Постанова № 44292970, 18.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2015 р. Справа№ 910/15557/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Буравльова С.І.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Шпура Ю.В., довіреність № 08-03-25/60-15 від 20.02.2015;

відповідача - Туголукова І.В., довіреність № 2026-ЮРС від 15.05.2015;

від третьої особи - не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" на рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014 у справі № 910/15557/14 (суддя Бондаренко Г.П.) за позовом відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" до товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Гузєєва Дмитра Вікторовича про відшкодування шкоди в порядку регресу 25 121,39 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство Національної акціонерної страхової компанії "Оранта" звернулось до господарського суду з позовом про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 25 121,39 грн. з товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус".

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.10.2014 у справі № 910/15557/14 позовні вимоги задоволено повністю; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 25 121,39 грн. страхового відшкодування.

При ухваленні даного рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту заподіяння шкоди водієм автомобіля "Opel Astra", реєстраційний номер СВ 1930 АК, цивільно-правова відповідальність власника якого на момент виникнення ДТП була застрахована ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус".

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014 у справі № 910/15557/14 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування вимог скарги, апелянт посилається на те, що позивач не набув до нього права вимоги, оскільки не виконав обов'язку щодо направлення ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" вимоги про виплату страхового відшкодування, що в свою чергу призвело до того, що відповідачем також було виплачено потерпілому (Гузєєву Д.В.) суму страхового відшкодування.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014 у справі № 910/15557/14 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.02.2015 у справі № 910/15557/14 постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15557/14 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.

Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України зазначив, що місцевим господарським судом належно встановлено наявність підстав для відповідальності особи, застрахованої у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки: протиправність поведінки, розмір збитків, причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача і збитками; власник джерела підвищеної небезпеки не спростував свою вину у дорожньо-транспортній пригоді.

Разом з тим, Вищий господарський суд України вказав, що апеляційний господарський суд залишив поза увагою доводи та докази відповідача, щодо відсутності у позивача права вимоги у спірних правовідносинах, оскільки належна до виплати сума була виплачена відповідачем потерпілій особі, Гузєєву Д.В. згідно платіжного доручення № 3943 від 23.07.2013 у розмірі 20552,38 грн. Відхиляючи вказані доводи відповідача, суд апеляційної інстанції обмежився констатацією факту належного повідомлення відповідача судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, не розглянувши при цьому вимоги апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2014 у справі № 910/15557/14 та направлення на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду даної справи.

В судовому засіданні 18.05.2015 року представник апелянта - відповідача у справі, підтримав вимоги за апеляційною скаргою та просив їх задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Від третьої особи надійшли пояснення до суду по суті спору.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", як страховиком та Гузєєвим Дмитром Вікторовичем, як страхувальником 07.06.2012 укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу 100-37 УБ №810667, за яким застраховано транспортний засіб "Daewoo Lanos", реєстраційний номер ВМ 5620 АЕ.

На дорозі Р-44 Суми-Путивль-Глухів 24 км. 500 м. 28.12.2012 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля "Daewoo Lanos", реєстраційний номер ВМ 5620 АЕ, під керуванням Гузєєва Д.В. та автомобіля "Opel Astra", реєстраційний номер СВ 1930 АК, під керуванням Школоберда Є.Ю.

У результаті зазначеної ДТП, автомобіль "Daewoo Lanos", реєстраційний номер ВМ 5620 АЕ, під керуванням Гузєєва Д.В., отримав механічні пошкодження, що підтверджується Довідкою ДАІ № 9136689 (а.с. 14).

Постановою Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 27.02.2013 по справі № 739/284/13-п №3/739/136/13 водія автомобіля "Opel Astra", реєстраційний номер СВ 1930 АК, Школоберда Є.Ю. визнано винним у вчиненні ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 Кодексу України про Адміністративні правопорушення.

Відповідно до Дослідження № ВМ 5620АЕ-14.02/1 автомобіля "Daewoo Lanos", реєстраційний номер ВМ 5620 АЕ, складеного 14.02.2013 головним спеціалістом ТОВ "Гарант-АСІСТАНС" Р.Є.Бордзіловським, матеріальний збиток завданий власникові автомобіля в результаті його пошкодження при ДТП, визначений на підставі Протоколу огляду автомобіля і калькуляції відновлювального ремонту, складає 37 013, 25 грн.

Страхувальник пошкодженого в ДТП транспортного засобу "Daewoo Lanos", реєстраційний номер ВМ 5620 АЕ 29.12.2012 звернувся до відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" з заявою про настання страхового випадку про виплату страхового відшкодування.

Зазначена вище ДТП, відповідно до умов договору страхування визнана позивачем страховим випадком, про що 19.03.2013 складено страховий акт №СТО-13-94/1. Згідно розрахунків, здійснених на підставі положень договору добровільного страхування, сума страхового відшкодування, що підлягає виплаті, становить 25 631,39 грн.

На виконання умов вищезазначеного договору позивачем здійснено перерахування страхового відшкодування страхувальнику на суму 25 631,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № № 31318 від 01.06.2013, 34034 від 17.06.2013, 37733 від 02.07.2013 та відомостями №№ 108 від 01.06.2013, 124 від 17.06.2013, 135 від 02.07.2013.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Opel Astra", реєстраційний номер СВ 1930 АК, водія якого визнаного винним у правопорушенні, на момент виникнення ДТП була застрахована ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АВ№9848053. Наведена обставина підтверджується, зокрема, довідкою МТСБУ (а.с. 83).

Застрахованим транспортним засобом за зазначеним полісом є автомобіль "Opel Astra", реєстраційний номер СВ 1930 АК, ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну якому становить 50 000 грн. 00 коп., франшиза - 500.

Позивач, зазначає, що після сплати ним своєму страхувальнику (Гузєєву Д.В.) страхового відшкодування згідно умов договору добровільного страхування транспортного засобу 100-37 УБ №810667 до нього перейшло право вимоги до відповідача, тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" страхового відшкодування в розмірі 25 121, 39 грн.

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, що визначає загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування -це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим (ст. 5 Закону України "Про страхування").

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про страхування" страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією, до яких, належать витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Частиною 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Зазначені норми передбачають наявність у страховика права на пред'явлення регресного позову.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002, кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Враховуючи положення наведених норм, а також те, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Opel Astra", реєстраційний номер СВ 1930 АК, водія якого визнаного винним у правопорушенні, на момент виникнення ДТП була застрахована ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АВ№9848053, до позивача у даній справі перейшло право регресної вимоги.

Посилання відповідача на те, що позивач не набув до нього права вимоги, оскільки не виконав обов'язку щодо направлення ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" вимоги про виплату страхового відшкодування, що в свою чергу призвело до того, що відповідачем також було виплачено потерпілому (Гузєєву Д.В.) виплату страхового відшкодування, є необґрунтованими з наступних підстав.

За змістом положень ч. 1 ст. 355 Господарського кодексу України об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Системний аналіз положень цього Закону дає підстави для висновку, що в момент укладення договору обов'язкового страхування страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником відповідальності, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди.

Згідно зі ст. ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Саме наведеними нормами матеріального права регулюються правовідносини між сторонами у справі, яка розглядається: позивач - страхова компанія ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", виплативши страхове відшкодування потерпілому Гузєєву Д.В. за договором майнового страхування, отримала від останнього право вимоги до страхової компанії ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", яка застрахувала відповідальність перед третіми особами винного у заподіянні шкоди водія автомобіля "Opel Astra", реєстраційний номер СВ 1930 АК.

Таким чином, ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" реалізувало своє право кредитора шляхом пред'явлення позову до ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус", оскільки за договором страхування відповідальності останнє надало згоду на прийняття обов'язку сторони боржника у деліктному зобов'язанні, якщо воно виникне.

Відповідач, заперечуючи проти позову, вказував на те, що позивач не пред'явив йому заяву про страхове відшкодування, що, на його думку передбачено п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Вказані доводи відхиляються судом з наступних підстав.

За положенням вказаної норми Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Наведена норма матеріального права регулює порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора.

Враховуючи викладене, до нового кредитора - ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" - обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього відповідач у справі ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус"- не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування".

З огляду на викладене, позивач у даній справі, отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування.

Відповідно до зазначених вище норм ВАТ Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Аналогічної позиції дотримується також і Верховний Суд України в постанові у справі № 910/17223/13 від 04.11.2014.

Стосовно виплати відповідачем потерпілому (Гузєєву Д.В.) страхового відшкодування, слід зазначити наступне.

Докази оплати відповідачем потерпілому коштів страхового відшкодування не надавались при розгляді даної справи у суді першої інстанції.

Як доказ здійснення такої виплати відповідач надав до апеляційного суду (при первісному апеляційному перегляді) платіжне доручення № 3943 від 23.07.2013.

Вищий господарський суд України скасовуючи постанову апеляційного суду від 09.12.2014 вказав, що апеляційний господарський суд залишив поза увагою доводи та докази відповідача, щодо відсутності у позивача права вимоги у спірних правовідносинах, оскільки належна до виплати сума була виплачена відповідачем потерпілій особі, Гузєєву Д.В. згідно платіжного доручення № 3943 від 23.07.2013 у розмірі 20552,38 грн. Відхиляючи вказані доводи відповідача, суд апеляційної інстанції обмежився констатацією факту належного повідомлення відповідача судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, не розглянувши при цьому вимоги апеляційної скарги.

Повторно розглядаючи апеляційну скаргу з урахуванням наведеного Вищим господарським судом України, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами.

Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин (п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" від 17.05.2011 № 7).

В обґрунтування причин неможливості подання зазначеного платіжного документа до суду першої інстанції, відповідач посилається на втрату страхової справи та поновлення її лише після винесення судом 1-ї інстанції оскаржуваного рішення.

Так, зокрема, апелянтом було надано акт перевірки наявності і стану страхових справ від 15.10.2014.

Відповідно до даного акту не виявлено в наявності 2 страхові справи, у тому числі страхова справа №12GL-5787 по обставинам, які досліджуються у даній судовій справі.

Таке виявлення відсутності страхової справи відбулось (15.10.2014) після винесення рішення судом 1-ї інстанції (14.10.2014)

Тому, представники відповідача не мали можливості надати докази виплати страхового відшкодування та навести свої заперечення з цього приводу суду 1-ї інстанції.

За таких обставин, апеляційний суд, керуючись положеннями ст. 101 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про прийняття як додаткового доказу платіжного доручення № 3943 від 23.07.2013.

На вказаному додатковому доказі ґрунтувалися 2 доводи апелянта:

1. з огляду на приписи п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" першочергове право на отримання страхового відшкодування виникло у Гузєєва, який звернувся до відповідача з заявою про страхове відшкодування, тоді як позивач такої заяви відповідачу не подавав (довід за апеляційною скаргою);

2. у зв'язку з виплатою відповідачем потерпілій особі страхового відшкодування, право регресної вимоги у позивача до відповідача відсутнє.

Оцінивши вказаний додатковий доказ у сукупності з іншими доказами наявними у матеріалах справи суд дійшов висновку про відхилення доводів апелянта з наступних підстав.

Перший довід, що ґрунтується на необхідності направлення позивачем відповідачу заяви про страхове відшкодування є необґрунтованим з підстав, які наведені вище у даній постанові.

Так, положення п. 35.1 ст. 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" регулюють порядок страхового відшкодування у правовідносинах між потерпілим (або особою, яка має право на отримання відшкодування) і страховиком, які відбуваються до заміни кредитора та не підлягає застосуванню до спірних відносин по стягненню в порядку регресу. До страхової компанії позивача, як нового кредитора обов'язок подачі заяви не перейшов і не міг перейти, оскільки для останнього страхова компанія - відповідач у справі - не є страховиком у розумінні наведеної норми, а є особою, відповідальною за завдані збитки в порядку ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування". Тому, позивач у даній справі, отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Аналогічної позиції дотримується також і Верховний Суд України в постанові у справі № 910/17223/13 від 04.11.2014.

По другому доводу про відсутність права регресної вимоги у позивача до відповідача через здійснення останнім страхового відшкодування слід зазначити наступне.

Позивачем було здійснено перерахування страхового відшкодування потерпілому на суму 25 631,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № № 31318 від 01.06.2013, 34034 від 17.06.2013, 37733 від 02.07.2013 та відомостями №№ 108 від 01.06.2013, 124 від 17.06.2013, 135 від 02.07.2013.

Отже, позивачем останні платежі страхового відшкодування було здійснено 02.07.2013.

З цього моменту позивач набув права регресної вимоги до відповідача.

Відповідачем же виплата страхового відшкодування потерпілому була здійснена платіжним дорученням № 3943 від 23.07.2013.

Так, виплата страхового відшкодування відповідачем була здійснена вже після того, як позивач перерахував потерпілому кошти та відповідно набув права регресної вимоги до відповідача.

За наведених обставин, враховуючи сплату відповідачем потерпілому коштів страхового відшкодування після їх перерахування позивачем, у останнього виникло право регресної вимоги до ТзДВ "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" і таке право не могло припинитися після виплати відповідачем, оскільки він не повинен був повторно, після позивача, здійснювати страхове відшкодування потерпілому.

Та обставина, що відповідач не знав про здійснення страхового відшкодування позивачем не впливає на результат розгляду даного спору, оскільки: 1) обов'язок направлення позивачем заяви відповідачу законодавством не передбачений; 2) припинення права регресної вимоги через виплату відповідачем потерпілому страхового відшкодування здійсненої після такої виплати позивачем законодавством не передбачено.

Отже, наведені доводи відповідача, що ґрунтуються на виплаті ним страхового відшкодування потерпілому, є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Стосовно доводів апелянта про необхідність здійснення у спірній ситуації оцінки завданої шкоди в порядку передбаченому Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", суд зазначає наступне.

Позивачем, сума заявленого до стягнення страхового відшкодування, розрахована виходячи з Дослідження № ВМ 5620АЕ-14.02/1 автомобіля "Daewoo Lanos", реєстраційний номер ВМ 5620 АЕ, складеного 14.02.2013 головним спеціалістом ТОВ "Гарант-АСІСТАНС" Р.Є.Бордзіловським, та калькуляції відновлювального ремонту у відповідності з умовами договору.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначені документи належною підставою для розрахунку суми страхового відшкодування, з огляду на наступне.

Статтями 1 та 5 Закону України "Про страхування" визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів та доходів від розміщення коштів цих фондів. Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковим видом страхування, що здійснюється в Україні (ст. 7 Закону України "Про страхування").

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до ст. ст. 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно п. 34.1. вказаного Закону страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Зі змісту наведених норм Закону вбачається, що обов'язки, пов'язані з оцінкою шкоди, стосуються саме страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - відповідача.

Однак, правовідносини, що виникли між позивачем та Гузєєвим Д.В. на підставі укладеного між ними договору добровільного страхування транспортного засобу 100-37 УБ №810667 належать до добровільного страхування.

Відтак, при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не повинен керуватися нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з огляду на наявність укладеного між ним та Гузєєвим Д.В. договору добровільного страхування.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про страхування" страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, Закон України "Про страхування" не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

Таким чином, позивач при визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, повинен керуватися нормами Закону України "Про страхування" та умовами укладеного між ним та Гузєєвим Д.В. договору добровільного страхування транспортного засобу 100-37 УБ №810667.

Аналогічної позиції дотримується також і Вищий господарський суд України у постановах від 07.08.2014 у справі № 910/14328/13, від 21.01.2014 у справі № 910/11450/13, від 17.02.2015 у справі № 910/15581/14.

При цьому, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що визначає розмір збитку. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення. (Наведена правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2014 № 910/11450/13).

Виходячи з даних дослідження та з урахуванням положень договору, зокрема щодо врахування фізичного зносу (Розділ 13 договору), позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування та складено страховий акт №СТО-13-94/1 від 19.03.2013, згідно яких розмір страхового відшкодування визначено у сумі 25631,39 грн.

Страховиком (позивачем) здійснено перерахування коштів в сумі 25 631,39 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № № 31318 від 01.06.2013, 34034 від 17.06.2013, 37733 від 02.07.2013 та відомостями №№ 108 від 01.06.2013, 124 від 17.06.2013, 135 від 02.07.2013.

Верховним Судом України у Листі "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" від 19.07.2011 року роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі наведених вище документів не суперечить ні умовам договору добровільного страхування, ні вимогам закону.

Крім цього, Вищий господарський суд України скасовуючи постанову апеляційної інстанції у даній справі, зазначив, що визначення судом розміру збитків, належних до стягнення, виходячи з заяви страхувальника про страхову виплату від 29.12.2012, страхового акта №СТО-13-94/1 від 19.03.2013 та розрахунку страхового відшкодування від 19.03.2013, відповідає приписами статті 22 Цивільного кодексу України, за якою до реальних збитків відносяться як втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, так і витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Також, сума страхового відшкодування, заявлена до стягнення, обґрунтовано зменшена позивачем на суму франшизи.

За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення відсутні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Страхове товариство з додатковою відповідальністю "Глобус" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 14.10.2014 у справі № 910/15557/14 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/15557/14 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді С.І. Буравльов

М.А. Руденко