Ухвала суду № 44294296, 12.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

"12" травня 2015 р. № К/800/52372/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Зайцева М.П., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «МКМ-Софт» на постанову та ухвалуОкружного адміністративного суду м. Києва від 09.07.2014 Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014у справі№826/4388/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «МКМ-Софт»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвітреті особиТовариство з обмеженою відповідальністю «Імпульс Макс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерго Трейд» провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014, відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «МКМ-Софт» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 28.10.2013 №№75226552208, 75326552208.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд» за період діяльності з 01.01.2012 по 30.06.2013, про що складено акт від 11.10.2013 №505/26-55-22-68/31304498.

Перевіркою, встановлено порушення статті 134, підпункту 138.1.1 пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 605539,00 грн., пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 731074,00 грн.

Підставою для висновків акту перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення від 28.10.2013 №75226552208, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 756924 грн., а також №75326552208, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 913843 грн.

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність законних підстав для формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтерго Трейд», встановивши їх безтоварність .

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «Інтерго Трейд» був укладений договір №В250312-1 від 25.03.2012, предметом якого є виконання робіт та послуг, пов'язаних з веденням обліку в системі програм « 1С:Підприємство» з урахуванням вимог ТОВ «МКМ-Софт».

Відповідно до пунктів 3.1, 4.1, 4.2 вказаного договору первинними документами, які мають бути складені у випадку виконання робіт за договором є рахунки - фактури, акти здачі прийняття робіт, повідомлення про факт виконання робіт.

Між позивачем та ТОВ «Імпульс Макс» був укладений договір №101012-2 від 10.10.2012, який за предметом замовлених робіт(послуг) та порядку документування їх виконання є аналогічним вищенаведеному договору №В250312-1 від 25.03.2012.

На підтвердження фактичного виконання умов названих договорів позивач надав суду акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні та банківські виписки.

Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції, посилаючись на положення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», дійшли правильного висновку, що наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. З метою податкового обліку господарські операції мають оформлюватися будь-якими первинними документами, але їх зміст та складання повинні відповідати не лише вимогам податкового законодавства, а й законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці, внаслідок чого виконання робіт або надання послуг тощо повинні підтверджуватись первинними документами, які властиві для цих операцій.

Разом з цим, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів робіт та послуг, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недостатність доказів підтверджуючих фактичне виконання робіт, обумовлених договорами, та які підлягали складенню під час їх виконання.

Між тим, жодних висновків щодо достовірності чи не достовірності даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки не зробили, а лише вдалися до аналізу змісту договорів, укладених з контрагентами, та його умов.

Суди не перевірили доводи позивача про те, що його контрагенти - Товариство з обмеженою відповідальністю «Імпульс Макс» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерго Трейд» є постійно діючими підприємствами, та суму податкового зобов'язання (податковий кредит позивача) повністю задекларували та сплатили до бюджету.

Слід відзначити, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці.

А відтак, правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Разом з цим, як вбачається з судових рішень, оцінка судами господарських операцій відповідно до їх реального змісту та в контексті їх відповідності вимогам чинного податкового законодавства взагалі не надавалась.

Окрім того, судами попередніх інстанцій не враховано приписи частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України щодо здійснення розгляду і вирішення справ в адміністративних судах на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно, частинами 4 та 5 цієї статті на суд покладається обов'язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Проте, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, відхилив як докази документи на підтвердження реального здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами, надані третіми особами, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ТОВ «Імпульс Макс» та ТОВ «Інтегро Трейд», а саме: документи щодо правовідносин з фізичними особами підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, та, які, як стверджують треті особи, співпрацювали при наданні послуг позивачу.

Фактично судами були відхилені докази без належного мотивування причин цього, що не відповідає правилам оцінки доказів за статтею 86 КАС України, адже оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки.

Судами не встановлено, чи підтверджуються відповідні обставини та факти належними засобами та у передбачений чинним законодавством спосіб, наприклад, поясненнями цих фізичних осіб підприємців, у зв'язку з чим можливо необхідно було поставити питання про необхідність виклику їх для допиту як свідками.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МКМ-Софт» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.07.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2014 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.П.Зайцев