Рішення № 44292489, 15.05.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2015 р.Справа № 922/4848/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Харківської області м. Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ланет-Україна", м. Київ, 2. Державної архітектурно-будівельної інспекції України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції в Харківській області, м. Харків про зобов'язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

Прокурор - Хряк О.О.

Представник позивача - Жилко С.Є.;

Представник 1-го відповідача - Таволжанський О.В., дов. від 10.11.2014р.;

Представник 2-го відповідача - Осадчук В.М., дов. від 01.12.2014р.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернувся до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить зобов`язати ТОВ "Ланет-Україна" привести у попередній, тобто такий, що існував до початку здійснення реконструкції, стан приміщення 1 поверху №4-1-:-4-10, загальною площею 63,5 м. кв. у житловому будинку літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160 Б.

Ухвалою господарського суду від 20.03.2015р. призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 06.04.2015р. об 11:45 год.

У судовому засіданні 14.05.2015р. оголошувалась перерва до 15.05.2015р. о 10:30 год.

У судовому засіданні 15.05.2015р. прокурор підтримав подане під час попереднього розгляду справи клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України (вх. № 19561).

Представник позивача, присутній у судовому засіданні 15.05.2015р. позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник першого відповідача у судовому засіданні 15.05.2015р. проти позову заперечував, через канцелярію суду надав додаткові докази по справі (вх. № 19577), які судом долучені до матеріалів справи.

Представник другого відповідача у судовому засіданні 15.05.2015р. проти позову заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. № 19772), який надано до господарського суду та долучено судом до матеріалів справи.

Щодо підтриманого прокурором клопотання про припинення провадження у справі, поданого до суду 23.01.2015р., в якій з посиланням на декларацію про готовність об'єкта до експлуатації ХК 083133440917, яку 13.06.2014 зареєстровано в Інспекції ДАБК у Харківській області, просить суд припинити провадження по справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 ст.. 29 Господарського процесуального кодексу України, у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до п. 5 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 23.03.2013р. "Про деякі питання участі прокурора в розгляді справ, підвідомчих господарським судам" прокурор є самостійним учасником судового процесу (ст. 18 ГПК України).

Згідно із статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

У статті 29 ГПК визначено повноваження прокурора як учасника судового процесу у позовному провадженні.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не є обов'язковою для позивача, і так само відмова позивача від позову не є обов'язковою для прокурора, оскільки така відмова не означає вибуття позивача з процесу чи зміни його процесуального статусу. У відповідних випадках спір підлягає вирішенню по суті. У разі коли обидва згадані учасники судового процесу - прокурор і позивач - заявили про відмову від позову, суд може припинити провадження зі справи згідно з пунктом 4 частини першої статті 80 ГПК, з урахуванням вимог частини шостої статті 22 ГПК.

В даному випадку, клопотання прокурора про припинення провадження у справі, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України не підлягає задоволенню, оскільки воно не обгрунтовано, а підстави для припинення провадження у справі спростовані матеріалами справи. Окрім цього, суд враховує, що позивач, в інтересах якого було подано позов, наполягає на розгляді даної справи по суті та заперечує проти наданого прокурором клопотання.

Присутні у судовому засіданні представники сторін пояснили, що ними надані всі необхідні для розгляду справи письмові докази та вважають за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, вислухавши представників сторін, судом встановлено наступне:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.10.2012 у справі №5023/3730/12 за TOB «Ланет-Україна» визнано право власності на нежитлові приміщення 1 поверху №4-1-:-4-10, загальною площею 63,5 м2, у житловому будинку літ. «А-9» за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160Б.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2013 рішення господарського суду Харківської області від 03.10.2012 скасовано, постановлено нове, яким у задоволенні позову TOB «Ланет-Україна» відмовлено у повному обсязі.

Як свідчать 29.08.2011р. між ФОП Прокоф'євою С.С. та TOB «Ланет-Україна» укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №8311, відповідно до умов якого на користь ТОВ «Ланет-Україна» відчужено нежитлові приміщення 1- го поверху №4-1-:-4-10 в літ. «А-9» загальною площею 63,5 м", що знаходяться за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160-Б.

Як зазначає прокурор, протягом 2011 року TOB «Ланет-Україна» зазначене приміщення самовільно за власні кошти реконструйовано, а саме - демонтовано несучу перегородку між приміщеннями 4-3 та 4-2, розібрано комірні приміщення 4- 9 та 4-10, та на місці раніше існуючого балкону влаштовано окремий вхід (ґанок зі сходами). Окремий вхід з нежитлових приміщень здійснюється через існуючі раніше двері без зміни розмірів дверного прорізу, тобто без зміни розміру стіни житлового будинку.

Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 31.07.2013 за №274, складеного інспектором Держсільгоспінспекції у Харківській області документи на право власності або користування на земельну ділянку, на якій розташовані спірні об'єкти самочинного будівництва не оформлені. Землі відносяться до комунальної форми власності, категорія: землі житлової та громадської забудови.

Звертаючись до господарського суду з відповідним позовом, прокурор зазначив, що спірні нежитлові приміщення реконструйовано без відповідного дозволу, без розроблення проекту та його затвердження, істотно порушують будівельні норми та правила і суперечить суспільним інтересам, є підстави для представництва прокуратурою інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідною заявою.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності визначено Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Згідно зі статтею 9 Закону України "Про архітектурну діяльність", будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність», для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури, додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції, здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд. Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом, зокрема, контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог державних будівельних норм, стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об'єктів містобудування (далі - вихідні дані), проектної документації.

Таким чином, нормами діючого законодавства передбачено обов'язковість прийняття закінчених будівництвом об'єктів до експлуатації.

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю є єдиним органом державної влади, уповноваженим на встановлення факту готовності об'єкту до експлуатації. Прийняття в експлуатацію об'єктів проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифікату.

Відповідно до Положення про Департамент архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області, затвердженого наказом № 235 від 01.10.2014р. та Наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 21.10.2014р. №288, Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Харківській області з 21.10.2014р. є територіальним органом - структурним підрозділом апарату Держархбудінспекції.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», виконання будівельних робіт дозволяється після реєстрації повідомлення або декларації про початок виконання будівельних робіт чи видачі Інспекцією дозволу на виконання будівельних робіт.

Згідно ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Статтею 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що під час створення об'єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає:

- підготовку містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки у випадках і порядку, передбачених законодавством;

- здійснення, в необхідних випадках, передпроектних робіт, а також заходів з охорони нововиявлених під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єктів містобудування, що відповідно до закону мають антропологічне, археологічне, естетичне, етнографічне, історичне, мистецьке, наукове чи художнє значення;

- пошук архітектурного рішення, розроблення, погодження у визначених законом випадках і затвердження проекту;

- виконання робочої документації для будівництва, а в разі виконання її або окремих її частин іншим виконавцем - здійснення авторського нагляду за таким виконанням;

- будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об'єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляди під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об'єкта містобудування;

- прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію.

Статтею 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку:

1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних;

2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи;

3) затвердження проектної документації;

4) виконання підготовчих та будівельних робіт;

5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів;

6) реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Згідно ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності.

А тому, відповідно до статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I-III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядком передбачено, що прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекції) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація), яка складається за формою, наведеною у додатку 1 до Порядку.

Пунктом 10 цього ж Порядку передбачено, що у разі, коли на самочинно збудоване нерухоме майно визнано право власності за рішенням суду, воно приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком.

Відповідно до статті 13 Конституції України власність зобов'язує.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Водночас, використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції).

Згідно положень статей 3, 509 ЦК загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Частиною 1 статті 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

У разі, якщо особа, в установлений строк, добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.

За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.

Замовником робіт із знесення зазначеного об'єкта є орган державного архітектурно-будівельного контролю, за позовом якого прийнято відповідне рішення суду.

Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно із частинами 4, 7 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що в законодавстві розмежовано повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю (його територіальних органів) з винесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та з приводу звернення до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта.

Отже, звернення контролюючого органу до суду із позовом про знесення самочинного будівництва можливе лише за наявності певних обставин, як крайній захід, коли використано всі передбачені законодавством України заходи, наявні істотні порушення будівельних норм і правил або наявна шкода суспільним інтересам чи інтересам інших осіб, за умови неможливості перебудови.

Також, суд зазначає, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ратифікованого Законом України від 17.07.1997р. № 475/97-ВР, встановлено, що "Кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, якщо вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів".

Законом України, який введений державою для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів є Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме пунктом 8 ст. 39 зазначеного Закону встановлено, що експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

При цьому, використання об'єкту реконструкції у підприємницькій діяльності як самостійно, так і передачі в найм або іншим чином третім особам, до вводу його в експлуатацію є таким, що суперечить закону.

Як вбачається з матеріалів справи,11.12.2013р. Інспекцією було зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт на об'єкт «Реконструкція нежитлових приміщень першого поверху №4-1-:-4-10 літ. «А-9» по пр. Тракторобудівників, 160 Б, в м. Харкові, під офісні приміщення» №ХК 083133440917 (ТОВ «Ланет Україна»).

Дослідивши зазначену декларацію, судом встановлено, що в ній відсутня інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, з посиланням на проведення робіт з реконструкції, реставрації або капітального ремонту об'єктів без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані.

Відповідно до ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" реконструкція, реставрація або капітальний ремонт об'єктів без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані може бути проведено за відсутності документа, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою (п.11-1).

Аналогічні вимоги визначені у п. 2.3. Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого наказом №109 від 07.07.2001р. Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства.

Пунктом 25 Переліку об'єктів будівництва, для яких містобудівні умови та обмеження не надаються, затвердженого наказом №109 від 07.07.2001 року Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, встановлено, що такі обмеження не надаються під час реконструкції житлових та нежитлових приміщень без зміни їх зовнішньої конфігурації, улаштування в існуючих житлових будинках, адміністративно-побутових будівлях підприємств та громадських будівлях вбудованих приміщень громадського призначення.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем була виконана реконструкція приміщень без збільшення площі по фундаменту.

Приписи ст. 13 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Повноваження органів місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю безпосередньо випливають із ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, як їх право і реальна здатність регламентувати значну частину державних справ і керувати ними , діючи в межах закону, під свою відповідальність в інтересах місцевого населення.

У межах цих повноважень органи місцевого самоврядування вправі передавати окремим громадянам та юридичним особам об'єкти, що перебувають у комунальній власності у порядку і на умовах, що не суперечать чинному законодавству.

Статтею 19 Конституції України встановлено обов'язок органів місцевого самоврядування діяти тільки на підставах, у межах повноважень і способів, які передбачені Конституцією і законами України.

З огляду на викладене, суд приходить висновку, що посилання позивача про відсутність у відповідача відповідно дозволу на реконструкцію приміщень, затвердженої проектної документації та порушення будівельних норм та правил, є необґрунтованим.

З матеріалів справи вбачається, що 10.06.2014р. ТОВ «Ланет Україна», на підставі розробленої та узгодженої з дозвільними органами проектної документацією, Інспекцією ДАБК у Харківської області була надана та зареєстрована Декларація про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 143141640434, яка згідно з Постановою КМУ № 461 від 13.04.2011р."Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів", є документом, який встановлює, що закінчений будівництвом об'єкт готов до експлуатації. З зазначеної Декларації про готовність об'єкту до експлуатації вбачається, що об'єкт - реконструйовані нежитлові приміщення першого поверху №4-1-:-4-10 літ. «А-9» по пр. Тракторобудівників, 160 Б, в м. Харкові, під офісні приміщення, введені в експлуатацію.

Згідно з даними декларації, будівельні роботи на об'єкті будівництва проводилися на підставі проектної документації, розробленої ПП «Архітектурне бюро РІЧ» та затвердженої замовником ТОВ «Ланет Україна» під керівництвом головного архітектора (інженера) проекту Рибакової Євгенії Нюмівни (наказ №144.1/13 від 11.06.2013р. ПП «Архітектурне бюро РІЧ»), відповідальною особою проектувальника, що здійснює авторський нагляд визначено Рибакову Є.Н.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено учасниками судового процесу, дії ДАБК щодо введення в експлуатацію спірних нежитлових приміщень, в судовому порядку оскаржено не було.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 ЦК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Беручи до уваги наведене та виходячи з аналізу вищевказаних норм права, суд з'ясувавши, що спірні реконструйовані приміщення першого поверху №4-1-:-4-10 літ. «А-9» по пр. Тракторобудівників, 160 Б, в м. Харкові, під офісні приміщення, введені в експлуатацію Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на підставі Декларації про готовність об'єкта до експлуатації № ХК 143141640434 та видачею на них свідоцтва на право власності, та їх реєстрацією, дійшов висновків про те, що позивачем не доведено, що існують підстави для зобов'язання ТОВ "Ланет-Україна" привести у попередній, тобто такий, що існував до початку здійснення реконструкції, стан приміщення 1 поверху №4-1-:-4-10, загальною площею 63,5 м. кв. у житловому будинку літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 160 Б.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати у даній справі покладаються на позивача та підлягають стягненню в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 22, 29, 33, 34, 43, 44, 49, 65, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Харківської міської ради (61200, м. Харків, майдан Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) на користь держбюджету України одержувач коштів - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, код платника 22030001, символ звітності банку 101, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) - 1218,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 20.05.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/4848/14