ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13.05.2015р. м. Київ К/800/35909/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого - Веденяпіна О.А. (суддя-доповідач), Загороднього А.Ф., Зайцева М.П.,
секретар судового засідання Луцак А.В.,
за участю: представника позивача Семенаша А.В.,
розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року
у справі №826/20396/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МР»
до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Головного управління Міндоходів у м. Києві, Міністерства доходів і зборів України
про скасування податкових повідомлень-рішень та рішень про результати розгляду скарг,
в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю «МР» (далі - ТОВ «МР») звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ), Головного управління Міндоходів у м. Києві, Міністерства доходів і зборів України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0006502205, № 0006512205 від 2 серпня 2013 року, рішення Головного управління Міндоходів у м. Києві про результати розгляду первинних скарг від 8 жовтня 2013 року (вих. № 4986/10/26-15-10-04), рішення Міністерства доходів і зборів України про результати розгляду скарг від 12 грудня 2013 року (вих. № 17385/6/99-99-10-01-15).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 лютого 2014 року в задоволенні позовних вимог ТОВ «МР» відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року апеляційну скаргу ТОВ «МР» задоволено.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 5 лютого 2014 року скасовано та постановлено нову, якою позовні вимоги ТОВ «МР» задоволено частково.
Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0006502205, № 0006512205 від 2 серпня 2013 року.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ДПІ подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 5 лютого 2014 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
У письмових запереченнях та в судовому засіданні представники ТОВ «МР» просили залишити касаційну скаргу ДПІ без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року - без змін.
Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки 18 липня 2013 року ДПІ складено акт № 241/26-54-22-05-07/35524087 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача щодо повноти обчислення та своєчасності слати до бюджету з податку на додану вартість за період з 1 березня 2012 року по 30 квітня 2012 року та податку на прибуток за період з 1 січня 2012 року по 30 червня 2012 року при взаємовідносинах з ТОВ «ЕНФОЛД» (далі - акт перевірки), згідно з яким позивачем порушено вимоги:
- п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139, ст.152 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено суму податку на прибуток, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету у сумі 166 758 грн;
- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.2 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 158 817 грн.
В акті перевірки ДПІ, з посиланням на ст.ст. 203, 207, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, зазначила, що операції купівлі-продажу ТОВ «Соло-25» (основний контрагент ТОВ «ЕНФОЛД») не спричиняють реального настання правових наслідків, отже є нікчемними. При цьому податковим органом використано акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 13 червня 2012 року № 572/22-40/30399950 «Про неможливість проведення зустрічної звірки «ТОВ Соло-25» з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит за період з 1 листопада 2011 року по 30 квітня 2012 року» та акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 4 жовтня 2012 року № 4122/22-4/31407176 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ЕНФОЛД» щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «Соло-25» за період лютий-квітень 2012 року».
На підставі акта перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 2 серпня 2013 року:
- № 0006512205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 208 448 грн., з яких за основним платежем - 166 758 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 41 690 грн.;
- № 0006502205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 198 521 грн., з яких за основним платежем - 158 817 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 39 704 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що взаємовідносини ТОВ «МР» та ТОВ «ЕНФОЛД» здійснювались поза межами правового поля, а первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства, тому висновки, викладені в акті перевірки, є правомірними.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що первинні та інші документи, надані позивачем, повністю відповідають вимогам чинного законодавства України та свідчать про реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.
При цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що чинне законодавство України не ставить у залежність право платника податків на формування податкового кредиту та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства від виконання податкових зобов'язань контрагентами та дотримання ними та третіми особами податкової дисципліни.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
За змістом пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що надані позивачем первинні документи підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом, тому на підставі отриманих податкових накладних та інших первинних документів підприємство обґрунтовано віднесло суми до податкового кредиту та до складу валових витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.
Первинні документи оформлені належним чином, підписані сторонами договору, скріплені печатками, мають всі реквізити, як того вимагає чинне законодавство України.
Будь-яких дефектів у правовому статусі позивача або його контрагента, ані відповідачем, ані судом апеляційної інстанції не встановлено.
Суд першої інстанції залишив поза увагою частину другу статті 71 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не наведено будь-яких доводів та не надано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
Твердження податкового органу про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «Соло-25» (основний постачальник товарів (робіт, послуг) на адресу ТОВ «ЕНФОЛД»), є безпідставними, оскільки ДПІ згідно покладених на неї функцій та повноважень не надано право щодо встановлення нікчемності правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності; разом з тим податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину при умові його укладання контрагентами з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами відповідно до вимог частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.
Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.
Судді О.А. Веденяпін
А.Ф. Загородній
М.П. Зайцев
Судове рішення № 44294470, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 13.05.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 826/20396/13-а. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: