Вирок № 44273540, 20.05.2015, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/408/15-к

Провадження № 1-кп/626/70/2015

Красноградський районний суд Харківської області

В И Р О К

Іменем України

20 травня 2015 року м. Красноград

Колегія суддів Красноградського районного суду Харківської області у складі:

головуючого судді: ДУДЧЕНКА В.О.,

суддів: ТАРАСЕНКО Л.І., БОЛОТОВОЇ Л.І.,

при секретарях: ЗІНЧЕНКО Л.В., КРАЄВІЙ А.Г.,

за участю прокурора: БАЛЮКА Б.С.,

потерпілого: ОСОБА_1,

захисника: ОСОБА_2,

обвинуваченої: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Красноград, кримінальне провадження №12014220350000866, по обвинуваченню:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки смт.Васильківка, Васильківського району Дніпропетровської області, українки, громадянки України, яка має загальну середню освіту, не одруженої, має на утриманні малолітню дитину, не працюючої, яка зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судима Красноградським районним судом 23.09.2014 року за ч.1 ст.185 КК України до 90 годин громадських робіт,

- в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

24.12.2014 приблизно о 15:00 між ОСОБА_4 та її співмешканцем ОСОБА_1, які перебували в стані алкогольного сп'яніння за їх фактичним місцем мешкання АДРЕСА_1 виникла сварка, яка в подальшому переросла в бійку між ними. В ході даної бійки знаходячись в приміщенні зали вказаного будинку ОСОБА_1 завдав кілька ударів рукою в обличчя ОСОБА_3, в зв'язку з чим в наслідок раптово виниклих неприязних відносин, маючи намір та умисел, направлений на залякування потерпілого та припинення бійки, шляхом спричинення йому тілесних ушкоджень, ОСОБА_3 взяла у кімнаті кухонний ніж, яким перед чим чистила овочі та завдала ОСОБА_1 вказаним ножем один удар в шию і один удар в спину, чим заподіяла потерпілому ОСОБА_1 тілесні ушкодження у вигляді проникаючої колото - різаної рани шиї яка є небезпечною для життя в момент спричинення і яка за ступенем тяжкості відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Допитана в судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_3 свою вину у спричинені потерпілому ОСОБА_1 тяжкого тілесного ушкодження визнала повністю, не заперечуючи при цьому самого факту нанесення двох ударів ножем своєму співмешканцю ОСОБА_1 за обставин викладених вище, однак заперечувала інкриміновані їй органом досудового розслідування умисел спрямований на позбавлення життя потерпілого та використання для даного злочину свого малолітнього сина ОСОБА_5.

В зв'язку з чим показала, що 24.12.2014 року у другій половині дня між нею та її співмешканцем ОСОБА_1, коли обидва перебували в стані алкогольного сп'яніння, за їх фактичним місцем мешкання АДРЕСА_1 виникла сварка, яка в подальшому переросла в бійку між ними. В ході даної бійки ОСОБА_1 завдав їй кілька ударів в обличчя на що з метою припинення конфлікту та щоб якимось чином «залякати» ОСОБА_1, який в той час стояв напроти неї - обличчям до обличчя, вона взяла в руки ніж, яким чистила овочі для приготування їжі та зробила в сторону потерпілого два замахи рукою, в результаті чого завдала йому один удар в шию і один удар в спину. Після того як побачила кров у ОСОБА_1 вона перелякалася та одразу ж побігла до сусідів щоб викликати швидку допомогу, оскільки у них вдома не було телефону та щоб вони допомогли надати першу допомогу. Коли вона прибігла до сусідів ОСОБА_6 та ОСОБА_7, то повідомила їм що вона «порізала ОСОБА_13», так вона називала свого співмешканця ОСОБА_1, після чого вони всі втрьох одразу ж побігли до їх домоволодіння, де надали ОСОБА_1 першу медичну допомогу та вона з телефону ОСОБА_6 викликала швидку допомогу. Приблизно через 5-10 хвилин після дзвінка приїхала швидка та забрала ОСОБА_1 до лікарні, куди вона поїхала разом з ним. В той час коли вона знаходячись у лікарні то були викликані співробітники міліції, яким вона повідомила про обставини спричинення ОСОБА_1 тілесних ушкоджень. При цьому з першого її допиту співробітниками міліції так і в послідуючому, вона давала покази, що ніякого умислу на заподіяння смерті потерпілого, тобто на умисне його вбивство у неї не було, оскільки вона цього не бажала, так як вони з ОСОБА_1 фактично мешкали однією сім'єю, як чоловік та жінка, вели спільний побут та спільно виховували її сина, в зв'язку з чим будь яких причин позбавляти його життя вона не мала.

Вищезазначені покази обвинуваченої, за обставин викладених в описовій частині вироку повністю знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду справи, а саме показами потерпілого, свідків, письмовими та речовими доказами по справі.

Так, потерпілий ОСОБА_1 в судовому засіданні показав, що він фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_3 Зранку 24.12.2014 року між ним та його співмешканкою ОСОБА_3 виникла сварка з приводу витрачених нею коштів, які він відкладав на комунальні послуги, яка продовжилась у другій половині дня, в тому числі з застосуванням один до одного фізичної сили. Під час вказаної сварки, коли вони знаходячись у залі вищезазначеного будинку, можливо він наніс кілька ударів в обличчя ОСОБА_3 на що остання завдала йому два удари кухонним ножем: один удар в шию, а інший у спину, при цьому звідки вона взяла вказаний ніж він вказати не може, оскільки він знаходився в стані алкогольного сп'яніння і ці події відбувалися дуже швидко, однак точно вказує, що це був їх ніж з кухонного набору, що стояли на кухонному столі. Після нанесення йому ударів ножем він присів на кресло у залі, а ОСОБА_3 одразу ж вибігла з будинку, а через кілька хвилин повернулася разом з сусідами ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які разом з ОСОБА_3 почали надавати першу медичну допомогу для зупинення кровотечі, в цей же час ОСОБА_3 викликала йому швидку допомогу. Через 5-10 хвилин після дзвінка приїхала бригада швидкої допомоги, яка і забрала його до лікарні, разом з ним поїхала і сама ОСОБА_3 При цьому як відбувалося само нанесення ударів, тобто механізм їх нанесення, він пояснити не може оскільки знаходився в стані алкогольного сп'яніння і не пам'ятає цього. Також пояснив, що на його думку у ОСОБА_3 ніякого умислу на його навмисне вбивство, не було, оскільки будь-яких підстав чи обставин для цього, вона не мала, оскільки вони разом мешкали тривалий час і фактично між ними склалися стосунки як у чоловіка та жінки. Крім того, після нанесення двох ударів у неї була реальна можливість нанести йому ще ряд смертельних ударів, оскільки нічого не перешкоджало для цього, однак вона цього не зробила, а навпаки припинала свої дії, покликала сусідів на допомогу, надала першу допомогу та викликала лікарів. Після вказаних подій вони з ОСОБА_3 примирилися в зв'язку з чим він будь-яких претензій матеріального чи морального характеру до ОСОБА_3 не має, позов не заявляв та прохає призначити їй мінімальне покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Допитані в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_8 показали суду, що 24.12.2014 року близько 15год. до них в будинок забігла їх сусідка ОСОБА_3 зі своїми малолітнім сином ОСОБА_9, та сказала: «Я порізала ОСОБА_13», так вона називала свого співмешканця ОСОБА_1 Після чого вони всі втрьох: ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 одразу ж побігли до помешкання ОСОБА_3 Коли вони зайшли до помешкання по АДРЕСА_1, де мешкала ОСОБА_3, то потерпілий ОСОБА_1 сидів на кухні і на його шиї та одязі була кров. Побачивши це, ОСОБА_6 одразу прижав своєю рукою рану на шиї ОСОБА_1, щоб уникнути кровотечі та продовжував її утримувати, в цей же час ОСОБА_3 та ОСОБА_8 також допомагали зупинити кровотечу. Після цього, ОСОБА_6 надав мобільний телефон ОСОБА_3 і та викликала швидку допомогу. Через 5-10 хвилин приїхала швидка та забрала ОСОБА_1 до лікарні, куди поїхала і ОСОБА_3 При цьому ні ОСОБА_1 ні ОСОБА_3 не повідомляли їм де, чому та за яких обставин ОСОБА_1 отримав вказані поранення.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що ОСОБА_3 є її донькою, будь-яких конкретних обставин вчиненого кримінального правопорушення вона не знає, оскільки безпосереднім очевидцем вказаних подій не була, при цьому вона може пояснити тільки те що у вечорі 24.12.2014 року їй зателефонувала донька ОСОБА_3 та сказала, щоб вона приїхала та забрала онука ОСОБА_5 до себе, оскільки у них вдома працівники міліції, а сина немає з ким залишити. Також пояснила, що її донька ОСОБА_3 мешкає в с.Піщанка по АДРЕСА_1 разом зі своїм сином ОСОБА_9 та співмешканцем ОСОБА_1 з яким у доньки постійно виникають сварки та скандали.

Крім показів вказаних потерпілого та свідків, винність ОСОБА_3 у вищезазначеному злочині підтверджується дослідженими в судовому засіданні наступними письмовими та речовими доказами, а саме:

- даними протоколу огляду місця події від 24.12.2014 року, згідно якого оглянуто домоволодіння по АДРЕСА_1, де було виявлено та зафіксовано відомості щодо обставин вчинення злочину, загальна обстановка в будинку, виявлено та вилучено сліди крові та речові докази по справі, в тому числі одяг в якому ОСОБА_3 знаходилась в момент нанесення ОСОБА_1 ножових поранень, а також біля будинку виявлено сам ніж, яким ОСОБА_3 нанесла потерпілому ножові поранення(т.1 а.с.79-91). В судовому засіданні після дослідження вказаного протоколу з фото таблицею до нього, а також перегляду відозйомки вказаної слідчої дії обвинувачена ОСОБА_3 підтвердила, відомості зафіксовані у вказаному протоколі;

- даними протоколу слідчого експерименту від 25.12.2014 року, в ході якого ОСОБА_3 добровільно, в присутності свого захисника ОСОБА_2, понятих та судово-медичного експерта ОСОБА_11, що підтверджується дослідженим в ході судового розгляду відеозаписом, вказала час, місце, спосіб та механізм вчинення злочину і нанесення ножових поранень ОСОБА_1, а також її послідуючі дії(т.1 а.с.68-70). В судовому засіданні при дослідженні та перегляді відеозапису з вказаною слідчою дією обвинувачена ОСОБА_3 підтвердила, що вказані покази вона давала добровільно і всі обставини, в тому числі механізм нанесення ножових поранень, відповідають дійсності;

- даними протоколу слідчого експерименту від 22.01.2015 року, в ході якого потерпілий ОСОБА_1 добровільно в присутності понятих повідомив обставини при яких йому ОСОБА_3 нанесла тілесні ушкодження 24.12.2014 року та підтвердив вищезазначені обставини в судовому засіданні(т.1 а.с.110-112);

- згідно висновків судово-медичних експертизи №478-КР/14 від 11.02.2015 року та №35-КР/15 від 12.02.2015 року, у потерпілого ОСОБА_1 мале місце колото - різане поранення шиї та непроникаюче колото різане поранення спини. Вищезазначені тілесні ушкодження могли виникнути від дії гострого предмета, який має колото-ріжучі властивості, не виключається, що в строк та способами, що вказували як ОСОБА_3 так і ОСОБА_1 в протоколах слідчих експериментів.

За ступенем тяжкості проникаюче колото-різане поранення шиї за своїм критерієм є небезпеки для життя в момент спричинення і по вказаному признаку відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, а непроникаюче колото-різане поранення спини - легкі тілесні ушкодження, які потягли короткочасний розлад здоров'я(т.1 а.с.121-124).

Після дослідження вказаних висновків експертиз, обвинувачена ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_1 повністю з ними були згодні, в тому числі в частині механізму та локалізації спричинення тілесних ушкоджень постраждалому, а також знаряддя вчинення злочину.

- відповідно до висновків імунологічних експертиз №4707-И/14 від 09.01.2015 року та 57-И/15 від 14.01.2015 року, групова належність крові потерпілого ОСОБА_1 відноситься до групи В з ізогемагглютинином анті-А. На змиві №1 вилученого з полу домоволодіння ОСОБА_3, виявлена кров саме такої групи, виникнення якої від потерпілого ОСОБА_1 не виключається(т.1 а.с.165-167, 179-180). Вказаного факту в судовому засідання не заперечували як обвинувачена ОСОБА_3, так і потерпілий ОСОБА_1;

- відповідно до висновків судово-цитологічної експертизи №23-Ц/2015 від 30.01.2015 року та судово-дактилоскопічної експертизи №103 від 25.12.2014 року, на експертизи було надано кухонний ніж, вилучений біля помешкання ОСОБА_3, в ході огляду місця події 24.12.2014 року, який складається з клинка та рукоятки. Клинок ножа виготовлено з металу з «П»-образним обушком, довжина якого 8,5 см. На вказаному клинку ножа було виявлені сліди крові людини, походження якої від постраждалого ОСОБА_1, не виключається та саме на даному ножі було виявлено відбитки пальців підозрюваної ОСОБА_3.(т.1 а.с.171-174, 185-190).

Після дослідження вказаних висновків експертиз та огляду речового доказу - ножа, який було вилучено біля помешкання ОСОБА_3, обвинувачена в судовому засіданні повністю була згодна з ними та пояснила, що це дійсно той самий ніж, яким вона 24.12.2014 року завдала потерпілому два удари: один в область шиї, а інший в спину і на якому дійсно залишилася кров постраждалого та її відбитки пальців;

- згідно з висновками імунологічних експертиз №4705-И/14 та №4706-И/14 від 09.01.2015 року на брюках та светрі, які належать ОСОБА_3 виявлена кров людини групи В з ізогемагглютинином анті-А, походження якої від потерпілого ОСОБА_1, не виключається(т.1 а.с.195-196, 212-213).

В ході дослідження вказаних висновків експертиз та огляду речових доказів - жіночих штанів чорного кольору та жіночого светра, обвинувачена ОСОБА_3 пояснила, що це дійсно її речі в яких вона була одягнута 24.12.2014 року в момент заподіяння ОСОБА_1 ножових поранень та на них дійсно могла залишитись кров постраждалого.

- згідно з висновками імунологічних експертиз №54-И/15 від 19.01.2015 року та №55-И/15 20.01.2015 року на джинсових брюках та светрі ОСОБА_1, виявлена кров людини групи В з ізогемагглютинином анті-А, походження якої від самого потерпілого ОСОБА_1, не виключається(т.1 а.с.200-202, 206-208).

В ході дослідження вказаних висновків експертиз та огляду вищезазначених речових доказів, обвинувачена ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_1 пояснила, що це дійсно ті речі в яких ОСОБА_1 був одягнутий 24.12.2014 року в момент заподіяння йому ОСОБА_3 ножових поранень та на них дійсно залишитись його власна кров, яка витікала з ран.

- відповідно до висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №85 від 02.02.2015 року, на момент обстеження, ОСОБА_3 ознак психозу чи слабоумства не виявляє, виявлений синдром залежності від вживання наркотичних засобів, на час проведення експертизи - утримання від їх вживання. За своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, до якого відноситься вказане правопорушення, у якому вона підозрюється, ОСОБА_3 перебувала поза будь-яким тимчасовим хворобливим розладом психічної діяльності, могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час ОСОБА_3 за своїм психічним станом в застосуванні примусових заходів медичного характеру не потребує(т.1 а.с.93-95). Вказані висновки експертизи, після їх дослідження обвинувачена ОСОБА_3 також не заперечувала;

- відповідно до протоколу медичного огляду на стан сп'яніння, станом на 18-20год. 24.12.2014 року у ОСОБА_3 встановлено факт вживання алкоголю в кількості 2%, чого не заперечувала сама ОСОБА_3 і в судовому засіданні(а.с.132).

- згідно з висновком судово-медичної експертизи №477-КР/14 від 25.12.2014 року, у ОСОБА_3 мали місце крововиливи та ссадини на голові, що за ступенем тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, утворення яких не виключається від дій ОСОБА_1.(т.1 а.с.104-105).

Також в судовому засіданні були оглянуті речові докази по справі, а саме: кухонний ніж з плямами бурого кольору, після огляду якого ОСОБА_3 пояснила, що саме цим ножем 24.12.2014 року вона нанесла ОСОБА_1 ножеві поранення; жіночі брюки чорного кольору та жіночий светр з плямами бурого кольору, що належать ОСОБА_3, після огляду яких остання підтвердила, що саме в цих речах вона знаходився при завданні ОСОБА_1 ножових поранень і на них залишилась кров постраждалого; джинсові брюки та светр ОСОБА_1 з плямами бурого кольору, після огляду яких ОСОБА_1 та ОСОБА_3 показали, що дійсно саме в цих речах ОСОБА_1 знаходився в момент нанесення йому ножових поранень; марлевий тампон зі змивами крові з полу домоволодіння ОСОБА_3, на якому було виявлено кров постраждалого ОСОБА_1, чого сам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не заперечували.

Всі вищеперелічені докази не викликали сумніву у всіх сторін кримінального провадження, тому оцінені судом як належні та допустимі письмові та речові докази, що містять інформацію про предмет доказування у даному кримінальному провадженні.

При цьому, органом досудового розслідування дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України, як закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне спричинення смерті іншій людині, яке не було доведене до кінця з причин, незалежних від його волі, оскільки потерпілому була своєчасно надана кваліфікована медична допомога, що й врятувало життя потерпілого.

Між тим матеріали справи не містять переконливих та беззаперечних доказів на обґрунтування того, що ОСОБА_3 в момент нанесення ударів ножем потерпілому ОСОБА_1, діяла саме з прямим умислом спрямованим на позбавлення його життя та спричинення смерті, не надано та не встановлено таких доказів і під час судового розгляду по справі.

Так, у ході всього досудового розслідування та впродовж всього судового провадження, обвинувачена ОСОБА_3 заперечувала наявність у неї наміру та умислу саме на позбавлення життя потерпілого, пояснюючи що настання смерті ОСОБА_1 вона не бажала, а хотіла тільки «полякати» його, щоб припинити конфлікт. Такі свідчення обвинуваченої об'єктивно підтверджуються її діями після нанесення ножових поранень потерпілому, а саме: те що в разі наявності у неї умислу саме на позбавлення життя потерпілого, у неї була така реальна можливість продовжити свої дії, оскільки ніяких перешкод для цього у неї не було, однак вона не зробила цього; після того, як вона побачила кров у ОСОБА_1, вона одразу ж побігла до сусідів для надання допомоги потерпілому та щоб викликати швидку допомогу; саме ОСОБА_3 викликала швидку допомогу та з іншими особами до приїзду швидкої, допомагала надавати потерпілому першу медичну допомогу.

Вказані факти підтвердили в судовому засіданні і свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_12, при цьому остання пояснила, що коли вона зайшла до будинку, то побачила у потерпілого ОСОБА_1 «царапину» на шиї, тобто зрозуміла що це незначне поранення.

Сам потерпілий ОСОБА_1, також пояснював, що на його думку у ОСОБА_3 ніякого умислу на позбавлення його життя, не було, оскільки ніяких об'єктивних причин для цього вона не мала, так як після нанесення двох ударів у неї була реальна можливість продовжити свої дії, оскільки для цього їй нічого не перешкоджало, однак вона цього не зробила, а навпаки припинала свої дії, покликала сусідів на допомогу, надавала першу допомогу та викликала швидку.

Також органом обвинувачення не було надано суду жодних даних про наявність між обвинуваченою ОСОБА_3 та потерпілим ОСОБА_1, які мешкали разом тривалий час, як чоловік та жінка, вели спільний побут та разом виховували сина обвинуваченої, про що обидва підтвердили в судовому засіданні, тривалих та стійких неприязних відносин, що могли б привести до виникнення у ОСОБА_3 умислу саме на вбивство ОСОБА_1

Крім того, як в ході досудового розслідування, так і впродовж всього судового розгляду по справі, суду не було надано безспірних доказів наявності об'єктивних причин, які б перешкоджали обвинуваченій ОСОБА_3 довести до кінця інкримінований їй умисел, направлений на спричинення саме смерті потерпілого, що також підтвердили як сам потерпілий ОСОБА_1, так і обвинувачена ОСОБА_3, оскільки за їх показами обвинуваченій нічого не заважало продовжити свої дії та довести до кінця намір, спрямований на позбавлення життя потерпілого, однак остання цього не зробила, а навпаки робила всі дії, спрямовані на надання першої медичної допомоги.

Відповідно до положень ст.15 КК України, замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі, а згідно ст.24 КК України, при прямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає настання цих наслідків.

Таким чином, виходячи з положень вищезазначеного кримінального закону, при відмежуванні замаху на умисне вбивство від умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, необхідно враховувати спрямованість умислу і ставлення винної особи до наслідків свого діяння.

Саме на таке застосування положень ст.ст.15 та 24 КК України звертається увагу судів і в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003р. №2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини», відповідно до якого, замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, тобто коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. При цьому прямий умисел має місце, зокрема, у випадках, коли винний усвідомлював, що внаслідок його дій з невідворотністю настає смерть іншої людини. Якщо ж винний діяв не з прямим, а з непрямим умислом, він не може нести відповідальність за замах на вбивство. Тому у випадках, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо допускає настання будь-яких наслідків, у тому числі й смерті, вона не може бути притягнута до відповідальності за замах на вбивство.

Злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство й у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках повинна наставати лише за наслідки, які фактично були заподіяні.

Всі вищеперелічені факти, а саме конкретні обставини справи, об'єктивна можливість обвинуваченої продовжити свої дії, її поведінка після нанесення ударів ножем, вказують на відсутність у ОСОБА_3 умислу на позбавлення життя потерпілого ОСОБА_1 та спричинення йому смерті, у зв'язку з чим кваліфікацію її дії органом досудового розслідування, як замах на умисне вбивство суд вважає помилковою, тому що такий замах може бути вчинений лише з прямим умислом, чого в судовому засіданні не встановлено.

За таких обставин та виходячи з вимог ст.337 КПК України щодо здійснення судового розгляду лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, керуючись закріпленим в ст.62 Конституції України, ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод принципом презумпції невинуватості, суд вважає за необхідне змінити правову кваліфікацію дій обвинуваченої ОСОБА_3 з ч.2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України на ч.1 ст.121 КК України, по фактично заподіяним наслідкам, що відповідає положенням ч.3 ст.337 КПК України, оскільки це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Таким чином, дії обвинуваченої ОСОБА_3 суд кваліфікує за ч.1 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, оскільки саме таку кваліфікацію, суд вважає доведеною.

Крім того, суд вважає невстановленим та недоведеним факт використання обвинуваченою ОСОБА_3 при скоєнні даного злочину, свого малолітнього сина ОСОБА_5.

Так, органом досудового розслідування ОСОБА_4 інкримінувалося, що вона знаходячись в приміщенні свого житлового будинку, де також перебував її малолітній син ОСОБА_5, попросила останнього принести з кухні будь-якого ножа, з метою отримання знаряддя вбивства, який в силу свого віку не розуміючи, що ніж може бути використаний для вчинення злочину, сходив на кухню, де зі столу взяв кухонний ніж і приніс його ОСОБА_4 та передав їй, після чого ОСОБА_4, реалізовуючи свій злочинний намір, завдала вищезазначеним кухонним ножем два удари потерпілому ОСОБА_1

Однак в ході судового розгляду, жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаного факту, стороною обвинувачення суду не надано.

Так, при допитах під час всього досудового розслідування та впродовж судового розгляду справи, обвинувачена ОСОБА_3 заперечувала вказаний факт, пояснюючи що вона дійсно прохала свого сина ОСОБА_9 принести їй ніж з кухні у залу але це було не з метою спричинення потерпілому тілесних ушкоджень, а з метою приготування їжі для чищення овочів, оскільки це відбулося в певний проміжок часу, ще до початку конфлікту з ОСОБА_1 та ніяким чином не було пов'язано з метою нанесенням йому тілесних ушкоджень.

Потерпілий ОСОБА_1 також в судовому засіданні пояснив, що звідки взявся ніж він пояснити не може, оскільки не пам'ятає цього, при цьому вказав, що він особисто неодноразово прохав ОСОБА_5 принести йому різного роду інструмент, в тому числі той, якими можна було поранитись, в тому числі і сама ОСОБА_3 в його присутності також неодноразово прохала свого сина ОСОБА_9 принести їй деякі речі, в тому числі і ножі, в зв'язку з чим не виключає що і цього разу ОСОБА_3 могла попрохати сина принести їй ніж саме для приготування їжі. При цьому категорично виключає, що ОСОБА_3 могла прохати сина принести їй ніж саме для нанесення йому будь-яких ушкоджень.

Що стосується посилання сторони обвинувачення на єдиний лише доказ даного факту - протокол допиту малолітнього свідка ОСОБА_5 слідчим суддею від 29.12.2014 року в порядку ст.ст.224-226 КПК України, який було досліджено в судовому засіданні, то за клопотанням захисника ОСОБА_2, суд визнає такий доказ недопустимим, виходячи з наступного.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст.225 КПК України у виняткових випадках, пов'язаних із необхідністю отримання показань свідка під час досудового розслідування, сторона кримінального провадження, має право звернутися до слідчого судді із клопотанням провести допит такого свідка в судовому засіданні. У цьому випадку допит такого свідка здійснюється у судовому засіданні в місці розташування суду або перебування хворого свідка, потерпілого в присутності сторін кримінального провадження з дотриманням правил проведення допиту під час судового розгляду.

Неприбуття сторони, що була належним чином повідомлена про місце та час проведення судового засідання, для участі в допиті особи за клопотанням протилежної сторони не перешкоджає проведенню такого допиту в судовому засіданні.

Допит особи згідно з положеннями цієї статті може бути також проведений за відсутності сторони захисту, якщо на момент його проведення жодній особі не повідомлено про підозру у цьому кримінальному провадженні.

Однак як вбачається з досліджених в судовому засіданні матеріалів кримінального провадження, в тому числі самого клопотання слідчого про допит малолітнього свідка, яке розглядалося слідчим суддею(Справа №626/2908/14-к, провадження 1-кс/626/424/2014), то жодних даних про належне повідомлення всіх сторін кримінального провадження про розгляд такого клопотання, як це передбачено ст.225 КК України, в досліджених судом матеріалах, не мається. Про те що про час та місце розгляду такого клопотання не були повідомлені, всі сторони кримінального провадження, в тому числі потерпілий ОСОБА_1, обвинувачена ОСОБА_3 і її захисник ОСОБА_2, а дізналися про виконання такої процесуальної дії лише при відкритті матеріалів кримінального провадження в порядку ст.290 КПК України, вони також особисто пояснили і в судовому засіданні під час розгляду кримінального провадження по суті.

В зв'язку з викладеним, відповідно до положень ст.ст.86-89 КПК України, вказаний доказ, як протокол допиту малолітнього свідка ОСОБА_5 від 29.12.2014 року, суд визнає недопустимим, в зв'язку з чим не посилається на нього у вироку.

Будь-яких клопотань про безпосередній допит вказаного свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні для підтвердження позиції обвинувачення, ані стороною обвинувачення, ані стороною захисту, не заявлялося.

Призначаючи обвинуваченій покарання, суд керується ст.ст.65-67 КК України.

Вивченням даних про особу обвинуваченої ОСОБА_3 встановлено, що вона раніше судима, має постійне місце мешкання, де характеризується посередньо, проживає зі своїм сином ОСОБА_9, 2009 року народження, відносно двох інших дітей - Вікторії, 2002 року народження та ОСОБА_1, 2007 року народження - позбавлена батьківських прав, протягом 2000-2012 роках, перебувала на обліку у лікаря нарколога.

Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 суд визнає фактичне визнання нею вини в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень потерпілому та каяття у скоєному, сприяння розкриттю злочину.

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченої, суд визнає вчинення злочину особою, що перебувала в стані алкогольного сп'яніння та рецидив злочину.

При призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_3, суд, враховує характер та ступінь тяжкості скоєного злочину; дані про особу обвинуваченої, які викладені вище; поведінку самого потерпілого, що передувала виникненню конфлікту; обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, а також думку потерпілого ОСОБА_1, який ніяких претензій матеріального чи морального характеру до обвинуваченої не має і просить суд призначити їй покарання в мінімальних розмірах, вважає що покарання ОСОБА_3, яке необхідно і достатньо для її виправлення, перевиховання і попередження нових злочинів, повинно бути призначено в межах санкції ч.1 ст.121 КК України у вигляді позбавлення волів мінімальних розмірах.

Крім того, оскільки ОСОБА_3 скоїла новий злочин до повного відбування покарання за попереднім вироком, то при призначенні їй остаточного покарання необхідно застосувати положення ст.ст.71, 72 КК України і до призначеного покарання за вказаний злочин, частково приєднати не відбуту частину покарання за вироком Красноградського районного суду Харківської області від 23.09.2014 року за ч.1 ст.185 КК України, яким її було призначене покарання у вигляді громадських робіт, строком на 90 годин, з яких на день постановлення вироку 38 годин - не відбуті.

При цьому з урахуванням тяжкості скоєного та даних про особу обвинуваченої, які викладені вище, підстав для застосування до неї ст.ст.69, 75 КК України, колегія суддів, не вбачає.

Оскільки за час обрання ОСОБА_3 міри запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, будь-яких порушень даного заходу обвинувачена не допускала, завжди вчасно з'являлася на всі судові засідання, то підстав для її зміни до набрання вироком чинності суд не вбачає, та вважає за можливе до набрання вироком чинності залишити раніше обрану міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 необхідно рахувати з моменту її фактичного затримання, при цьому в строк відбування покарання необхідно зарахувати строк її перебування під вартою в період з 24 грудня 2014 року по 17 квітня 2015 року(т.1 а.с.16-17, т.2 а.с.4-6).

Питання щодо речових доказів, вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Відповідно до ст.124 КПК України, документально підтверджені судові витрати, за проведення судово-дактилоскопічної експертизи №103 від 25.12.2014 року в розмірі 393,12 грн. необхідно стягнути з обвинуваченої.

Інші процесуальні витрати по справі - відсутні.

Цивільний позов по справі не заявлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.373-376 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А:

ОСОБА_3 визнати винною у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.121 КК України та призначити їй покарання у вигляді 5(п'яти) років позбавлення волі.

Відповідно до ст.ст.71, 72 КК України, до призначеного покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Красноградського районного суду Харківської області від 23.09.2014 року за ч.1 ст.185 КК України, у вигляді 4(чотирьох) днів позбавлення волі і остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у вигляді 5(п'яти) років 4(чотирьох) днів позбавлення волі з відбуванням у кримінально-виконавчій установі.

Строк тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 необхідно рахувати з моменту її фактичного затримання.

Зарахувати ОСОБА_3 в строк відбування покарання, строк її перебування під вартою в період з 24 грудня 2014 року по 17 квітня 2015 року.

До набрання вироком законної сили міру запобіжного заходу ОСОБА_3 залишити раніше обрану у вигляді домашнього арешту.

Після набрання вироком чинності, ОСОБА_3 направити для відбування покарання у кримінально-виконавчу установу.

Речові докази по справі:

- кухонний ніж з чорною ручкою та плямами бурого кольору, змиви речовини бурого кольору з підлоги будинку ОСОБА_3, зразок крові потерпілого ОСОБА_1 та конверт зі зрізами нігтів ОСОБА_3, які знаходяться в камері схову речових доказів Красноградського районного суду - знищити;

- чоловічі штани та чоловічий светр, що належать потерпілому ОСОБА_1, які знаходяться в камері схову речових доказів Красноградського районного суду - повернути їх власнику ОСОБА_1, а в разі якщо вони не мають для нього ніякої цінності - знищіти;

- жіночі штани та жіночій светр, що належать обвинуваченій ОСОБА_3, які знаходяться в камері схову речових доказів Красноградського районного суду - повернути їх власнику ОСОБА_3, а в разі якщо вони не мають для неї ніякої цінності - знищіти.

Витрати за проведення судово-дактилоскопічної експертизи №103 від 25.12.2014 року в розмірі 393,12 грн. стягнути з обвинуваченої ОСОБА_3 на користь держави(код доходів 24060300 р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011 УДКСУ в Комінтернівському районі м.Харкова).

Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Харківської області через Красноградський районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченій, потерпілому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий:

Судді: 1.

2.