Ухвала суду № 44294251, 29.04.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2015 року м. Київ К/800/18758/13

Вищий адміністртивний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.

Бившевої Л.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Приватного підприємства «Укрхімрезерв»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013

у справі № 2а-7685/10/1370 (9104/3432/11)

за позовом Приватного підприємства «Укрхімрезерв»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова

Львівської області ДПС

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-

рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Укрхімрезерв» (надалі - позивач, ПП «Укрхімрезерв») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС (надалі - відповідач, ДПІ у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 13.08.2010 р. № 000184232/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Сихівському районі м. Львова від 13.08.2010 р. № 000184232/0.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 р. апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС задоволено. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову Приватного підприємства «Укрхімрезерв» до Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Львівської області ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, - відмовлено.

Позовні вимоги мотивовані тим, що акт документальної перевірки № 1960/23-408/31730017 від 03.08.2010 р. базується на даних, які не стосуються його відносин з ПП «Ремус-Топ», а прийняте за результатами перевірки податкове повідомлення-рішення від 13.08.2010 р. № 000184232/0 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 р. та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 р.

Частиною першою статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі, зокрема, неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги позивач посилається на те, що реальність господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які у своїй сукупності вказують на реальне надання правових послуг та використання їх результатів в господарській діяльності позивача.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.08.2010 ревізорами відповідача проведено невиїзну документальну перевірку ПП «Укрхімрезерв» з питань достовірності нарахування сум податку на додану вартість за червень 2009 року при проведенні взаєморозрахунків з ПП «Ремус-Топ», по результатам якої складено акт перевірки № 1960/23-408/31730017 від 03.08.2010.

Перевіркою встановлено порушення вимог пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижені податкові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 2450,00 грн. за червень 2009 року.

На підставі вказаного акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 000184232/0 від 13.08.2010 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3675,00 грн., з яких 2450,00 грн. за основним платежем та 1225,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для винесення вказаного податкового повідомлення-рішення є висновки податкового органу по результатам проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з ПП «Ремус-Топ», на підставі яких платником податку були сформовані дані податкового обліку.

Задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що розглядувані господарські операції щодо надання юридичних послуг підтверджуються належними первинними документами, які складені з дотриманням вимог чинного законодавства.

Скасовуючи постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 та приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення з огляду на те, що реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Ремус-Топ» не підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Так, відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

У свою чергу, згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається:

дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм Закону України «Про податок на додану вартість», для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином, за відсутності факту здійснення господарської операції, відповідні суми не можуть включатись до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. При цьому, про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала); відсутність фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції (наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо); відсутність можливості здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо та інші обставини.

При цьому, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування лише тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для цього виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.04.2009р. між позивачем (замовник) та ПП «Ремус-Топ» (виконавець) був укладений договір № 20090402/1 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого виконавець зобов'язався надати правову допомогу, а саме: усні та письмові консультації з будь-яких правових питань та положень чинного законодавства; підготовка правових висновків та проведення правового аналізу документів юридичного характеру та ін.

Згідно акта приймання-передачі робіт № 30062 від 30.06.2009 р. в рамках вищевказаного договору виконавцем надані інформаційно-консультаційні послуги на загальну суму 14 700,00 грн., в тому числі ПДВ.

Оплата вказаних послуг проведена позивачем згідно платіжного доручення від 12.08.2009 р., також виконавцем послуг видано позивачу податкову накладну № 30062 від 30.06.2009 р.

Згідно тверджень позивача надані юридичні послуги стосувалися його господарської діяльності, були спрямовані на підготовку процесуальних документів у справі про відшкодування матеріальних збитків, завданих ТзОВ «Габен-Україна» при перевезенні товару, а також результатом цих послуг стало рішення Міністерства внутрішніх справ України про акцепт 05.06.2009р. тендерної пропозиції на поставку устаткування для автоматичного оброблення інформації.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та, відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про будь-який зв'язок отриманих юридичних послуг з вищевказаними обставини не підтверджується жодними доказами; також із змісту представленого позивачем договору № 180ю від 19.06.2009р. на поставку устаткування для автоматичного оброблення інформації (станції для друку та високоякісного виготовлення печаток і штампів) не вбачається участь ПП «Ремус-Топ» в його укладенні.

Зокрема, судом апеляційної інстанції було правомірно взято до уваги той факт, що із змісту акту перевірки № 674/23/35937528 від 30.04.2010 р. «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Ремус-Топ» з питань правомірності нарахування ПДВ за період з 01.04.2009 р. по 31.07.2009 р.», складеного ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська, з якого слідує неможливість фактичного здійснення цим платником податку господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи спірне податкове повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що позивач фактично юридичні послуги від контрагента ПП «Ремус-Топ» не отримував, а лише провів документальне оформлення розглядуваних операцій, через що вказані операції були нікчемними. На підтвердження своїх доводів податковий орган надав суду письмові документи про те, що позивач послуги не придбавав, а фактично співпрацював з фіктивним суб'єктом господарювання.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність реального здійснення господарських операцій та про наявність у податкового органу підстав для нарахування відповідних сум з податку на додану вартість є вірним, а тому судом апеляційної інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

Рішення суду належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону.

Оскільки усі обставини, які входять до предмета доказування у справі, встановлено судом апеляційної інстанції на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, відповідно у колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «Укрхімрезерв» залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2013 у справі № 2а-7685/10/1370 (9104/3432/11) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна