Постанова № 44290141, 13.05.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року Справа № 910/24206/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністюна постановуКиївського апеляційного господарського судувід05.02.2015у справі№910/24206/14Господарського суду міста Києваза позовомпрокурора Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидоФірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністютретя особаДержавна податкова інспекція у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпро внесення змін до договору

за участю

- позивача:Самелюк К.О. (довіреність від 13.03.2015р.)- відповідача:Ніколаєв О.С. (довіреність від 25.04.2013р.)- прокурора:Суходольський С.М. (посвідчення №020273 від 05.09.2013р.)третя особа:Аліфанов Т.Ю. (довіреність від 08.12.2014р.),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач), прокурор Святошинського району міста Києва просив внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 03.12.2003 №75-6-00092, укладеного між позивачем та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - відповідач), а саме: викласти п.2.2. договору в наступній редакції: "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативно-грошової оцінки".

Позовні вимоги обґрунтовані необхідністю приведення розміру орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2014 (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коротун О.М., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В.), позов задоволено повністю.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.08.2003 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 03.12.2003 за № 75-6-03.12.2003 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - договір).

Згідно з п.1 договору орендодавець, на підставі розпорядження Київської міської держадміністрації від 27.03.2003 № 332-4/492, передає, а орендар приймає в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку, площею 4192 кв.м для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового будинку з гостьовою стоянкою та об'єктами соціально-культурного побуту на перетині вулиць Якуба Коласа та Петра Чапаєва у Святошинському районі м. Києва в межах, які перенесені в натуру (на місцевість) і зазначені на плані, що є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п.2.1. договору орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі півтора відсотка від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки на період будівництва об'єкту, у розмірі трьох сотих (0,03) відсотка від грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель і споруд житлового фонду, півтора відсотка від грошової оцінки частини земельної ділянки, що визначається пропорційно площі будівель (приміщень) і споруд нежитлового фонду.

Відповідно до п.2.3 договору розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін (шляхом внесення змін до цього договору), за винятком випадку, передбаченого п.5 договору.

Відповідно до п. 5 договору орендодавець має право в односторонньому порядку шляхом надсилання орендареві повідомлення через податкові органи або через інший уповноважений на це орган збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стане меншою від розміру земельного податку.

З метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України, 28.02.2013 Київською міською радою прийнято рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 ПК України". Відповідно до вказаного рішення орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки. При цьому, п. 2 резолютивної частини вказаного рішення обов'язок забезпечення оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди покладено саме на орендарів земельних ділянок.

У випуску офіційної газети Київської міської ради "Хрещатик" №33 від 02.04.2013 було опубліковано повідомлення, а також витяг з вищезазначеного рішення №89/9146, в якому було безпосередньо зазначено, зокрема, про необхідність орендарям приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України.

Як встановлено судами, жодних дій, направлених на виконання рішення Київської міської ради №89/914 здійснено не було.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що розмір орендної плати є регульованою ціною і повинен відповідати вимогам законодавства, на виконання яких і направлено внесення змін до договору оренди, яким можливість зміни розміру орендної плати передбачена.

Підстав для скасування оскаржених рішень немає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За змістом частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин, затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Так, судами встановлено, що за умовами п.5. договору передбачена можливість збільшити розмір орендної плати у випадку, коли внаслідок змін у законодавстві орендна плата стане меншою від розміру земельного податку.

Згідно статі 21 Закону України "Про оренду землі", розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Статтею 288 Податкового кодексу України (далі - ПК) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, та не може перевищувати: для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Судами встановлено, що рішенням позивача №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 ПК України" внесено зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки.

Судами не встановлено, що це рішення органу місцевого самоврядування оспорено відповідачем і скасовано у встановленому законом порядку.

Отже, визначення статтею 288 Податкового кодексу України граничних розмірів річної орендної плати за земельну ділянку є підставою для приведення положень спірного договору оренди земельної ділянки у відповідність до вимог закону в частині визначення розміру орендної плати.

Згідно з ч.1 ст.188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Частиною 1 ст.651 Цивільного кодексу України також встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні правила щодо змін умов договору оренди землі за взаємною згодою сторін містить і стаття 30 Закону України "Про оренду землі", та нею встановлено, що у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у цих правовідносинах, що розглядаються.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.11.2012 у справі №28/5005/640/2012, від 20.08.2013 у справі №5009/3430/12. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, відповідно до приписів ст.11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідач в касаційній скарзі посилається на те, що договір оренди не був належним чином зареєстрований, а оскільки позивачем не доведено наявність розбіжностей у сторін договору щодо внесення до нього змін, провадження у справі підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю спору.

Разом з тим, апеляційним судом встановлено, що договір є нотаріально засвідченим, зареєстрованим у відповідному державному реєстрі за №7489. Крім того, на виконання вимог законодавства (діючого на момент укладення правочину), договір було зареєстровано Київським міським управлінням земельних ресурсів, про що зроблено запис від 03.12.2003 за № 75-6-03.12.2003 у книзі записів державної реєстрації договорів (відповідна відмітка міститься на самому договорі оренди).

Посилання відповідача про відсутність предмету спору також не є обґрунтованими.

Як вірно зазначили суди, надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.(п.2.19. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 №6).

Доводи, викладені в касаційній скарзі вищевикладеного не спростовують, направлені на переоцінку встановлених обставин справи, що в суді касаційної інстанції відповідно до положень статей 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, не допускається.

Враховуючи викладене, оскільки порушення судами норм матеріального чи процесуального права судом касаційної інстанції не виявлено, підстави для скасування прийнятих ними рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фірми "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2015 у справі Господарського суду міста Києва №910/24206/14, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський