Рішення № 44281501, 07.05.2015, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/3721/15

Справа № 522/25262/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2015 р. м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі - Герасименко Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» про визнання недійсними частково кредитного договору та недійсним іпотечного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» про визнання недійсними частково кредитного договору №к-1433 від 13.06.2005р. та недійсним іпотечного договору від 13.06.2005р., обґрунтовуючи позовні вимоги наступним: 13.06.2005р. між ПАТ «Банк Фінанси та кредит» та позивачем було укладено кредитний договір №к-1433 за яким Банк надав йому кредит у сумі 25 000 долл. США до 13.06.2010р. В якості забезпечення виконання кредитного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і Банком було укладено Іпотечний договір, згідно якого було передано в іпотеку квартиру за адресою АДРЕСА_1. В кредитному договору не вказано цільового призначення. Згідно п.5.1. цього договору вказано, що зобов'язання забезпечуються договором застави нерухомого майна. Але банком було укладено договір іпотеки від 13.06.2005р.,хоча цю квартиру ніхто не купував. Тому вважає що договір іпотеки є недійсним. На теперішній час позивач має заборгованість за кредитним договором, але він не згоден з відсотками які банк нараховує та з умовами кредитного договору. Крім того банк звернувся до Малиновського районного суду м.Одеси з заявою про зняття арешту з квартири з метою її реалізації, яке є їх єдиним житлом .

В судовому засіданні представник позивача- ОСОБА_3 позовні вимоги повністю підтримала та пояснила що її батько брав гроші в кредит на на придбання житла, а на бізнес, цей кредитний договір складено так що тільки банк має право, а її батько не має ніяких прав. При цьому вона не заперечувала що позивач при його підписанні був ознайомлений з його умовами та підписав його. Договір іпотеки вона також просить визнати недійсним так як цей догові хоча і був підписаний усіма членами їх родини, тому числі і нею, проте згідно кредитного договору повинно було укласти договір застава а не договір іпотеки. Протягом тривалого часу він неодноразово звертався до відповідача з заявами про реструктуризацію боргу, проте письмових відповідей не отримали.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, вважає що іпотека є одним із видів забезпечення майна та просив застосувати строк позовної давності так як позивачу про існування цих договорів було відомо з момента їх укладання. Крім того зазначив що Малиновським районним судом м.Одеси постановлено рішення суду, яке було частково змінено апеляційною інстанцією та стягнуто з позивача заборгованість за кредитним договором.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно с свідоцтва про право власності від 20.09.1993р. виданого УЖКГ Одеської міської ради квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 в рівних частках.(а.с.21).Згідно технічного паспорту від 21.11.2006р. вказана квартира складається з 2-х житлових кімнат, заг. пл..70,2 кв.м. та житл. пл..37,0 кв.м.

13.06.2005р. між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» як «Заставодержатель» з одного боку та ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_3 як «Іпотекодавці» з іншою сторони було укладено нотаріально посвідчений Договір іпотеки, згідно п.1 якого іпотекодавці передають в іпотеку Іпотекодержателю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 в забезпечення повернення кредитних ресурсів за кредитним договором №к-1433 від 13.06.2005р. строком до 13.06.2010р. З умовами кредитного договору Іпотекодавець ознайомлені.

Згідно витягу з Державного реєстру іпотек від 13.02.2007р. вказана квартира внесена до реєстру на підставі договору іпотеки від 13.06.2005р.

З рішення апеляційного суду Одеської області від 02.10.2014р. по цивільній справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, який був поданий до суду в 2007р., рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 08.10.20101р. сксованоа та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 316 400грн. що за курсом НБУ становить 40 000 долл.США, а в решті позову до ОСОБА_4, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_3 -відмовлено.

Цим рішення встановлено, що13.06.2005р. міжбанком та позивачем ОСОБА_9 був укладений кредитний договір №к-1433, за яким позичальнику було передано грошові кошти в іноземній валюті в розмірі 25 000 долл США на строк до 13.06.2010р. зі сплатою 16 % річних за користування кредитними коштами з погашенням кредиту та відсотків щомісячно згідно графіку. Одночасно 13.06.2005р. був укладений іпотечний договір.

При цьому рішенням суду зазначено, що аналізуючи зазначені норми права та роз'яснення Пленуму ВССУ №5 від 30.03.2012р.(п.23) суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст..11 Закону України «Про іпотеку» в редакції чинної на момент укладання іпотечного договору від 13.06.2005р., а саме те, що у даному випадку майновий поручитель, який не є позичальником, не несе відповідальність перед іпотеко держателем за виконання основного зобов'язання боржником.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитного договору закінчився 13.06.2010р.

Відповідно до ст. 572 зазначеного Кодексу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Аналогічні положення містять ч. 1 ст. 20 Закону України від 2 жовтня 1992 р. N 2654-XII "Про заставу" та ч. 1 ст. 33 Закону України від 5 червня 2003 р. N 898-IV "Про іпотеку".

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що застава (іпотека) і порука є різними видами забезпечення зобов'язань, (статті 572 -574,ЦК Україн).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Частиною 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов'язання, забезпеченого заставою.

За змістом ч. ч. 1, 3 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи; правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Посилання позивача на п.5.1. кредитного договору, яким забезпечення виконання зобов'язання за цим договором є : залог нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, суд вважає таким, що не може слугувати підставою для визнання недійсним договору іпотеки, так як встановлено судом що дійсно між сторонами такий договір залога не укладався, проте сам договір іпотеки сторони уклали в добровільному порядку що не протирічить діючому законодавству.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач добровільно укладав зазначені договори та був ознайомлений належним чином з умовами кредитного договору та договору іпотеки, тому суд не вбачає порушень його прав.

Крім того про їх зміст позивачу було відомо під час їх заключення а також при розгляді справи про стягнення заборгованості, де він не заявляв про їх недійсність та рішенням суду проаналізовані вказані договори.

Враховуючи викладене, та пояснення представника позивача і що іпотека є видом залогу, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та такі що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11,15, 38, 44, 57, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218, ЦПК України, ст.ст. 15,16, 202, 203, 256, 267, 525, 572-575, 578, 626,-628, 638, 1054,ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» про визнання недійсними частково кредитного договору та недійсним іпотечного договору - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення., згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України .

СУДДЯ: Л.В. Домусчі

07.05.2015