Ухвала суду № 44297204, 13.05.2015, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/4832/14-ц Номер провадження 22-ц/786/1126/15Головуючий у 1-й інстанції Парахіна Є. В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

Головуючого судді : Абрамова П.С.

Суддів : Винниченка Ю.М., Карпушина Г.Л.

При секретарі: Коротун І.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект - Капітал»

на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року

в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду,

ВСТАНОВИЛА

У листопаді 2014 року ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Каппітал» подало до суду вказаний позов.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року позовну заяву ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Каппітал» було залишено без розгляду з підстав передбачених ст. 207 ч.1 п.6 ЦПК України.

В апеляційній скарзі порушено питання про скасування ухвали суду з підстав порушення судом норм процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення скарги.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таке ж положення відображено у ст. 3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спору в суді.

Згідно з абз. 5 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (ст. 17 ЦПК) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Разом з тим пред'явлення позову до суду за наявності такого договору не дає підстав для повернення заяви чи відмови у відкритті провадження у справі (ст. ст. 121, 122 ЦПК), за винятком передбаченого п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК обов'язку суду залишити заяву без розгляду, якщо від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі заперечення проти вирішення спору в суді.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Отже угода сторін про передачу спору на вирішення третейського суду є конституційним правом, яке не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України).

Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал», прохало стягнути заборгованість за кредитним договором, укладеним 02.04.2009 року між ОСОБА_2 та ЗАТ «Альфа-банк».

Як вбачається з матеріалів справи, 18.12 2012 року між ПАТ «Альфа-Банк» (яке є правонаступником ЗАТ «Альфа-Банк») та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладений Договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Цедент передає Цесіонарію, а Цесіонарій набуває належне Цедентові право вимог до боржників за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до Договору (в тому числі спірний кредитний договір).

На підставі Договору купівлі-продажу (відступлення прав вимоги) № 27/12/2012-01 від 27.12.2012 року, укладеному між ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» («кредитор») та ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» («Новий кредитор»), Кредитор передає (відступає) Новому Кредиторові за плату, а Новий Кредитор приймає сукупність належних Кредиторові прав грошової вимоги до Боржників ( в тому числі спірний кредитний договір).

Пунктом 6.4 Договору встановлено, що разом з Правами Вимоги до Нового Кредитора переходять всі інші пов'язані з ними права за Кредитними Договорами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема, право пред'явлення вимог до Боржників щодо погашення заборгованості, право стягнення з Боржників заборгованості в судовому та позасудовому порядку відповідно до закону та відповідного Кредитного договору.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Згідно п.8.3. Кредитного договору, судовий захист прав і законних інтересів, які мають Сторони у зв»язку з Договором, у тому числі розгляд та вирішення спорів, які виникають при виконанні або припиненні дії Договору, включаючи спори про відшкодування завданих порушенням Договору збитків і недійсність (неукладеність) Договору, підлягають остаточному вирішенні у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз у відповідності до його Регламенту (а.с.8).

Таким чином, пункт 8.3. кредитного договору є третейським застереженням, тобто договором про передачу спору на вирішення до третейського суду.

Місцевий суд прийшов до вірного висновку, що порядок вирішення спорів, пов'язаних з виконанням боржником ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Кредитним договором № 490145344 від 02.04.2009 року, визначений в п. 83. вказаного договору є обов'язковим для нового кредитора, яким є ТОВ «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал».

Колегією суддів встановлено, що в березні 2014 року, до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами, відповідачем було заявлено клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п.6 ч.1 ст.207 ЦПК України та передачу справи до третейського суду (а.с.77).

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що із змісту укладеного кредитного договору не вбачається, що він є споживчим, а тому на спірні правовідносини не поширюються роз'яснення надані п. 3 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Посилання апелянта на те, що 29.12.2014 року Ленінським районним судом м. Полтави у даній справі вже було прийнято рішення про задоволення позову, не заслуговують на увагу, оскільки дане заочне рішення було скасовано ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 06.02.2015 року і справа була призначена до розгляду в загальному порядку .

У відповідності з вимогами ст.173 ЦПК України розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин.

З журналу судового засідання вбачається, що розгляд справи по суті не розпочався.

Таким чином відповідачу справі не може бути позбавлений можливості користуватися своїми процесуальними правами.

Жодних обмежень за даних обставин ст. 207 ЦПК України не містить.

Також колегією суддів враховується , що скасовуючи заочне рішення від 06.02.2015 року місцевий суд прийшов до висновку, що неявка відповідачки в судове засідання мала місце з поважної причини.

Враховуючи правову позицію Європейського Суду України висловлені в багатьох справах щодо поняття « Якості закону» : «Якщо закон допускає неоднозначні трактування він повинен тлумачитися на користь заявника», (справа «Валензуела проти Іспанії», рішення від 30 липня 1998 р.: «Слова «згідно з законом» вимагають, по-перше, щоб заходи, які оспорюються, мали певні підстави у внутрішньодержавному законі. Проте цей висновок не просто відсилає до внутрішньодержавного закону, він ставить вимоги і до якості закону, вимагаючи, щоб він був суголосний принципу верховенства права. У цьому висновку мається на увазі, що внутрішньодержавний закон має передбачати заходи захисту від свавільного втручання державної влади в права, передбачені в Конвенції. З цієї вимоги випливає необхідність того, щоб закон був зрозумілий особі, якої він стосується, яка, більше того, повинна вміти передбачити наслідки для себе від цього закону» )

Колегія суддів вважає, що в даному випадку суд не має права надавати розширене тлумачення вимогам п.6 ч.1 ст. 207 ЦПК України.

Оскільки ухвалу постановлено з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав до її скасування.

Доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростували.

Керуючись ст. 303, п1 ч.2 ст. 307, п.1 ч1 ст. 312, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Прімоколект-Капітал» відхилити.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 02 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти діб до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : (підписи)

З оригіналом згідно: