Рішення № 44283411, 23.03.2015, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/18971/15-ц

Провадження №2/200/1479/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

23 березня 2015 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого - судді Шевцової Т.В.

при секретарі - Южаковій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення позики, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася з позовом до суду та просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1 898 411,61 (один мільйон вісімсот дев'яносто вісім тисяч чотириста одинадцять) гривень 61 коп., з яких 1 893 600,00 гривень - сума основного боргу, 4 811,61 гривень - сума нарахованих 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України за період з 19.12.2014 р. по 19.01.2015 р. та понесені судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що 21 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усній формі було досягнуто домовленості, згідно якої позивачем було надано позику відповідачу у розмірі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) доларів США. Згідно домовленості між позивачем та відповідачем, надана позика є безпроцентною. На підтвердження намірів сторін, відповідачем позивачу було надано розписку від 21 червня 2014 року, згідно якої відповідач письмово підтвердила свій обов'язок повернути позивачці грошові кошти в еквіваленті 120 000,00 доларів США. При виникненні необхідності в грошових коштах, позивач звернулася з вимогою до відповідача від 18 листопада 2014 року про повернення суми позики в 30-денний строк з моменту отримання даної вимоги, проте відповідач грошові кошти не повернула, ухиляється від розмов та виконання обов'язків за укладеним між ними договором позики.

Таким чином, позивач вважає, що відповідачем грубо порушуються майнові права та інтереси позивача, а також норми чинного законодавства України, що надає підстав позивачу звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_3 надала заяву про розгляд справи за її відсутності, без фіксації процесу технічними засобами, заявлені позовні вимоги підтримала в повному обсязі та наполягала на їх задоволенні, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила, про день слухання справи сповіщена належним чином. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

21 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в усній формі було досягнуто домовленості, згідно якої позивачем було надано позику відповідачу у розмірі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) доларів США. Згідно домовленості між позивачем та відповідачем, надана позика є безпроцентною. На підтвердження намірів сторін, відповідачем позивачу було надано розписку від 21 червня 2014 року, згідно якої відповідач письмово підтвердила свій обов'язок повернути позивачці грошові кошти в еквіваленті 120 000,00 доларів США. 18 листопада 2014 року позивач звернулася з вимогою до відповідача про повернення суми позики в 30-денний строк з моменту отримання вимоги, проте відповідач грошові кошти не повернула, ухиляється від розмов та виконання обов'язків за укладеним між ними договором позики.

Відповідно до ч.1-3 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Ст. 204 ЦК України встановлена презумпція дійсності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, розписка в отриманні позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Крім того, ч.1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, що визначені законом як істотні, або є необхідними для договору даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди.

Наявна в матеріалах справи розписка відповідача надає підстави суду зробити висновок, що відповідачем від позивача було отримано грошову суму в розмірі 120 000,00 (сто двадцять тисяч) доларів США, яку вона зобов'язалася повернути у невизначений строк, тому позивачем вірно застосовано положення ст. 1049 ЦК України.

Перевіряючи доводи позивача щодо валюти виконання зобов'язання, то суд дійшов такого висновку.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч.1 ст. 192 ЦК України).

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192 ЦК України).

Такими випадками є ст. 193, ч. 4 ст. 654 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII "Про зовнішньоекономічну діяльність", Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94 ВР "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом із тим ч.2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня.

Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання, передбачені, зокрема, у ст. 1048 ЦК України, та при застосуванні ст. 625 ЦК України.

Позивачем при пред'явленні позову до суду, офіційний курс гривні щодо долару США, встановлений Національним Банком України, визначений на день подання позову у розмірі 15,78 гривень за 1 долар США.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позивач належним чином обґрунтував свої позовні вимоги в частині визначення розміру боргу.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України.

Ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналізуючи зібрані по справі докази, оскільки відповідачем не спростовано порушення умов договору, укладеного між сторонами, зобов'язання має виконуватись належним чином, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з 3% річних підлягають до задоволення в розмірі визначеному позивачем.

Відповідно до ст.88 ЦПК України судовий збір покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 39, 57, 60, 88, 169,179,197, 209, 212-215, 224-226 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2) суму боргу в розмірі 1 898 411,61 (один мільйон вісімсот дев'яносто вісім тисяч чотириста одинадцять) гривень 61 коп., з яких 1 893 600,00 гривень - сума основного боргу, 4 811,61 гривень - сума нарахованих 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України за період з 19 грудня 2014 р. по 19 січня 2015 р.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені судові витрати у розмірі 3 654,00 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутніми у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів із дня отримання копії заочного рішення.

Суддя Т.В. Шевцова