Рішення № 44296583, 20.05.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/3972/14-ц Головуючий у І інстанції Мора О. М. Провадження № 22-ц/780/2807/15 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 43 20.05.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

20 травня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Антоненко В.І., Приходька К.П.,

за участі секретаря Химинець Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, до якої приєдналися ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа: Служба у справах неповнолітніх Обухівської районної державної адміністрації, про виселення та зняття з реєстрації місця проживання,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2014 року ПАТ «Мегабанк» звернулося до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 14 листопада 2007 року між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №156в-п/2007, згідно з умовами якого ОСОБА_5 був наданий кредит в сумі 99038,00 дол. США на споживчі цілі на строк з 14.11.2007 по 13.11.2017, який в свою чергу зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти у розмірі 14,5 % річних.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань по кредитному договору Позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.07.2012 звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №156в-п/2007-з від 14.11.2007, на квартиру, що складається з чотирьох жилих кімнат, загальною площею 85,80 кв.м., житлова площа становить 50,20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 згідно Свідоцтва про право власності на житло від 28.08.2000 шляхом надання ПАТ «Мегабанк» права продажу предмета іпотеки шляхом укладання від імені ПАТ «Мегабанк» договору купівлі - продажу предмета іпотеки із будь-якою особою покупцем за ціною на підставі оцінки майна, встановленою суб'єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, початковою ціною 607 504,00 гривні, з наданням права на отримання в Обухівському БТІ витягу з реєстру прав власності на вказане нерухоме майно.

Листами від 15.05.2014 за № 08-349, №08-348, №08-347, №08-346, №08-345, №08-344 ПАТ «Мегабанк» пред'явив до осіб, які зареєстровані та проживають в квартирі, що є предметом іпотеки вимогу про виселення. Вказані листи отримані відповідачами 19.05.2014, 27.05.2014, що підтверджується повідомленнями про вручення. Однак станом на 30.07.2014 вимога про виселення з квартири, що є предметом договору іпотеки не виконана, квартира не звільнена.

На підставі викладеного позивач просив суд виселити відповідачів по даній справі з квартири АДРЕСА_1, а також зняти їх з реєстрації місця проживання.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2015 року позов задоволено частково.

Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, до якої, в порядку ст. 299 ЦПК України, приєдналися ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не було застосовано положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув законної сили 07 червня 2014 року.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 просили скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.11.2007 між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір згідно з умовами якого ОСОБА_5 був наданий кредит в сумі 99038,00 дол. США на споживчі цілі зі строком кінцевого виконання зобов'язань 13.11.2017.

В якості забезпечення виконання основного зобов'язання за Кредитним договором між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 було укладено Іпотечний договір від 14.11.2007, відповідно до умов якого майнові поручителі передали в іпотеку квартиру для забезпечення виконання ОСОБА_5 основного зобов'язання за кредитним договором №156в-п/2007 від 14.11.2007 та за будь-якими додатковими угодами до нього.

У зв'язку із невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань по кредитному договору позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 25.07.2012 звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором від 14.11.2007, на квартиру, що складається з чотирьох жилих кімнат, загальною площею 85,80 кв.м., житлова площа становить 50,20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві спільної часткової власності в рівних частках ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 згідно Свідоцтва про право власності на житло від 28.08.2000 шляхом надання ПАТ «Мегабанк» права продажу предмета іпотеки шляхом укладання від імені ПАТ «Мегабанк» договору купівлі - продажу предмета іпотеки із будь-якою особою покупцем за ціною на підставі оцінки майна, встановленою суб'єктом оціночної діяльності на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, початковою ціною 607 504,00 гривні, з наданням права на отримання в Обухівському бюро технічної інвентаризації витягу з реєстру прав власності на вказане нерухоме майно.

ТОВ «Міський житловий центр» надано довідку № 719, з якої встановлено, що в квартирі за адресою АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані: ОСОБА_2, 1963 р.н., ОСОБА_3, 1988 р.н., ОСОБА_4, 1983 р.н., ОСОБА_6, 1983 р.н., ОСОБА_7, 2005 р.н., щодо відповідача ОСОБА_5, то останній за вищезазначеною адресою не зареєстрований згідно матеріалів справи та проживає за іншою адресою.

