Рішення № 44290558, 19.05.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.05.15р. Справа № 904/3220/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна Слобода" (м. Куп'янськ, Харківської області)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором поставки товарів № 40 від 01.02.2013 у загальному розмірі 300 805 грн. 92 коп. та за поставлений товар згідно договору № 0505040110 від 06.09.2010 у загальному розмірі 52 973 грн. 43 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Бондаренко Я.Д. - представник (довіреність № 498 від 26.12.2014)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна Слобода" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки товарів № 40 від 01.02.2013 у загальному розмірі 300 805 грн. 92 коп. та за поставлений товар згідно договору № 0505040110 від 06.09.2010 у загальному розмірі 52 973 грн. 43 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 303 755 грн. 69 коп. - основний борг;

- 19 272 грн. 42 коп. - пеня;

- 26 123 грн. 00 коп. - інфляційні втрати;

- 1 553 грн. 10 коп. - 3% річних;

- 3 075 грн. 14 коп. - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки товарів № 40 від 01.02.2013 та договором № 0505040110 від 06.09.2010 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений у період з 02.12.2014 по 21.12.2014 товар (продукти харчування), наявністю боргу у сумі 303 755 грн. 69 коп. Крім того, з урахуванням прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань позивач на підставі договору нарахував пеню та штраф, а на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 29.04.2015.

Представник позивача у судове засідання 29.04.2015 з'явився, вимоги ухвали суду від 15.04.2015 виконав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 29.04.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав.

Так, ухвалою суду від 28.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 19.05.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засіданні 19.05.2015 з'явився представник позивача, також позивачем були виконані вимоги ухвали суду від 29.04.2015.

Представник відповідача у судове засідання 19.05.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Адреса відповідача підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 29.04.2015, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 була отримана відповідачем 20.04.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 4994525128571 (4903806011821), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання, а ухвала суду від 29.04.2015 була отримана відповідачем 07.05.2015, що підтверджується поштовим повідомленням № 49945251359620 (4903806040996), яке також повернулося до господарського суду з відповідною відміткою про отримання.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 15.04.2015 та від 29.04.2015 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Крім цього, відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представників позивача та відповідача.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

06.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна Слобода" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 0505040110 (далі - договір-1), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця молочні продукти торгової марки "Заречье" (виробник "Куп'янський молочноконсервний комбінат", (далі - товар), згідно письмової заявки, для подальшого його використання в процесі виробництва, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах договору (пункт 1.1. договору-1 в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 06.09.2010).

У пункті 8.1. договору (в редакції додаткової угоди від 28.12.2012) сторони узгодили, що договір набирає сили з 06.09.2010 і діє до 31.12.2014, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов'язань. У разі, коли до кінця строку дії договору не надійдуть інші пропозиції (заяви) будь-якої із сторін, термін його чинності автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.

01.02.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна Слобода" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки товарів № 40 (далі - договір-2), відповідно до умов якого постачальник передає, а покупець приймає й оплачує на умовах і в порядку, визначеному договором, продукти харчування та/або алкогольні напої, що поставляються (далі - товар), в асортименті, кількості та за цінами, зазначеними у накладних, що свідчать про прийом-передачу товару від постачальника до покупця, і які є невід ємною частиною договору. Постачальник передає покупцю товар на умові, що він здійснює дистриб'юцію товару на території м. Донецька і Донецької області, м. Луганська та Луганської області, в мережі супермаркетів "Амстор" на території всієї України (пункти 1.1. договору-2 та 1.2. договору-2 в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 01.02.2013).

У пункті 10.1. договору-2 сторони узгодили, що договір набирає сили з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2013, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань. У випадку, якщо за 1 місяць до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не заявить про свій намір розірвати договір, то термін дії договору автоматично пролонгується на один рік.

Доказів зміни або розірвання договору-2 сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Так, в пункті 1.2. договору-1 сторони погодили, що асортимент, кількість та ціна товару зазначається у специфікаціях (додаток № 1), які є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до вказаної домовленості, між сторонами було підписано специфікацію № 1 від 06.09.2010, в якій сторони погодили найменування продукції та її ціну.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Так, позивач посилається на те, що між сторонами існують тривалі відносини з постачання товарів згідно спірних договорів поставки, але починаючи з жовтня 2014 року відповідачем стали порушуватись строки оплати отриманого від відповідача товару.

Так, позивач на виконання умов договору-1 у період з 21.10.2014 по 21.12.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 58 105 грн. 12 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 44262 від 21.10.2014 на суму 3 158 грн. 64 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 48926 від 18.11.2014 на суму 11 377 грн. 84 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 49942 від 24.11.2014 на суму 2 151 грн. 04 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 50106 від 25.11.2014 на суму 2 144 грн. 24 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000003794 від 02.12.2014 на суму 9 174 грн. 72 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004677 від 08.12.2014 на суму 2 755 грн. 60 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004812 від 09.12.2014 на суму 12 903 грн. 92 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000008173 від 16.12.2014 на суму 2 456 грн. 72 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009058 від 21.12.2014 на суму 806 грн. 08 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009059 від 21.12.2014 на суму 9 376 грн. 24 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009060 від 21.12.2014 на суму 1 800 грн. 08 коп.

Суд зауважує, що у позовній заяві позивач посилається, що за договором-1 за відповідачем рахувався залишок несплаченого боргу в сумі 20 171 грн. 52 коп., на підтвердження чого до матеріалів справи долучений акт звірки, підписаний лише зі сторони позивача (а.с.75), в якому зазначено: "сальдо начальное 20 171,52". При цьому, доказів на підтвердження здійснення господарських операцій на вказану суму позивачем до справи не надано, а отже суд не приймає у якості належного доказу існування заборгованості відповідача в сумі 20 171 грн. 52 коп. акт звірки взаємних розрахунків станом на 12.03.2015, підписаний позивачем.

Так, слід зазначити, що вказані вимоги можуть бути підтверджені лише первинними документами, складеними у відповідності до чинного законодавства.

Так, матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо оплати отриманого за вище вказаними накладними товару відповідачем було порушено, отриманий товар було оплачено лише частково - в сумі 16 524 грн. 49 коп. наступним чином:

- 04.12.2014 в сумі 701 грн. 92 коп.;

- 09.12.2014 в сумі 298 грн. 88 коп.;

- 16.12.2014 в сумі 11 228 грн. 41 коп.;

- 23.12.2014 в сумі 4 295 грн. 28 коп. (а.с.76).

Отже, в наслідок порушення зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого за договором товару, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 41 580 грн. 63 коп. (58 105,12 - 16 524,49).

Крім того, позивач на виконання умов договору-2 у період з 24.11.2014 по 21.12.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 451 194 грн. 30 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- накладна № 49941 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 24.11.2014 на суму 25 202 грн. 70 коп.;

- накладна № 50083 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 25.11.2014 на суму 15 840 грн. 90 коп.;

- накладна № ТД000003793 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 02.12.2014 на суму 77 682 грн. 60 коп.;

- накладна № ТД000004673 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 08.12.2014 на суму 30 165 грн. 30 коп.;

- накладна № ТД000004811 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 09.12.2014 на суму 19 171 грн. 20 коп.;

- накладна № ТД000008174 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 16.12.2014 на суму 64 975 грн. 80 коп.;

- накладна № ТД000009032 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 77 518 грн. 80 коп.;

- накладна № ТД000009045 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 53 296 грн. 20 коп.;

- накладна № ТД000009101 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 87 340 грн. 80 коп.

Суд зауважує, що у позовній заяві позивач знову посилається, що за договором-2 за відповідачем рахувався залишок несплаченого боргу в сумі 86 729 грн. 49 коп., на підтвердження чого до матеріалів справи долучений акт звірки, підписаний лише зі сторони позивача (а.с.74), в якому зазначено: "сальдо начальное 86 729,49". При цьому, доказів на підтвердження здійснення господарських операцій на вказану суму позивачем до справи не надано, а отже суд не приймає у якості належного доказу існування заборгованості відповідача в сумі 86 729 грн. 49 коп. акт звірки взаємних розрахунків станом на 12.03.2015, підписаний позивачем.

Так, слід зазначити, що вказані вимоги можуть бути підтверджені також лише первинними документами, складеними у відповідності до чинного законодавства.

Так, матеріалами справи підтверджується, що зобов'язання щодо оплати отриманого за вище вказаними накладними товару відповідачем було порушено, отриманий товар було оплачено лише частково - в сумі 177 125 грн. 33 коп. наступним чином:

- 04.12.2014 в сумі 15 851 грн. 70 коп.;

- 09.12.2014 в сумі 12 791 грн. 70 коп.;

- 16.12.2014 в сумі 35 112 грн. 92 коп.;

- 23.12.2014 в сумі 26 511 грн. 69 коп.

- 30.12.2014 в сумі 86 857 грн. 32 коп. (а.с.76).

При цьому, суд зауважує, що в матеріалах справи містяться накладні за договором-2 на суму 451 194 грн. 30 коп. та докази оплати за цим договором на суму 177 125 грн. 33 коп., при цьому позивачем заявлено до стягнення за договором-2 основний борг в сумі 260 835 грн. 30 коп.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Будь-яких клопотань з цього приводу не заявлено.

Отже, сума заявленого позивачем до стягнення з відповідача основного боргу не виходить за межі суми, яка підтверджена матеріалами справи, а отже суд вирішує спір, виходячи із суми, яка визначена позивачем, а саме: 260 835 грн. 30 коп.

Враховуючи викладене, в порушення умов договорів-1,2, отриманий відповідачем товар оплачений у повному обсязі не був, що і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Так, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, вказані накладні підписані представниками відповідача та скріплені його печаткою.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем спірних накладних без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов'язок з його оплати у повному обсязі у строки, що погоджені сторонами у договорі.

Так, у пункті 3.3. договору-1 (в редакції протоколу розбіжностей від 06.09.2010) сторони узгодили, що оплата покупцем кожної поставленої партії товару здійснюється протягом 21 календарного дня, з моменту поставки товару, на розрахунковий рахунок постачальника, що вказаний у розділі 10 договору, із зазначенням у платіжному дорученні номеру договору, за яким здійснюється оплата. Також сторони визначили вівторок та четвер днями, у які здійснюватиметься оплата за товар, поставлений за договором. У випадку, коли закінчення терміну оплати припадає на вихідний або святковий день, оплата переноситься на перший робочий день.

В порушення умов пункту 3.3. договору-1 (в редакції протоколу розбіжностей від 06.09.2010) відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 41 580 грн. 63 коп. грн.

Крім того, у пункті 4.3. договору-2 сторони узгодили, що покупець зобов'язаний здійснювати оплату за поставлений товар у платіжні (банківські дні) покупця (по вівторках та/або четвергах), протягом 21 календарних днів з моменту отримання товару. При цьому, якщо вівторок та/або четвер припадає на неробочий (небанківський) день, платіж переноситься на вівторок та/або четвер, що є найближчим робочим (банківським) днем.

В порушення умов пункту 4.3. договору-2 відповідачем в порядку та строки, визначені вказаним пунктом, отриманий товар у повному обсязі оплачений не був.

Як було зазначено вище, свої зобов'язання за договром-2 щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару відповідач також порушив, оплативши отриманий товар лише частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 260 835 грн. 30 коп. (визначена позивачем, а отже є граничною для суду).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Судом також враховано, що у пункті 2.10. договору-2 визначено зобов'язання постачальника надати разом з кожною партією товару наступні документи:

- товарну (товаро-транспорту накладну);

- замовлення;

- санітарно-гігієнічний висновок;

- посвідчення якості товару;

- ветеринарне свідоцтво (на товари, що підлягають ветеринарному контролю);

- копію декларації виробника про оптову ціну на продовольчі товари, щодо яких запроваджено державне регулювання або для імпортного товару повідомлення (лист) про митну вартість товару з урахуванням транспортних витрат;

- на товари, які підлягають сертифікації, постачальник надає належним чином оформлений сертифікат відповідності;

- інші документи на товар, надання яких передбачено чинним законодавством України;

- довіреність на представника постачальника або перевізника, що надає право передачі товару, складання актів невідповідності товару умовам договору або вимогам законодавства.

Якщо вище зазначені документи не будуть надані у строки, визначені даним пугктом договору або будуть надані в неналежному вигляді, то покупець має право відстрочити дату розрахунку з постачальником на строк затримки оформлення (надання) необхідних документів.

З приводу зобов'язання, визначеного у вказаному пункті договору-2, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, статтею 666 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Так, матеріали справи не містять, а сторонами у справі не надано доказів:

- звернення відповідача до позивача з вимогою надати визначені пунктом 2.10. договору-2 документи, встановивши при цьому, розумний строк для їх передання;

- відмови відповідача від договору поставки товарів № 40 від 01.02.2013;

- доказів повного повернення отриманого за період з 14.11.2014 по 21.12.2014 товару на загальну суму 451 194 грн. 30 коп. чи вчинення інших дій, які б могли свідчити про невиконання позивачем своїх зобов'язань за договором у повному обсязі у відповідності до вимог законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Отже, відповідач з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Так, відповідач у період з часу отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від товару через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача надання цих документів.

Крім того, ненадання зазначеного відповідачем пакету документів не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому не звільняє відповідача від обов'язку оплатити товар.

Позивач надав до суду видаткові накладні, які підписані зі сторони позивача та зі сторони відповідача, відповідно скріплені печатками підприємств. Дані видаткові накладні містять чітко зазначений вид товару, вартість одиниці товару та загальну вартість поставленого товару.

Таким чином, надані до суду видаткові накладні слугують належним підтвердженням отримання відповідачем товару від позивача.

Враховуючи викладене, а також визначені контрагентами у пункті 3.3 договору-1 (в редакції протоколу розбіжностей від 06.09.2010) та у пункті 4.3. договору-2 порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірними правочинами, господарський суд встановив, що строк оплати товару за вказаними вище видатковими накладними настав, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги у визначених вище сумах обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приймаючи рішення, суд виходив також із наступного.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача:

- основного боргу за договром-1 в сумі 41 580 грн. 63 коп.;

- основного боргу за договром-2 в сумі 260 835 грн. 30 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно, у пункті 6.7. договору-1 сторони погодили, що у випадку прострочення повної оплати за отриману партію товару покупець виплачує постачальнику суму пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем за загальний період з 23.12.2014 по 12.03.2015 в сумі 3 033 грн. 99 коп.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що він нарахований на суми, які не підтверджені матеріалами справи (основний борг), а отже порядок його проведення не досліджується судом, оскільки в ньому застосовані невірні вихідні дані, крім того, розрахунок проведений не окремо по кожній спірній накладній, а на визначену позивачем суму боргу станом на конкретну дату.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Згідно пункту 1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 44262 від 21.10.2014 на суму 3 158 грн. 64 коп., строк оплати - 11.11.2014, оплачена відповідачем;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 48926 від 18.11.2014 на суму 11 377 грн. 84 коп., строк оплати - 09.12.2014, оплачена відповідачем;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 49942 від 24.11.2014 на суму 2 151 грн. 04 коп., строк оплати - 16.12.2014, оплачена відповідачем частково, борг складає 163 грн. 06 коп. період прострочення з 23.12.2014 по 12.03.2015, сума пені - 12 грн. 57 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 50106 від 25.11.2014 на суму 2 144 грн. 24 коп., строк оплати - 16.12.2014, період прострочення з 23.12.2014 по 12.03.2015, сума пені - 165 грн. 31 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000003794 від 02.12.2014 на суму 9 174 грн. 72 коп., строк оплати - 23.12.2014, період прострочення з 24.12.2014 по 12.03.2015, сума пені - 700 грн. 30 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004677 від 08.12.2014 на суму 2 755 грн. 60 коп., строк оплати - 30.12.2014, період прострочення з 31.12.2014 по 12.03.2015, сума пені - 195 грн. 53 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004812 від 09.12.2014 на суму 12 903 грн. 92 коп., строк оплати - 30.12.2014, період прострочення з 31.12.2014 по 12.03.2015, сума пені - 915 грн. 65 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000008173 від 16.12.2014 на суму 2 456 грн. 72 коп., строк оплати - 06.01.2015, період прострочення з 07.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 161 грн. 13 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009058 від 21.12.2014 на суму 806 грн. 08 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 48 грн. 54 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009059 від 21.12.2014 на суму 9 376 грн. 24 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 564 грн. 63 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009060 від 21.12.2014 на суму 1 800 грн. 08 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 108 грн. 40 коп., а всього 2 872 грн. 06 коп.

Так, суд виходить із того, що товар за договром-1 оплачувався відповідачем в період з 04.12.2014 по 23.12.2014 всього в сумі 16 524 грн. 49 коп., а враховуючи те, що позивач у розрахунку початком періоду прострочення визначив саме 23.12.2013, то суд встановив, що станом на цей день заборгованість відповідача за договором-1 складала 163 грн. 06 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення пені за договром-1 підлягають частковому задоволенню в сумі 2 872 грн. 06 коп.

Крім того, у пункті 7.14. договору-2 (в редакції протоколу розбіжностей від 01.02.2013) сторони погодили, що за несвоєчасну оплату вартості товару, або оплати у неповному розмірі покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення, за весь період несплати боргу, до погашення у повному обсязі.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок, що доданий до позовної заяви, судом встановлено, що розрахунок проведений не окремо по кожній спірній накладній, а на визначену позивачем суму боргу станом на конкретну дату.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

При цьому, суд також зауважує, що позивач визначив початок періоду прострочення у своєму розрахунку - 08.01.2015, а як було зазначено вище відповідачем в період з 04.12.2014 по 30.12.2014 за договром-2 було здійснено оплату в сумі 177 125 грн. 33 коп., а отже судом встановлено, що станом на 08.01.2015 заборгованість відповідача перед позивачем складала 55 913 грн. 17 коп. (це заборгованість за накладною № ТД000008174 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 16.12.2014 на суму 64 975 грн. 80 коп.).

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- накладна № 49941 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 24.11.2014 на суму 25 202 грн. 70 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № 50083 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 25.11.2014 на суму 15 840 грн. 90 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000003793 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 02.12.2014 на суму 77 682 грн. 60 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000004673 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 08.12.2014 на суму 30 165 грн. 30 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000004811 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 09.12.2014 на суму 19 171 грн. 20 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000008174 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 16.12.2014 на суму 64 975 грн. 80 коп., строк оплати - 06.01.2015, оплачена відповідачем частково, борг складає 55 913 грн. 17 коп. період прострочення з 08.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 3 624 грн. 40 коп.;

- накладна № ТД000009032 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 77 518 грн. 80 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 4 668 грн. 12 коп.;

- накладна № ТД000009045 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 53 296 грн. 20 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 3 209 грн. 45 коп.;

- накладна № ТД000009101 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 87 340 грн. 80 коп., строк оплати - 13.01.2015, період прострочення з 14.01.2015 по 12.03.2015, сума пені - 5 259 грн. 60 коп., а всього 16 761 грн. 57 коп.

Слід зауважити, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Так, здійснивши власний розрахунок пені за договром-2, судом визначена сума пені за вказаними періодами прострочення, яка є більшою, ніж розрахована позивачем. Враховуючи той факт, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 3 033 грн. 99 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми пені. Тому вимоги позивача про стягнення пені за договром-2 в розмірі 16 238 грн. 43 коп., визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом досліджені розрахунки інфляційних втрат та 3% річних за обома договорами позивача, що додані до позовної заяви, та встановлено, що вони містять ті ж помилки, що і розрахунки пені - виконані не по кожній окремій накладній окремо, а на суму боргу, яка не відповідає тій сумі, що визначена судом, а отже вказані розрахунки визнаються судом необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому, судом враховано, що за змістом частини 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, у здійснених судом розрахунках пені за обома договорами (вище) вже були визначені строк оплати та періоди прострочення за кожною із накладних, а отже у нижченаведених розрахунках вказані дані не наводяться повторно.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами за договором-1, судом встановлено наступне:

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 44262 від 21.10.2014 на суму 3 158 грн. 64 коп. - оплачена відповідачем;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 48926 від 18.11.2014 на суму 11 377 грн. 84 коп. - оплачена відповідачем;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 49942 від 24.11.2014 на суму 2 151 грн. 04 коп., оплачена відповідачем частково, борг складає 163 грн. 06 коп., інфляційні втрати складають - 13 грн. 96 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 50106 від 25.11.2014 на суму 2 144 грн. 24 коп., інфляційні втрати складають - 183 грн. 64 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000003794 від 02.12.2014 на суму 9 174 грн. 72 коп., інфляційні втрати складають - 785 грн. 75 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004677 від 08.12.2014 на суму 2 755 грн. 60 коп., інфляційні втрати складають - 236 грн. 00 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004812 від 09.12.2014 на суму 12 903 грн. 92 коп., інфляційні втрати складають - 1 105 грн. 13 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000008173 від 16.12.2014 на суму 2 456 грн. 72 коп., інфляційні втрати складають - 210 грн. 40 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009058 від 21.12.2014 на суму 806 грн. 08 коп., інфляційні втрати складають - 69 грн. 04 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009059 від 21.12.2014 на суму 9 376 грн. 24 коп., інфляційні втрати складають - 803 грн. 01 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009060 від 21.12.2014 на суму 1 800 грн. 08 коп., сума інфляційних втрат - 154 грн. 16 коп., а всього 3 561 грн. 09 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за договром-1 підлягають частковому задоволенню в сумі 3 561 грн. 09 коп.

Крім того, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договром-2, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- накладна № 49941 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 24.11.2014 на суму 25 202 грн. 70 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № 50083 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 25.11.2014 на суму 15 840 грн. 90 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000003793 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 02.12.2014 на суму 77 682 грн. 60 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000004673 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 08.12.2014 на суму 30 165 грн. 30 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000004811 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 09.12.2014 на суму 19 171 грн. 20 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000008174 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 16.12.2014 на суму 64 975 грн. 80 коп., оплачена відповідачем частково, борг складає 55 913 грн. 17 коп., інфляційні втрати складають - 4 788 грн. 57 коп.;

- накладна № ТД000009032 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 77 518 грн. 80 коп., інфляційні втрати складають - 6 638 грн. 94 коп.;

- накладна № ТД000009045 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 53 296 грн. 20 коп., інфляційні втрати складають - 4 564 грн. 45 коп.;

- накладна № ТД000009101 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 87 340 грн. 80 коп., інфляційні втрати складають - 7 480 грн. 14 коп., а всього 23 472 грн. 10 коп.

При цьому, враховуючи те, що клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних втрат за договром-2. Тому вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за договром-2 в розмірі 22 431 грн. 84 коп., визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами за договором-1, судом встановлено наступне:

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 44262 від 21.10.2014 на суму 3 158 грн. 64 коп. - оплачена відповідачем;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 48926 від 18.11.2014 на суму 11 377 грн. 84 коп. - оплачена відповідачем;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 49942 від 24.11.2014 на суму 2 151 грн. 04 коп., оплачена відповідачем частково, борг складає 163 грн. 06 коп., 3% річних складають - 1 грн. 07 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № 50106 від 25.11.2014 на суму 2 144 грн. 24 коп., 3% річних складають - 14 грн. 10 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000003794 від 02.12.2014 на суму 9 174 грн. 72 коп.,3% річних складають - 59 грн. 57 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004677 від 08.12.2014 на суму 2 755 грн. 60 коп., 3% річних складають - 16 грн. 31 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000004812 від 09.12.2014 на суму 12 903 грн. 92 коп., 3% річних складають - 76 грн. 36 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000008173 від 16.12.2014 на суму 2 456 грн. 72 коп., 3% річних складають - 13 грн. 12 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009058 від 21.12.2014 на суму 806 грн. 08 коп., 3% річних складають - 3 грн. 84 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009059 від 21.12.2014 на суму 9 376 грн. 24 коп., 3% річних складають - 44 грн. 70 коп.;

- накладна на відпуск товарно-матеріальних цінностей № ТД000009060 від 21.12.2014 на суму 1 800 грн. 08 коп., 3% річних складають - 8 грн. 58 коп., а всього 237 грн. 65 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення 3% річних за договром-1 підлягають частковому задоволенню в сумі 237 грн. 65 коп.

Крім того, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договром-2, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом встановлено наступне:

- накладна № 49941 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 24.11.2014 на суму 25 202 грн. 70 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № 50083 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 25.11.2014 на суму 15 840 грн. 90 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000003793 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 02.12.2014 на суму 77 682 грн. 60 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000004673 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 08.12.2014 на суму 30 165 грн. 30 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000004811 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 09.12.2014 на суму 19 171 грн. 20 коп., оплачена відповідачем;

- накладна № ТД000008174 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 16.12.2014 на суму 64 975 грн. 80 коп., оплачена відповідачем частково, борг складає 55 913 грн. 17 коп., 3% річних складають - 294 грн. 12 коп.;

- накладна № ТД000009032 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 77 518 грн. 80 коп., 3% річних складають - 369 грн. 54 коп.;

- накладна № ТД000009045 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 53 296 грн. 20 коп., 3% річних складають - 254 грн. 07 коп.;

- накладна № ТД000009101 на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 21.12.2014 на суму 87 340 грн. 80 коп., 3% річних складають - 416 грн. 36 коп., а всього 1 334 грн. 09 коп.

При цьому, враховуючи те, що клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення суми 3% річних за договром-2. Тому вимоги позивача про стягнення 3% річних за договром-2 в розмірі 1 300 грн. 35 коп., визнаються судом обґрунтованими та підлягають задоволенню в наведеній сумі.

З приводу штрафу, який позивач просить суд стягнути згідно пункту 6.7. договору-1 (в редакції протоколу узгодження розбіжностей від 06.09.2010), суд зазначає наступне.

У вказаному пункті сторони погодили, що починаючи з п'ятнадцятого дня покупець сплачує постачальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 0,1% річних від суми заборгованості за кожен день прострочення.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Проаналізувавши зміст вказаного пункту договору, суд приходить до висновку, що вказаний вид неустойки вже було присуджено до стягнення, а отже вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 3 075 грн. 14 коп. не підлягають задоволенню.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудторг" (49000, м.Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27; ідентифікаційний код 37133981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Молочна Слобода" (63702, Харківська область, м. Куп'янськ, вул. Ломоносова, 26; ідентифікаційний код 32358958) - 302 415 грн. 93 коп. - основного боргу, 19 110 грн. 49 коп. - пені, 25 992 грн. 93 коп. - інфляційних втрат, 1 538 грн. 00 коп. - 3% річних, 6 981 грн. 15 коп. витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко