00 грн., в т.ч. 94428,00 грн. основного платежу та 47214,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Слід зазначити, що Відділом внутрішньої безпеки при ДПА у Харківській області встановлено факт неякісного проведення документальної перевірки та неналежний контроль за діями підлеглих з боку посадових осіб відповідача, що призвело до визнання судовими органами України висновків, викладених в акті від 21 серпня 2009 року № 5018/17-218/НОМЕР_1 «Про результати виїзної планової документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 рік» такими, що суперечать діючому законодавству та фактичним обставинам справи, про що свідчить із листа за вих. № 1018/с/27-014 від 24 травня 2011 року (т. 2 а.с. 79 зворот-80).

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди. Заявник зазнав моральної шкоди, яка полягала також у відчутті несправедливості, викликаному порушенням його права на ефективний засіб юридичного захисту, невизначеності щодо результатів оскарження незаконних рішень суб'єкта владних повноважень, керуючись принципом справедливості та розумності, враховуючи характер фізичних та моральних страждань, яких довелось зазнати позивачу, а тому задовольняє позовні вимоги по відшкодуванню моральної шкоди на суму 3000,00 грн.

Право на відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень закріплено в Конституції України.

Відповідні положення про відшкодування шкоди, завданої платнику податків, містяться і в Податковому кодексі України. Зокрема, п. 21.3 Податкового кодексу встановлено, що "Шкода, завдана неправомірними діями посадових осіб контролюючих органів, підлягає відшкодуванню за рахунок коштів державного бюджету, передбачених таким контролюючим органам".

Виходячи з положень статті 21 Податкового кодексу України, шкода має бути відшкодована не просто з абстрактного бюджету, а за рахунок бюджетного фінансування саме того органу, дії якого спричинили збитки, тобто за рахунок податкової інспекції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд не в повному обсязі з'ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року у цій справі підлягає частковому скасуванню.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25 лютого 2015 року у справі №922/4906\13г скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення моральної шкоди в сумі 8930,65 грн. та прийняти в цій частині нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (м. Харків, вул. Чернишевська, 41, код 38773151) на користь ФОП ОСОБА_1 (61183, АДРЕСА_1, реєстраційний номер НОМЕР_2) моральну шкоду у розмірі 3000,00 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцятиденного строку.

Повна постанова складена 22.05.2015р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Медуниця О.Є.