Рішення № 44302605, 18.05.2015, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/1530/15-ц

Провадження № 2/307/1017/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого Чопик В.В. при секретарі Олексій Я.В., з участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Добрянської сільської ради, Тячівської райдержнотконтори про визнання права власності на спадкове майно.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Добрянської сільської ради, Тячівської райдержнотконтори про визнання права власності на спадкове майно, посилаючись на те, що її покійні батьки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в 1970 році збудували власний капітальний житловий будинок в АДРЕСА_1. Збудувавши власний житловий будинок вони оселились в цьому житловому будинку. У цьому ж, будинку вони проживали. В 1987 році вона вийшла заміж за ОСОБА_7, уродженця Омської області Росії з яким із часом виїхала на постійне місце проживання до Росії. В 1994 році шлюб між нею і ОСОБА_7 розпався. В 1995 році вона вийшла заміж, в друге, за ОСОБА_9. 1997 році її мама ОСОБА_6 переїхала проживати до неї в Росію. Таким чином, її батьки фактично розлучились, хоч шлюб офіційно і не було між ними розірвано, фактично проживали вони багато років окремо. 7 листопада 2008 року батько склав заповіт в якому визнав її, своїм єдиним спадкоємцем. У квітні 2010 року вона переїхала проживати до батька який тяжко хворів і йому потрібен був догляд, а також допомога по господарству та по хаті. Із-за хвороби та скрутного матеріального становища батько не оформив належним чином документи на будинок в якому він проживав. ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько ОСОБА_5 помер. Поховавши батька, в 2011 році із-за правової необізнаності вона не звернулась до нотаріальної контори для прийняття спадщини і повернулась додому в Кіровську область Російської федерації. В 2014 році вона приїхала знову на Україну, щоб впорядкувати документи і прийняти спадщину. Однак коли вона звернулась до нотаріальної контори нотаріус пояснив їй, що у звязку із відсутністю правовстановлюючих документів на майно спадкодавця та пропуском строку встановленого законодавством України для прийняття спадщини вона не може оформити спадщину в нотаріальному порядку і порадив їй звернутись до суду для вирішення цього питання. Таким чином, склалась така ситуація, що після батька ОСОБА_5 вона фактично прийняла спадщину та набула права власності на його будинок, оплачую сусіду послуги догляду за будинком, та утримання будинку в належному санітарно - технічному стані, і не володію відповідно встановленим правом власності на цей будинок. Тому просить суд визнати її власником спадкового житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 130,1 кв.м.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просить їх задовольнити.

Представник відповідача Добрянської сільської ради в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просить суд справу розглянути у їх відсутності, позовні вимоги підтримують, а тому суд на підставі ст. 169 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.

Представник відповідача Тячівської райдержнотконтори в судове засідання не з'явився, але надав суду заяву в якій просить суд справу розглянути у їх відсутності, позовні вимоги підтримують, а тому суд на підставі ст. 169 ЦПК України справу розглянув у його відсутності.

Заслухавши представника позивачів та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що будинок в АДРЕСА_1. згідно записів по господарській книзі належав батьку позивачки ОСОБА_5, що стверджено довідкою №467 від 23.04. 2015 року.

7 листопада 2008 року батько позивачки склав заповіт в якому визнав позивачку, своєю єдиною спадкоємицею.

Батько позивача ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 01.01.2011 р.

Згідно до правової позиції, викладеної у Листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 27.09.2012, № 10-1387/0/4-12 "Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства про власність та спадкування", вбачається, що у відповідності до ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 1 липня 2014 року N 1952-ІУ, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Відповідно до ст. З вищевказаного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого прав, а не підставою його виникнення (Постанова від 13 червня 2012 р. N 6-54цс12).

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Крім того, згідно з частиною першою та частиною другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Так, 5 серпня 1992 року вперше на законодавчому рівні було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N 449 "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення" (втратила чинність). Тобто до 5 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 5 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти. (Лист, Державної архітектурно-будівельної інспекції України, від 01.09.2011, № 40-12-2409 "Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 5 серпня 1992 року")

Як вбачається з технічного паспорту спадковий будинок побудований в 1991 році і право власності на нього в той час підтверджує: особливі рахунки в господарських книгах, довідки сільської ради про належність будинків конкретним власникам, про сплату податків на будівлю та обов'язкової їх страховки , що стверджується аб. 5 п.1.2. « Рекомендаций по вопросам удостовирения договоров об отчуждении жилого дома ( части дома ) либо квартири в доме жилищно- строительного коллектива индивидуальних застройщиков» від 22.12.1986 року, де зазанчено, що «в сельской месности подтверджением приднадлежности дома могут служить соответствующие справки исполкомов поселков селького Совета.

Аналогічні приписи наявні в абз. 4 п.62 « Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР». від 31 жовтня 1975 року та п. 45 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських селищних , сільських Рад народних депутатів» від 19 січня 1976 року.

Таким чином, виходячи з вище наведених норм Законів, суд вважає, що ОСОБА_5.на час своєї смерті був власником вище вказаного будинку.

Згідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків від фізичної особи, яка померла , інших осіб.

Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем наведено достатньо доказів, які підтверджують його право на спадкове майно, а отже слід визнати ОСОБА_2 власником спадкового житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 130,1 кв.м.

Керуючись ст. 10, 213-215 ЦПК України, ст.. ст. 1216 ст. 1223 Цивільного кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 власником спадкового житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 130,1 кв.м.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: В.В. Чопик