Ухвала суду № 44294476, 12.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

12.05.2015 № К/800/56526/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Зайцева М.П., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуУкраїнсько-Австрійсько-Російського науково-виробничого спільного підприємства «Конкорд» (Товариство з обмеженою відповідальністю)на постанову та ухвалуОдеського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014у справі№815/8629/13-аза позовомУкраїнсько-Австрійсько-Російського науково-виробничого спільного підприємства «Конкорд» (Товариство з обмеженою відповідальністю)доДержавної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог Українсько-Австрійсько-Російського науково-виробничого спільного підприємства «Конкорд» (Товариство з обмеженою відповідальністю) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі міста Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 30.09.2013 №0004372202.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі наказу №305 від 28.08.2013 у період з 29.08.2013 по 04.09.2013 проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «УММК» за період з 01.11.2010 по 31.12.2010, за результатами якої складено акт №42/22-2//214/20038559/368 від 11.09.2013, яким встановлено порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України по операціям з ТОВ «УММК», в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на 109603 грн.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки фіктивність ТОВ «УММК», що встановлено в ході досудового слідства по кримінальній справі, наявність акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС №932/22-3/34321060 від 12.04.2012 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «УММК» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2010 по 31.12.2011», яким встановлено відсутність умов та факту ведення фінансово-господарської діяльності цим підприємством.

На підставі акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №0004372202 від 30.09.2013, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 109603 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 12108,5 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «УММК», встановивши їх безтоварність.

Суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем та ТОВ «УММК» були укладені договори, предметом яких є встановлення та монтаж системи відеоспостереження; встановлення та монтаж системи охоронної сигналізації; встановлення та монтаж системи контролю доступу; встановлення систем відеоспостереження та контролю доступу; встановлення систем відеоспостереження та охорони периметру; встановлення та монтаж системи контролю доступу двопозиційних світлофорних модулів; встановлення системи контролю положення транспортного засобу на вагах; ремонтно-відбудовні роботи по системі відеоспостереження.

На підтвердження фактичного виконання умов названих договорів позивачем не була надана первинна документація через її викрадення.

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагента робіт/послуг, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на відсутність у вироку Суворовського районного суду м. Одеси по справі 1527/18756/12 будь-яких посилань з приводу викрадених первинних документів по взаємовідносинам позивача з ТОВ «УММК».

Разом з тим, відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналогічні положення містять пп.пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 та пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

З метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого виконання будівельних робіт, поставка матеріалів для їх виконання тощо повинні підтверджуватись первинними документами, які властиві для цих операцій.

Отже суди, надаючи оцінку обставинам справи та враховуючи доводи контролюючого органу про наявність ознак фіктивності в діяльності ТОВ «УММК», об'єктивно звернули увагу на відсутність належних та необхідних доказів на підтвердження виконання робіт та надання послуг контрагентом.

З цього приводу також звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Дійсно площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 статті 71 КАС України).

Натомість, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку, а також зобов'язаний відновити втрачені документи.

Розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій позивачем з його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на його реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього зробити вмотивований висновок про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, встановити наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання цих товарів у господарській діяльності.

Відтак відсутність первинних документів, як на підтвердження проведення господарських операцій, так і на підтвердження фактів та результатів реального виконання господарських операцій на виконання договорів, укладених зі спірним контрагентом, позбавляє права на віднесення податку на додану вартість до податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Українсько-Австрійсько-Російського науково-виробничого спільного підприємства «Конкорд» (Товариство з обмеженою відповідальністю) залишити без задоволення.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21.01.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2014 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.П.Зайцев