Рішення № 44302808, 12.05.2015, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/2207/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2015 рокум. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Панченко Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів у якому зазначила, що у 2013 році ОСОБА_4 попросила її надати ОСОБА_2 грошові кошти. 26.11.2013 року вона позичила ОСОБА_2 25000 доларів США та 8000 гривень для придбання житлового будинку. Передача грошових коштів відбулась у нотаріуса під час оформлення купівлі-продажу будинку. Учасники правочину та ОСОБА_3 усвідомлювали умови надання грошових коштів ОСОБА_2 На підтвердження отримання грошей ОСОБА_2 надала їй розписку. 07.01.2014 року на прохання ОСОБА_4 вона надала ОСОБА_3 позику в сумі 11500 доларів США, про що останній написав розписку. 02.12.2014 року вона направила відповідачам вимогу про повернення грошових коштів, яку вони отримали 13.12.2014 року, але до теперішнього часу грошові кошти за договорами позики не повернули. Отримані грошові кошти відповідачі використали в інтересах сім'ї під час перебування у шлюбі, а саме на придбання житлового будинку. Просила на підставі ч. 4 ст. 65 СК України та ст. ст. 626 ч. 5, 1049 ЦК України стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на її користь 36500 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на момент прийняття рішення, що станом на 03.03.2015 року складає 905954,02 грн. та 8000 грн., а всього 913954,02 грн.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, направила суду письмові пояснення у яких просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав і пояснив суду, що між сторонами було укладено договори позики в усній формі, що підтверджується розписками про отримання грошових коштів. Договір не був укладений у письмовій формі, оскільки ОСОБА_1 не знала про такі вимоги закону. Вважав, що відповідачами не доведено дарування їм спірних грошових коштів.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала і пояснила суду, що грошові кошти у ОСОБА_1 не позичала і не отримувала їх фактично. Зазначені в розписці від 26.11.2013 року грошові кошти були передані їй ОСОБА_4 через ОСОБА_1 Фактично грошові кошти отримав її чоловік, а вона написала розписку. Зазначила, що згідна повернути грошові кошти ОСОБА_4, а не позивачу.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - ОСОБА_6 позов не визнав і пояснив суду, що спірні грошові кошти ОСОБА_4 подарувала відповідачам, тому позивач не має права їх витребувати. Між сторонами відсутні правовідносини, що передбачені договорами позики, надані суду розписки не підтверджують фактів укладення таких договорів.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_7 позовні вимоги не визнав і просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась. Подала суду заяву (а.с. 58) у якій зазначила, що позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки за її проханням ОСОБА_1 надала позику ОСОБА_2 у сумі 25000 доларів США та 8000 грн., а також ОСОБА_3 - 11500 доларів США. Вказані кошти відповідачі не повернули ОСОБА_1.

З'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 частиною 2 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадку, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ч. 3 вказаної статті, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року по справі № 6-63цс13, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, сформульована правова позиція про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частиною першою та другою статті 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Тобто розписка, як документ, що підтверджує укладення договору займу і фіксуючим передачу грошових коштів, повинна містити в собі визначені законом і сторонами істотні умови правочину.

При цьому у розписці повинно бути зазначено, що грошові кошти передаються саме в якості займу з обов'язком наступного повернення. Відсутність такої обмовки є підставою для відмови у позові до позичальника про стягнення отриманих коштів.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, потрібно виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Позивачем на підтвердження обґрунтованості своїх вимог щодо існування у відповідачів боргу за договорами позики надано ксерокопії двох розписок: від 26 листопада 2013 року (а.с. 5) та від 07 січня 2014 року (а.с.6), які не містять фіксації факту передачі грошових коштів від ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 в якості позики із зобов'язанням наступного повернення суми у розмірі 25000доларів США та 8000 грн., а також передачі ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_3 в якості позики із зобов'язанням наступного повернення суми у розмірі 11500 доларів США. Розписка може замінювати собою договір позики, лише в тому випадку, коли в ній вказані найменування та координати позикодавця та позичальника, їх паспортні дані, сума займу, строк та порядок повернення позики, а також підписи сторін.

Позивач не надала суду договори позики між нею та відповідачами, які були би укладені відповідно до вказаних вимог закону, тому відсутні підстави вважати, що такий договір мав місце.

Натомість в наданих позивачем розписках зазначено, що ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 25000 доларів США та 8000 грн. для покупки будинку, а ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1, яка діє від імені ОСОБА_8 суму у розмірі 11500доларів США. Тобто по першій розписці гроші передавались на придбання будинку, а по другій, позивач діяла як представник іншої особи.

Таким чином, позивачем доведено отримання відповідачами грошових коштів, але безперечні докази, які підтверджують отримання їх за договором позики відсутні.

Представники відповідачів заперечували укладення договорів позики і посилались на дарування грошових коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, але жодного належного доказу, який цю обставину підтверджує суду не надали.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України підставами позову, є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги. При вирішенні справи суд враховує підставу та фактичні обставини, що викладені в позовній заяві.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог та відмову в їх задоволенні.

Керуючись ст. ст. 209, 119, 213-215 ЦПК України, ст. ст. 202, 207, 1046, 1047, 1049 ЦК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Суддя