Ухвала суду № 44286296, 19.05.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 215/6388/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22ц/774/720/К/15 Камбул М.О.

Категорія № 48 (I) Доповідач - Братіщева Л.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області

в складі: головуючого - судді: Братіщевої Л.А.

суддів: Грищенко Н.М., Чорнобук В.І.

при секретарі: Трофименко О.О.

за участю: позивача - ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

В жовтні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про розподіл майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначила, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 31.01.1981 року та 12.12.2013 року рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу шлюб між ними був розірваний. Під час шлюбу нею та відповідачем було набуто майно: житловий будинок АДРЕСА_1 з земельною ділянкою, площею 0,1899 га. та автомобіль «Камаз 5511 Самоскид-С», державний номерний знак НОМЕР_1. У будинку зареєстрована вона, відповідач, двоє їхніх дітей та троє онуків. Однак, спільне мешкання з відповідачем не можливе, оскільки він постійно чинить сварки, не пускає на поріг доньку з її трьома малолітніми дітьми.

Просила виділити у їй власність житловий будинок АДРЕСА_1 з земельною ділянкою, площею 0,1899 га.

Визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, площею 0,1899 га., призначену для обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення підсобного господарства.

Припинити право власності ОСОБА_4 на 1/2 частину у спільній власності на житловий будинок АДРЕСА_1 та на 1/2 частину земельної ділянки.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль «Камаз 5511 Самоскид-С», державний номерний знак НОМЕР_1.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину автомобілю «Камаз 5511 Самоскид-С», державний номерний знак НОМЕР_1.

Стягнути з неї на користь ОСОБА_4 58378 грн. грошової компенсації вартості 1/2 частини спільно нажитого майна.

Стягнути з ОСОБА_4 на її користь 1800 грн. за виконання звітів про оцінку майна, 7064,40 грн. витрат на правову допомогу, 3654 грн. сплаченого судового збору та 121,80 грн. сплаченого судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу суду від 17 лютого 2015 року позов ОСОБА_2 задоволений частково.

Поділено спільну сумісну власність подружжя: визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_4, за кожним з них, право власності по 1/2 частині житлового будинку № 50, зазначеного в плані літерою «Д-1», загальною площею 80,4 кв.м., житловою площею 42,1 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1, з господарчими спорудами: гараж «Е», розміром 4,75 х 7,29 м., сарай «К», розміром 4,47 х 6,09 м., погріб «Ж», погріб «Г», вбиральня «И», душ «З», що розташовані по АДРЕСА_1, загальною вартістю 155008 грн.

Визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_4, за кожним з них, право власності по 1/2 частині земельної ділянки, площею 0,1899 га., що розташована на території Криворізької міської ради у Тернівському районі та призначена для обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення підсобного господарства по АДРЕСА_1, загальною вартістю 82698 грн.

Визнано за ОСОБА_2 та за ОСОБА_4, за кожним з них, право власності по 1/2 частині автомобілю «Камаз Самоскид-С», реєстраційний номер НОМЕР_1, 1988 року випуску, червоного кольору, вартістю 120950 грн.

Залишено житловий будинок з господарчими спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, земельну ділянку, площею 0,1899 га. та автомобіль «Камаз Самоскид-С» у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4

Грошові кошти в сумі 58378 грн., які знаходяться на депозитному рахунку Територіального управління державної судової адміністрації в Дніпропетровській області на р/рНОМЕР_2 код 26239738 банк ГУ ДКСУ в Дніпропетровській області МФО 805012, згідно квитанції № 8034.1223.2 від 25.12.2014 р. внесені ОСОБА_2 в рахунок компенсації ОСОБА_4 вартості його 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 - повернуті ОСОБА_2.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн. та судовий збір в сумі 1793,28 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Так, суд не врахував, що позивачем була попередньо внесена на депозитний рахунок грошова компенсація вартості ? частки майна, а тому неподільні речі - будинок та земельна ділянка повинні бути присуджені позивачу. Крім того, суд не врахував пояснення свідка ОСОБА_7, який пояснив, що спільне проживання позивача та відповідача є неможливим. Також, не врахував того, що в спірному будинку зареєстровано сім осіб, а позивачу виділено у власність ? частка житлового будинку, в той час, як норма загальної площі встановлюється у розмірі 21 кв.м. на одну людину, відповідно до ст. 66 ЖК УРСР. Іншого нерухомого майна діти та онуки позивача та відповідача на праві власності не мають. При виділенні у власність та визнання за позивачем ? частки автомобіля «Камаз Самскид-С», суд не врахував, що позивач не зможе їм користуватись, оскільки до цього є протипоказання - гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ ст. Крім того, вказаний автомобіль є річчю неподільною, а тому повинен бути присуджений одному з подружжя.

Порушення норм процесуального права виявилось в тому, що відповідачем жодного доказу на спростування позовних вимог, надано не було, а суд не дослідив та не дав оцінки доказам, наданим позивачем, взявши до уваги пояснення відповідача, яке жодним чином не підтвердилося.

Крім того, суд неправомірно відмовив в стягненні судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 121,80 грн., оскільки судовий збір включається до судових витрат. Також неправомірно не стягнув у повному обсязі витрати, понесені позивачем на правову допомогу в розмірі 7064,40 грн., оскільки в договорі про надання правової допомоги наданий розрахунок за весь перелік послуг. До того ж, вважає, що грошові кошти в розмірі 1800,00 грн., сплачені позивачем за оцінку спірного майна, також повинні бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 31 січня 1981 року Тернівським р/в ЗАГС м. Кривого Рогу між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 був зареєстрований шлюб, актовий запис № 70 (а.с. 13).

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 12.12.2013 року щлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був розірваний (а.с. 14).

Як вбачається з копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.10.2007 року та Витягу про реєстрацію права власності, виданого КП «Криворізьке БТІ», ОСОБА_4 на праві приватної власності належить житловий будинок та господарчі споруди за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 15,16).

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_4, виданого 16.09.2003 року, ОСОБА_4 на праві приватної власності належить 0,1899 га. земельної ділянки, яка розташована у Тернівському районі Криворізької міської ради по АДРЕСА_1 та яку передано для обслуговування житлового будинку і господарських споруд та ведення підсобного господарства (а.с. 17).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 16.12.2009 року, за ОСОБА_4 зареєстровано транспортний засіб «Камаз 5511 Самоскид-С», 1988 року випуску, червоного кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 (VIN - НОМЕР_3) (а.с. 20).

Зазначене майно є спільною власністю сторін, що ними не заперечується.

Як вбачається з довідки № 117 від 13.09.2014 року, виданої головою квартального комітету, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2, її колишній чоловік ОСОБА_4, син ОСОБА_7, дочка ОСОБА_8, онука ОСОБА_9, онук ОСОБА_10 та онук ОСОБА_6 (а.с. 21).

Згідно Звітів про незалежну оцінку, складених суб'єктом оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_11, вартість житлового будинку АДРЕСА_1 з господарчими спорудами, становить 155008 грн., а вартість«Камаз 5511 Самоскид-С» - 120950 грн. Згідно Звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки, складеному ТОВ «Добробут», вартість земельної ділянки, площею 0,1899 га., розташованої за адресою: м. Кривий Ріг, АДРЕСА_1, становить 82698 грн. (а.с. 25-40).

Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи за ОСОБА_2 та ОСОБА_4 право власності, за кожним з них, по ? частині житлового будинку з господарськими спорудами, земельної ділянки та автомобіля із залишенням цього майна у їх спільній частковій власності, суд першої інстанції виходив з того, що, хоча позивачем і було внесено на депозитний рахунок вартість ? частки спільно нажитого з відповідачем майна, однак право відповідача на частку у спільному майні, відповідно до ст. 365 ЦК України, не може бути припинено, оскільки позивачем не доведено, що будинок та земельна ділянка є неподільними речами, що спільне користування є неможливим, а також, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно вимог ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Такі ж положення містяться і в Кодексі про шлюб та сім'ю України, на що посилався і суд першої інстанції в своєму рішенні.

Статтею 71 СК України передбачено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Статтею 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем, всупереч вимогам ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надано належних доказів та не доведено те, що житловий будинок та земельна ділянка є неподільними речами і не доведена наявність інших підстав для припинення частки відповідача у спільному майні.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо спільне володіння і користування майном є неможливими, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки позивачем не доведений вказаний факт, а пояснення свідка ОСОБА_7, який є сином позивача та відповідача щодо неможливості спільного проживання батьків, не можуть бути взяти до уваги, оскільки він є особою заінтересованою.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що син та чоловік доньки позивача та відповідача не забезпечені нерухомим майном, а донька позивача має у власності глинобитний будинок, який є непридатним до житла, оскільки предметом позову є майно, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, частки дружини та чоловіка якого, відповідно до положень ч. 1 ст. 70 СК України, є рівними.

Крім того, стаття 66 Житлового Кодексу Української РСР, на яку посилається представник позивача в апеляційній скарзі, регулює питання внесення плати за користування житлом, а не питання розподілу майна, набутого подружжям під час шлюбу.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував, що вантажний автомобіль «Камаз 5511 Самоскид-С» є річчю неподільною, позивач має протипоказання до керування транспортним засобом, а тому, відповідно до положень ч. 2 ст. 71 СК України, він повинен бути присуджений одному з подружжя, колегія суддів не приймає до уваги з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить визнати за ОСОБА_4 право власності на вантажний автомобіль «Камаз 5511 Самоскид-С», припинивши за нею право власності на 1/2 частку вказаного автомобілю.

Підстави припинення права особи на частку у спільному майні передбачені ст. 365 ЦК України. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок.

Колегія вважає та сторонами не оспорюється, що автомобіль «Камаз-5511 Самоскид-С» є річчю неподільною.

Таким чином, оскільки позивач просить визнати за відповідачем право власності на вищезазначений автомобіль, ОСОБА_4, відповідно до вимог ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України, повинен внести грошову компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно.

Однак відповідач таку грошову компенсацію на депозитний рахунок не вніс та не висловив згоду на такий розподіл автомобіля шляхом визнання за ним права власності з припиненням за позивачем права власності на 1/2 частку зазначеного автомобіля.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що незважаючи на те, що позивачем і було внесено на депозитний рахунок вартість 1/2 частини спільно нажитого з відповідачем майна, однак відповідач заперечує проти позбавлення його частини належного йому на праві власності майна, іншого житла не має та позбавлення його права на частину домоволодіння завдасть його інтересам істотної шкоди, а тому необхідно визначити ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишити майно у їх спільній частковій власності.

Також, на думку колегії, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України «Про граничний розмір компенсації втрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», вірно визначив розмір компенсаційних витрат на правову допомогу в сумі 1000 грн. та стягнув її з відповідача, відповідно до вимог ст.ст. 84, 88 ЦПК України, а тому не приймає до уваги доводи апеляційної скарги в цій частині.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в стягненні судового збору за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 121, 80 грн., з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлені вимоги на суму 237706 грн. Судом позов задоволений частково, тобто на суму 179328 грн. (1/2 частка загальної вартості спільного майна).

Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи справу та стягнувши судовий збір у розмірі 1793,28 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, дійшов вірного висновку про відмову в стягненні з відповідача судового збору в розмірі 121,80 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що витрати, сплачені позивачем суб'єкту оціночної діяльності 1800,00 грн. за оцінку майна, повинні бути стягнуті з відповідача на її користь, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказані витрати, як вірно зазначив суд першої інстанції, не відносяться до переліку судових витрат, передбачених ст. 79 ЦПК України.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом вимог процесуального законодавства, також на увагу не заслуговують, оскільки перелічені представником позивача порушення не призвели до неправильного вирішення справи та ухвалення незаконного рішення, тому відповідно до вимог ч. 3 ст. 309 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду.

Отже, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 17 лютого 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: