Постанова № 44318937, 13.05.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" травня 2015 р. Справа № 922/4357/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Єфременка О.О. за довіреністю № 14-88 від 18.04.2014 р.

відповідача - Сивака А.Ю. за довіреністю № 24 від 30.12.2011 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" (вх. № 1384Х/3-12) та апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх. № 1399Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015 р. у справі № 922/4357/14

за позовом ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5", с. Подвірки

про стягнення 29282095,36 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2014 р. ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" 23626085,11 грн. основного боргу, 3072333,39 грн. втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, 575971,23 грн. 3% річних та 2007705,63 грн. пені за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3040-БО-32 від 28 грудня 2012 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.02.2015 року у справі № 922/4357/14 у позові відмовлено частково. Стягнуто з ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3072333,39 грн. втрат від інфляційних процесів за весь час прострочення, 575971,23 грн. 3% річних за договором купівлі-продажу природного газу № 13/3040-БО-32 від 28 грудня 2012 року та 73080,00 грн. судового збору. В частині стягнення 23626085,11 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" з вказаним рішенням не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення 9841,01 грн. процентів, які нараховані за зобов'язаннями січня-грудня 2013 р., 14730,53 грн. - інфляційних втрат за зобов'язаннями грудня 2013 р.та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Здійснити перерозподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції про вірне визначення позивачем періоду нарахування 3% річних у відповідності до чинного законодавства ґрунтується на невірному застосуванні ст. 625 ЦК України, з урахуванням її тлумачення п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та судовою практикою. Також, відповідач зазначає, що висновок суду першої інстанції про вірне визначення позивачем періоду нарахування інфляційних втрату відповідності до чинного законодавства ґрунтується на невірному застосуванні ст. 625 ЦК України та порядку застосування індексів інфляції відповідно до листа Верховного суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р, наказу Держстату України від 01.07.2013 р. № 190, судової практики.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з вказаним рішенням також не погодилося, звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в стягненні 2007705,63 грн. та в цій частині прийняти нове, яким дану позовну вимогу задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що, на його думку, суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2007705,63 грн. пені, оскільки судом при прийнятті оскаржуваного рішення було невірно застосовано положення частини четвертої статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки в даному випадку суд не повинен був застосувати положення вказаної норми матеріального права, враховуючи, що зобов'язання відповідача перед позивачем по оплаті поставлених в 2013 році обсягів природного газу мають поточний характер.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 02.03.2015 р. апеляційні скарги прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.04.2015 р.

03.04.2015 р. за вх. № 5388 відповідачем в обґрунтування доводів апеляційної скарги надав лист, в якому просив залучити до матеріалів справи копію постанови ВГСУ від 24.03.2015 р. у справі № 922/4355/14.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2015 р. розгляд справи відкладено на 13.05.2015 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, а також дослідивши доводи апеляційних скарг в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

28 грудня 2012 року між ПАт "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивачем, продавцем) та ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" (відповідачем, покупцем) було укладено договір №13/3040-БО-32 купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до пункту 1.1 договору купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 року продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору.

Продавець передає покупцеві з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року газ обсягом до 30870,00 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (пункт 2.1 договору).

Згідно пункту 3.3 договору № 13/3040-БО-32 купівлі - продажу природного газу, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг спожитого газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Пунктом 3.4. договору купівлі - продажу природного газу від 28.12.2012 року сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скраплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригінала акта, підписаного уповноваженим представником та скрапленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № 13/3040-БО-32 купівлі - продажу природного газу позивач поставив протягом січень 2013 року - грудень 2013 року, а відповідач прийняв природний газ на суму 143723865,64 грн.

Даний факт підтверджують: акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 28282752,31 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 24972919,75 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 21947453,09 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 12185777,90 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 1114154,90 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 442864,92 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 18354,14 грн., акт приймання - передачі природного газу від 31.08.2013 року на суму 449676,53 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.09.2013 року на суму 426733,85 грн., акт приймання - передачі природного газу від 31.10.2013 року на суму 12884609,09 грн., акт приймання - передачі природного газу від 30.11.2013 року на суму 17372197,30 грн., акт приймання - передачі природного газу від 31.12.2013 року на суму 23626371,86 грн.

Відповідно до пункту 6.1 договору купівлі - продажу природного газу від 28.12.2012 року оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно пункту 7.2 договору № 13/3040-БО-32 купівлі - продажу природного газу, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договір та інші правочини та юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України та статті 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт господарювання (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вичинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкту (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язків.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 193 Господарського кодексу України, статей 525-526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як свідчать матеріали справи, станом на 15.10.2014 року основна заборгованість ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" у розмірі 23626085,11 грн. перед позивачем погашена, що підтверджується копією платіжного доручення № 2507 від 07.10.2014 року на суму 15517422,29 грн. та копією платіжного доручення № 2509 від 07.10.2014 року на суму 8108662,82 грн.

Згідно частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: 1) спір не підлягає вирішенню в господарських судах України; 1-1) відсутній предмет спору; 2) є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав; 4) позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом; 5) сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду; 6) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено діяльність суб'єкта господарювання, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 7) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена господарським судом.

Пунктами 4.1. та 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26 грудня 2011 року №18 передбачено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в сумі 23626085,11 грн., в зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки цю заборгованість погашено.

В свою чергу, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 3072333,39 грн. інфляційних втрат та 575971,23 грн. 3 % річних в повному обсязі, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, колегія суддів зазначає, що в розрахунку штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань станом на 07.07.2014 р. позивач безпідставно включає до періоду прострочення 27.12.2014 р. - день, коли ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» було вручено позивачу заяву №01-12/2160 від 27.12.2013 р. (вх. №6905/25-13) та погашено основну заборгованість заліком зустрічної однорідної вимоги.

Відповідно до п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

В іншій постанові від 30.07.2014 року у справі № 910/23600/13 Вищий господарський суд України вказує, що період прострочення характеризується пасивною поведінкою суб'єкта господарських відносин, протягом якого він не вчиняє дій, спрямованих на реалізацію визначеного умовами укладеного між сторонами правочинну змісту зобов'язання. У свою чергу, день належного виконання зобов'язання не є днем його прострочення, оскільки суб'єкт господарських відносин шляхом вчинення активних дій, проведених належним чином, припиняє таке зобов'язання (ст.599 ЦК України).

Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 16.09.2014 р. у справі № 904/2096/14 (номер ЄДРСР 40479122), від 02.07.2014 р. у справі № 910/21901/13 (номер ЄДРСР 39630850) за позовом ПАТ «НАК «Нафтогаз України» вказане обмеження стосується і процентів річних, які нараховуються кредитором відповідно до ст. 625 ЦК України.

Перевіркою колегією суддів наданого відповідачем розрахунку встановлено, що ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» станом на 07.07.2014 р. сума 3% річних за спірний період складає 566100,21 грн., а отже позивачем безпідставно нараховані, а місцевим господарським судом помилково стягнуті 9841,01 грн. процентів річних.

З урахуванням викладеного, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 9841,01 грн. 3% річних.

Щодо інфляційних нарахувань колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій ПАТ «НАК «Нафтогаз України» станом на 07.07.2014 р. в частині розрахунку інфляційних за грудень 2013 р. індексована сума боргу за період 03.2014 р. - 05.2014 р. в розмірі 23815379,60 грн. складається з суми основного боргу з врахуванням індексу інфляції за період 01.2014 р. - 02.2014 р. (189294,49 грн.) з врахуванням платежу 286,75 грн.

За змістом ст. 625 ЦК України, листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 р. №62-97р, постанов Вищого господарського суду України від 21.10.2008 р. у справі №8/797/07, від 01.06.2010 р. у справі №6/457/08-26/221/09 не допускається нарахування індексу інфляції на суму боргу, на яку кредитором вже було нараховано індекс інфляції.

Таким чином, за період 03.2014 р. - 05.2014 р. відповідачем має індексуватися тільки сума основного боргу в розмірі 23626085,11 грн. (23626371,86 грн. - 286,75 грн.) без додавання 189294,49 грн. інфляційних, нарахованих за попередній період 01.2014 р. - 02.2014 р.

Відповідно до п. 7 «Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін», затверджених наказом Держстату України від 01.07.2013 р. №190 у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми.

Таким же чином, з одним десятковим знаком після коми, застосовуються дані щодо індексів споживчих цін в «Рекомендаціях відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» згідно листа Верховного Суду України №62-97р від 03.04.1997 р. (застосовуються в силу приписів п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р.).

В розрахунку інфляційних за зобов'язаннями грудня 2013 р. позивач застосовує індекси інфляції за періоди січня-лютого 2013 р. (100,2%, 100,6%), березня-травня 2013 р. (102,2%, 103,3%, 103,8%) без дотримання вказаного правила 100,8012%, 109,5843588%.

В даному випадку індекси інфляції за періоди мають складати 100.8% та 109,6% відповідно.

Суми інфляційних втрат, які нараховані за зобов'язаннями грудня 2013 р. згідно з перевіреним колегією суддів контррозрахунком ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» складають 189010,97 грн. та 2268104,42 грн., що на 283,52 грн. та 14447.01 грн. менше нарахованого позивачем.

З урахуванням викладеного, колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 14730,53 грн. інфляційних втрат, які нараховані за зобов'язаннями грудня 2013 р.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 2007705,63 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року було порушено провадження у справі № Б-23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" (код ЄДРПОУ 05471230) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

02 червня 2004 року ухвалою господарського суду Харківської області у справі № Б-23/75-02 було замінено боржника ДП "Харківська ТЕЦ-5" на Відкрите акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5".

Ухвалою господарського суду Харківської області від 12 січня 2011 року у справі № Б-23/75-02 було змінено найменування боржника з Відкритого акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" на Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5".

23 вересня 2014 року ухвалою господарського суду Харківської області по справі № Б-23/75-02 за клопотанням Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" продовжено термін проведення підготовчого засідання до 01 січня 2016 року та відкладено розгляд справи на 09 лютого 2016 року.

Згідно з абзацом 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Цією нормою також встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Зазначена норма передбачає загальну заборону на нарахування неустойки, незалежно від того, перед конкурсним, чи перед поточним кредитором має зобов'язання боржник.

За змістом тлумачення вказаної норми пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство" мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію; їх виконання для боржника є обов'язковим, але пеня, штраф та інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань не нараховуються, оскільки ця норма визначає конкретний проміжок часу, який відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний із його суттю.

Норма частини 4 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний з визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію. Тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення. Крім того, не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки законом виключена можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржнику, щодо якого діє мораторій, введений при провадженні справи про його банкрутство.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 28 квітня 2011 року у справі № Б-23/75-02 роз'яснено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який був введений ухвалою господарського суду Харківської області від 16 грудня 2002 року у справі № Б-23/75-02, заборонено нараховувати неустойку (штраф, пеню), заборонено застосовувати інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) та заборонено стягнення на підставі виконавчих документів, як за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) до моменту введення мораторію так і за тими вимогами (виконавчими документами), які виникли (були видані) після введення мораторію, за винятком вимог передбачених в частині 6 статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Зазначена правова позиція відображена також, зокрема в постанові Вищого господарського суду України від 30 січня 2013 року у справі № 5023/2765/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5" про стягнення 460348,23 грн., в якій касаційна інстанція дійшла висновку про помилковість стягнення пені та 7% штрафу за неналежне виконання Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5" зобов'язань під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 12 березня 2013 року у справі № 3-71 гс 12 (номер ЄДРСР 30288872), і, згідно статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Колегія суддів зазначає, що нарахування позивачем 2007705,63 грн. пені в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" суперечить приписам ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи вищевказане, колегія суддів не погоджується з висновками викладеними в апеляційній скарзі позивачем і вважає рішення першої інстанції в частині відмови в стягненні 2007705,63 грн. пені - обґрунтованим.

Враховуючи вище викладене, суд відмовляє в позові в частині стягнення з відповідача 2007705,63 грн. пені.

Щодо тверджень відповідача стосовно того, що судом при розподілу судових витрат порушено приписи ст. 49 ГПК України колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У даному випадку, як встановлено колегією суддів, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, зокрема - несвоєчасне проведення розрахунків за товар.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував істотні обставини справи та не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, апеляційна скарга позивача підлягає залишенню без задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області частковому скасуванню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015 р. у справі № 922/4357/14 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" на рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015 р. у справі № 922/4357/14 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015 р. у справі № 922/4357/14 скасувати в частині стягнення з відповідача 9841,01 грн. 3% річних та 14730,53 грн. інфляційних втрат та в цій частині прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 12.02.2015 р. у справі № 922/4357/14 залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230) 491,43 грн. судового збору за подання позову.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул.. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230) 913,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Повний текст постанови складено 15.05.2015 року

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.