Листами від 15.05.2014 за № 08-349, №08-348, №08-347, №08-346, №08-345, №08-344 ПАТ «Мегабанк» пред'явив до осіб, які зареєстровані та проживають в квартирі, що є предметом іпотеки вимогу про виселення. Вказані листи отримані відповідачами 19.05.2014, 27.05.2014, що підтверджується повідомленнями про вручення. Однак станом на 30.07.2014 вимога про виселення з квартири, що є предметом договору іпотеки не виконана, квартира не звільнена.

Стосовно проживання та реєстрації в спірній квартирі відповідачів ОСОБА_6 1983 року народження, та малолітнього ОСОБА_7 2005 року народження судом встановлено, що Іпотечний договір було укладено 14.11.2007, а вищевказані особи були зареєстровані на житловій площі 24.12.2009, тобто після укладення договору іпотеки.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що рішення суду є обов'язковими для виконання, оскільки відповідачі в добровільному порядку не звільнили займане приміщення, тому є достатні підстави для їх виселення за рішенням суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що сторони підлягають виселенню. Однак при цьому вважає, що виниклих правовідносин суд міг застосувати Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» і відтермінувати виселення відповідачів враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Цей порядок установлено ч. 3 ст. 109 ЖК України, яка передбачає примусове виселення громадян із жилого приміщення, що є предметом іпотеки, на яке звернено стягнення, якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

07 червня 2014 року набрав чинності Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідачі просили застосувати цей закон до виниклих правовідносин. Однак позивач заперечував проти цього посилаючись на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось рішенням суду ще в 2012 році, тобто до набрання чинності цим законом. Оскільки закон не має зворотної сили, то він не може бути застосований також і до вимог про виселення із квартири.

Проте судова колегія вважає, що в даному випадку вказаний закон регулює виниклі правовідносини виходячи із такого.

При розгляді справ, суди зобов'язані врахувати не тільки буквальне текстове вираження норми права, але тлумачити і застосовувати вказану норму у контексті тих завдань та очікувань, які стали підставою для прийняття конкретного нормативного акта. Підставою для прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» стала втрата значних коштів громадянами України внаслідок різких курсових коливань на валютному ринку України, знецінення національної валюти.

Як зазначено в пояснювальній записці до даного Закону, його ціллю та завданням є забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ, вжиття оперативних заходів та мінімалізації можливих збитків громадян при виконанні своїх кредитних зобов'язань.

Дійсно, звернення стягнення на предмет іпотеки було здійснено рішенням суду в 2012 році., тобто суд вирішив, що позивач має право продати квартиру, яка належить на праві власності відповідачам і була ними передана в іпотеку.

Разом із тим, позивач позбавлений можливості продати квартиру без виселення із неї відповідачів. Отже право позивачів на користування житлом не припинилось до вирішення позову в даній справі про їх виселення.

Судова колегія вважає, що в даному випадку, оскільки відповідачі ще не виселені із квартири і їх житло не продане, тобто звернення стягнення на квартиру не завершилось і вони не втратили права власності на це житло, на них розповсюджується дія вказаного Закону.

Вказаний Закон передбачає наступне.

1) Не може бути примусово або у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріусу стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно. Загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Крім того, це положення діє за умов:

- що таке житло використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя й позичальника (майнового поручителя) не має у власності інше житло;

- загальна площа такого житла (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не повинна перевищувати 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Квартира, яка передана в іпотеку має площу 85,8 кв.м., іпотекодавці постійно в ній проживають, іншого житла не мають. Вказані обставини встановлені на підставі доказів, які є в матеріалах справи.

З врахуванням наведеного, існують усі підстави для застосування до виниклих правовідносин положень вказаного Закону.

Оскільки Закон передбачає лише відтермінування виселення, судова колегія вважає, що в резолютивній частині рішення суду необхідно додати лише один абзаці в якому зазначити, що рішення не підлягає виконанню на період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Судова колегія вважає, що таке рішення буде законним і справедливим.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, до якої приєдналися ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 березня 2015 року змінити.

Доповнити резолютивну частину рішення суду абзацем третім наступного змісту: «Рішення суду в частині виселення відповідачів не підлягає виконанню на період дії Закону України ««Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді