Рішення № 44290140, 18.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого: Корчевного Г.В.,

суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,

при секретарі Бугай О.О.,

Унікальний номер справи: 761/33262/13-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/5473/2015Головуючий у суді першої інстанції: Пономаренко Н.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Жорової НаталіїВалентинівнита представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, третя особа: Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» до ОСОБА_4 про витребування майна, визнання права власності та усунення перешкод у користуванні власністю та по об'єднаному провадженню зі справою за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» в інтересах співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 в особі: ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_65, Об'єднання профспілок, організацій профспілок у м.Києві «Київська міська рада профспілок» до ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_66, Київська міська рада, Шевченківська районна у м.Києві рада (Комісія з припинення Шевченківської районної у м.Києві ради), Департамент комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Управління з питань комунального майна приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м.Києві ради, Приватне підприємство «Магістр», Комунальне підприємство «Житлово-експуатаційна контора «Михайлівська» Шевченківського району м. Києва, Фонд приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва, про витребування майна, визнання власності та усунення перешкод у користуванні власністю, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2013 року представник позивачів - ОСОБА_67 та позивач ОСОБА_68 з урахуванням об'єднаних в одне провадження згідно вимог ст.126 ЦПК України (т.1 а.с. 179) позовних вимог інших позивачів по справі №761/2766/14-ц, звернулися до Шевченківського районного суду м. Києва із вказаними позовами до ОСОБА_4. Просили суд витребувати із власності відповідача у спільну сумісну власність вищевказаних співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №29а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за вказаними співвласниками вказаного багатоквартирного будинку право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення №1 по №8 (групи приміщень №29а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, просили усунути вказаним позивачам перешкоди у користуванні спільною сумісною власністю, а саме: вищезазначеними допоміжними приміщеннями, що знаходяться у подвалі вказаного будинку, шляхом заборони доступу до вказаних приміщень відповідачу ОСОБА_4 та/або будь яким іншим особам, які діють від імені та в інтересах вказаного відповідача чи на підставі договірних та/або позадоговірних зобов'язань (відносин) із ОСОБА_4.

В обґрунтування позову посилалися на те, що рішеннями попередніх судів встановлено, що вищевказані приміщення в підвалі зазначеного будинку є допоміжними та не є самостійним об'єктом цивільно-правових правовідносин та в силу закону являються спільною сумісною власністю співвласників будинку. Разом з тим, право власності на вказані приміщення зареєстровані за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 24.01.2008, а оскільки рішеннями судів були визнані недійсними рішення Київської міської ради №208/1642 від 27.12.2001 в частині включення до об'єктів комунальної власності Шевченківського району житлового будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 1501,42 кв.м., а також недійсним рішення Шевченківської районної ради №91 від 30.10.2006 «Про приватизацію майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва» в частині затвердження на приватизацію нежилого приміщення загальною площею 125,5 кв.м. по АДРЕСА_1, - тому спірне майно вибуло із власності співвласників без їх відому та поза їх волею, що, відповідно до ст.388 ЦК України передбачає необхідність встановлення обставини вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна та усунення перешкод у його користуванні.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_4 приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №29-а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь співвласників зазначеного будинку. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог про витребування у ОСОБА_4 приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №29-а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь співвласників зазначеного будинкускасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що ухвалюючи рішення, судом не встановлено усі обставини, що мають значення для справи, суд безпідставно прийшов до помилкового висновку, що віндикаційний позов співвласників будинку підлягає задоволенню, оскільки вказане приміщення фактично знаходиться в їх володінні, ними отримується дохід за здачу приміщення в оренду.

Зазначає, що не всі позивачі є співвласниками будинку, а судом першої інстанції наявність правовстановлюючих документів не було перевірено, тобто задоволення позовної вимоги є порушенням права спільної сумісної власності інших власників квартир.

Посилається, що суд першої інстанції не врахував, що аналогічні позовні вимоги вже були предметом судового розгляду, рішенням апеляційного суду м. Києва від 01.10.2013 р., залишеним в силі ухвалою ВССУ від 08.05.2014 р. ОСОБА_29 та ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» було відмовлено в задоволенні позову.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» - ЖороваНаталія Валентинівназвернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду 1-ї інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що при правильному встановленні обставин справи та вірному застосуванні норм матеріального права суд безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання права власності.

Посилається, що відповідно рішення Конституційного Суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 р., правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 такою, що підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Жорової Наталії Валентинівни такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 є громадянином Сполучених Штатів Америки, що не заперечується сторонами, тому до вказаних правовідносин застосовується, зокрема, і Закон України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ч.І п.І ст. 77 Закону України «Про міжнародне приватне право» якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, то підсудність судам України є виключною.

Відповідно до ч.І ст. 38 цього ж Закону, право власності на нерухоме майно визначається правом держави, у якій це майно знаходиться. Із ст. 40 вказаного Закону слідує, що право власності, відомості про яке підлягає знесенню до державного реєстру, визначається правом тієї держави, у якій це майно зареєстровано.

Згідно норм ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановлено і не заперечується сторонами, що 24 січня 2008 р. громадянин Сполучених Штатів Америки ОСОБА_4 та ОСОБА_66 уклали договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 став власником нежилих приміщень площею 125,5 кв. м. по АДРЕСА_1, а саме нежилих приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 29а) (в літ. А).

07 серпня 2007 року Головним управлінням комунальної власності м. Києва видано Свідоцтво про право власності на нежилі приміщення загальною площею 125,5 кв. м., які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 (Літера А), серія НОМЕР_1.

13 серпня 2007 року Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради укладено «Договір купівлі-продажу нежилого приміщення», площею 125,50 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (Літера А), згідно якого у власність приватного підприємства Фірма „Магістр" перейшло вказане приміщення.

31 жовтня 2007 року Приватними підприємством Фірма „Магістр" було укладено Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, площею 125,50 кв. м., згідно якого вказані приміщення перейшли у приватну власність ОСОБА_71. Договір було посвідчено 31.10.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гніденко Н. Ю. за реєстровим № 4728 та зареєстровано в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 09.11.2007 року в реєстрову книгу №156п -10 за реєстровим №8483.

24 січня 2008 року між ОСОБА_71 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі продажу нежилих приміщень, площею 125,50 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Гніденко Н.Ю. за реєстровим №33,34 та зареєстровано в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 09.11.2007 року в реєстрову книгу №156п -11 за реєстровим №8483.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 60 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2010 р., яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.06.2011 р., задоволено адміністративний позов ОСОБА_29, ОСОБА_8, ОСОБА_35, ОСОБА_73 до головного управління комунальної власності м. Києва, треті особи: Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківська районна у м. Києві ради, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрації, Фонд приватизації комунального майна Шевченківського району м. Києва, Шевченківська районна у м. Києві рада, ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання нечинним наказу.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління комунальної власності м. Києва від 07.10.2007 р. № 713-В «Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна».

При цьому, 21.07.2011 р. Господарським судом міста Києва задоволено позов Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» до Київської міської ради, Шевченківської районної у місті Києві ради, третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення.

Визнано недійсним рішення Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 р. «Про формування комунальної власності територіальних громад районів м. Києва» (п. 165 додатку 11) в частині включення до об'єктів комунальної власності Шевченківського району житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 1501,42 кв. м.

Визнано недійсним рішення Шевченківської районної ради № 91 від 30.10.2006 р. «Про приватизацію майна, що належить до комунальної власності територіальної громади Шевченківського району м. Києва в редакції рішення Шевченківської районної у місті Києві ради від 26.04.2007 р. № 204 «Про внесення змін до деяких рішень Шевченківської районної у м. Києві ради з питань приватизації об'єктів комунальної власності» в частині затвердження на приватизацію нежилого приміщення загальною площею 125,5 кв. м. по АДРЕСА_1.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 р. рішення Господарського суду м. Києва від 21.07.2011 р. залишено без змін.

31.05.2012 р. Господарським судом міста Києва задоволено вимоги Об'єднання багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» до Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, приватного підприємства фірми «Магістр», треті особи: Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», ОСОБА_66, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 8 (групи приміщень № 29а) (в літ. А) загальною площею 125,5 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, укладений між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради та приватним підприємством фірмою «Магістр».

В даному випадку не вимагається визнання послідуючого укладеного договору купівлі-продажу від 24 січня 2008 року між ОСОБА_71 та ОСОБА_4 щодо купівлі - продажу нежилих приміщень площею 125,50 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 із наступних підстав.

Пленум Верховного Суду України в п.Ю своєї постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 01.10.2013 р. було скасоване рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04.06.2013 в справі за позовом ОСОБА_4 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», третя особа: Київська міська рада про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» до ОСОБА_4, ОСОБА_71, третя особа: ОСОБА_29 про визнання недійсним договору, визнання права власності, позов ОСОБА_29, третьої особи з самостійною вимогою на предмет спору про витребування майна та визнання права власності в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме: зобов'язано ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» не перешкоджати ОСОБА_4 в користуванні нежитловими приміщеннями з №1 по №8 (групи приміщень №29А) (в літ.А) загальною площею 125.5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та заборонити ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» самовільно встановлювати вхідні двері в ці нежитлові приміщення. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вказане рішення суду апеляційної інстанції залишене без змін відповідною ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (т.3 а.с.51-65).

Зазначені рішення набрали законної сили.

При цьому, в даному випадку суд прийшов до висновку, що позовна вимога про витребування із власності відповідача на користь позивачів у спільну сумісну власність вищевказаних нежитлових допоміжних приміщень не підлягає задоволенню, оскільки такий спосіб захисту права власності взагалі не передбачений чинним законодавством в розумінні ст.16 ЦК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважав вірним висновок суду першої інстанції, що оскільки ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» не є стороною договору купівлі - продажу спірних приміщень, укладеного 24.01.2008 р. між ОСОБА_71 та ОСОБА_4, відсутні правові підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, для визнання недійсним оспорюваного договору.

Статтею 4 ЦПК України регламентовано, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

У відповідності до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, позовні вимоги про визнання права спільної сумісної власності на спірні нежилі приміщення за вищевказаними позивачами задоволенню не підлягають, оскільки стороною позивача не надано доказів щодо взагалі наявності права власності на житлові приміщення у вказаному багатоквартирному будинку, а відтак і визначене законодавцем і право спільної сумісної власності на допоміжні приміщення у таких позивачів, як ОСОБА_34, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_74, ОСОБА_55., ОСОБА_59., ОСОБА_63, ОСОБА_64, - оскільки ними не надані відповідні правовстановлюючі документи на їх право власності на житлові приміщення в будинку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині та зазначає, що оскільки позивачі посилаються на постанову Верховного Суду України у справі №6-58цс13 від 26.06.2013, відповідно до якого права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. Разом із тим віндикація як спосіб захисту права власності застосовується, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належним йому майном.

Отже, право на звернення до суду з вимогою про витребування майна від набувача має власник цього майна.

Вимоги статті 388 ЦК України передбачають умови наступні за яких виникає право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Ухвалюючи оскаржуване рішення в частині витребування приміщень, суд першої інстанції виходив з того, що Господарський суд міста Києва своїм рішенням від 21.07.2011 р. встановив, що допоміжні приміщення є спільною власністю мешканців будинку, що є ще однією підставою для визнання недійсним рішення Шевченківської районної ради від 31.10.2006 р. № 91 в частині приватизації нежилого приміщення загальною площею 125,5 кв. м. по АДРЕСА_1.

В свою чергу, Господарський суд міста Києва 31.05.2012 р. задовольняючи позов ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» про визнання недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень з № 1 по № 7 (групи приміщень № 29а) (в літ. А) загальною площею 125,5 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 13.08.2007 р. між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради» та приватним підприємством «Магістр», прийняв до уваги висновки Господарського суду міста Києва викладені в рішенні від 21.07.2011 р. щодо тієї обставини, що на момент укладання спірного договору купівлі-продажу Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради не був законним власником майна.

Судом першої інстанції взято до уваги, що вказаним рішенням також зазначено, що підвальне приміщення, яке є предметом спірного договору згідно проектної документації є підсобним приміщенням і призначене для розміщення загальних будинкових комунікації. Вказане підвальне приміщення призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку і за визначенням ст. Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» є допоміжним та визначено, що частина допоміжних приміщень, яка забезпечує належне функціонування жилого будинку є неподільним майном, яке згідно зі ст. 19 цього ж Закону перебуває у спільній частковій власності співвласників багатоквартирного будинку і не підлягає відчуженню.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що на день розгляду справи вищевказаними рішеннями судів встановлено, що спірні нежилі приміщення, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 є власністю співвласників багатоквартирного будинку за даною адресою і не підлягають відчуженню.

Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції в цій частині необгрунтованим з огляду на таке.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено рішенням апеляційного суду м. Києва від 01.10.2013 р., залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України, договір, на підставі якого ОСОБА_4 придбав спірні приміщення, судами визнано чинним, отже він є їх власником.

Власник володіє користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, згідно до положень ст. 319 ЦК України, та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, як це передбачено ст. 391 ЦК України.

Частиною 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію житлового фонду» передбачено, що власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

За вказаних обставин, аналізуючи зміст заявлених позовних вимог, вбачається, що позивачі обрали спосіб відновлення порушеного права шляхом віндикації - витребування майна від особи, що передбачено ст. 388 ЦК України, а тому суд прийшов до висновку про витребування у ОСОБА_4 приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №29-а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь співвласників зазначеного будинку, оскільки підвал перебуває у спільній сумісній власності без визначення часток кожного з співвласників.

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Як вбачається з пояснень, наданих в судовому засіданні апеляційного суду м. Києва сторонами в справі, спірні приміщення ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» здано в оренду з отриманням відповідної орендної плати, при цьому орендоване приміщення використовується як галерея, для проведення експозицій, виставок, тощо.

Отже, підвальне приміщення, яке є предметом спірного договору згідно проектної документації є підсобним приміщенням і призначене для розміщення загальних будинкових комунікації, всупереч вимогам цієї проектної документації передано ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» під галерею, що спростовує посилання співвласників будинку, що підвальні приміщення є допоміжними та забезпечують належне функціонування жилого будинку, а тому не підлягають відчуженню.

Суд першої інстанції не звернув увагу, що згідно з ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції не враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту такої реєстрації.

З огляду на вказане, доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_4, що рішення суду в частині витребування майна є необгрунтованим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі, знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відносно доводів апеляційної скарги ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» колегія суддів зазначає, що вони повторюють позовні вимоги, які були предметом розгляду судом першої інстанції, їм була дана повна та об'єктивна оцінка про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення відповідачем перешкоди у користуванні вказаними позивачами спільною сумісною власністю, а саме: вищезазначеними допоміжними приміщеннями, що знаходяться у підвалі вказаного будинку, шляхом заборони доступу до вказаних приміщень відповідачу ОСОБА_4 та/або будь яким іншим особам, які діють від імені та в інтересах вказаного відповідача чи на підставі договірних та/або позадоговірних зобов'язань (відносин) із ОСОБА_4, виходячи із наступного.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Як вбачається з матеріалів справи, стороною позивача не надано до суду першої інстанції жадного належного і допустимого доказу, яким саме чином відповідач перешкоджає їм у користуванні спірним приміщенням, із пояснень представників сторін вбачається, що вказані підвальні приміщення фактично тривалий час не використовуються відповідачем. Крім того, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Не надано таких доказів і під час апеляційного розгляду справи.

З огляду на те, що доводи апеляційної скарги ОСББ «ІНФОРМАЦІЯ_1» висновків в рішенні суду не спростовують та містяться лише на формальних міркуваннях, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволення не встановлено.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За вказаних обставин та враховуючи, що наведені порушення норм процесуального і матеріального права при розгляді даного позову призвели до прийняття незаконного судового рішення, вищезазначене є підставою для скасування рішення в частині витребування у ОСОБА_4 приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №29-а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь співвласників зазначеного будинку та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 312-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» - Жорової Наталії Валентинівни - відхилити.

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині витребування у ОСОБА_4 приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №29-а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь співвласників зазначеного будинку - скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення наступного змісту: В задоволенні позовних вимог в частині витребуванняу ОСОБА_4 приміщення з №1 по №8 (групи приміщень №29-а) (в літ.А) загальною площею 125,5 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на користь співвласників зазначеного будинку - відмовити.

В решті рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року - залишити без змін.

Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: