Рішення № 44271544, 14.05.2015, Зіньківський районний суд Полтавської області

Справа № 530/2201/14-ц

Номер провадження 2/530/324/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2015 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., при секретарі Кравченко М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Зіньків справу за позовом

ОСОБА_1, до Зіньківської міської ради Полтавської області, третя особа ОСОБА_2, Реєстраційна служба Зіньківського РУЮ Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1, звернулися в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до Зіньківської міської ради Полтавської області, третя особа ОСОБА_2, Реєстраційна служба Зіньківського РУЮ Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги та просила визнати право власності на спадкове майно.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися, але надали до суду заяву, в якій просили розгляд справи провести без їхньої участі.

Заслухавши позивача, який підтримав позовні вимоги, зачитавши заяву відповідача, який просив задоволити позовні вимоги, зачитавши заяву третьої особи та дослідивши наявні матеріали справи, суд знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

У відповідності до ст.. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цивільно-процесуального кодексу України.

Відповідно ст. 213 ЦПК України, - рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як передбачено нормою ст. 2 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право". Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 10 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою…

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст.316 ЦК України "Правом власності є право особи на річ (майно), особа здійснює відповідно до закону за своєю волею..."

Згідно ч.3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

У відповідності до ч. 5 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ), основні терміни, використані в цьому Законі, мають таке значення: зокрема, територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Згідно з ст.5 Закону система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення. Відповідно до ст.10 цього ж Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Пленуму Верховного Суду України у п. 24 Постанови № 7 від 30 травня 2008 р. Про судову практику у справах про спадкування роз'яснив, що при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Позов заявлено до Зіньківської міської ради Полтавської області, як до органу місцевого самоврядування - розпорядника земельної ділянки на якій розміщено гараж.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Поняття власності чи "майна" за ст. 1 Першого протоколу Конвенції тлумачиться дуже широко, охоплює цілу низку інтересів економічного характеру. За рішеннями Європейського суду з прав людини "майном" в розумінні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне і обґрунтоване очікування набуття майна або майнового права за укладеним договором.

В судовому засіданні було встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 помер позивача рідний дядько, ОСОБА_3, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Зіньківського районного управління юстиції Полатвської області видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2.

Згідно договору від 30.12.1991 року ОСОБА_3 виділено земельну ділянку 0,1 га для будівництва.(а.с.79-83, 85).

ОСОБА_3 надано дозвіл 30.12.1991 р. для проведення будівельних робіт.(а.с.84).

У померлого ОСОБА_3 є дві дочки: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (дівоче прізвище ОСОБА_5) які написали та зареєстрували у встановлений законом термін відповідні відмови від спадщини. Відповідно до спадкової справи, зареєстрованої у державного нотаріуса Герасименко JI.B. єдиною спадкоємицею майна померлого є позивач, ОСОБА_1, 1986 р.н..

Частиною 1 ст. 1297 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме, майно.

Звернувшись до Зіньківської нотаріальної контори з'ясувалося, що видати свідоцтво на право на спадщину на нерухоме майно, а саме на об'єкт нерухомості, а саме гараж, що знаходяться за адресою АДРЕСА_2, нотаріус не може, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку та об'єкт нерухомості (гараж).

Згідно п. 4.15 гл.10 Порядку, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони та арешту цього майна.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" (зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 09.12.2011 № 4152- VI) передбачено, що з 01.01.2013 державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється в порядку, визначеному цим Законом.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон).

Абзацом третім частини першої статті 2 Закону встановлено, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно є єдиною державною інформаційною системою, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єкти цих прав.

Відповідно до Постанови КМУ № 1141 від 26 жовтня 2011 року "Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно".

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Кабінет Міністрів України постановляє: "З метою проведення державної реєстрації виникнення права власності державний реєстратор вносить до запису про нерухоме майно такі відомості: тип об'єкта нерухомого майна (житловий будинок, будівля, споруда, квартира, житлове приміщення, нежитлове приміщення тощо); призначення об'єкта нерухомого майна (житловий або нежитловий); площа об'єкта нерухомого майна (загальна та (за наявності) житлова); відомості про складові частини об'єкта нерухомого майна (найменування та/або присвоєння літера, загальна та (за наявності) житлова площа об'єкта нерухомого майна, який є складовою частиною складної речі та призначений для обслуговування іншої (головної) речі, пов'язаний з нею спільним призначенням та є її приналежністю); адреса об'єкта нерухомого майна; підстава для внесення запису про нерухоме майно:

- назва рішення;

- дата формування рішення;

- індексний номер рішення;

прізвище, ім'я та по батькові державного реєстратора; найменування органу державної реєстрації прав".

Звернувшись до ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації» позивач виготовили технічний паспорт на гараж на імя замовника ОСОБА_1 (інвентаризаційна справа №37590) від 28.10.2014 р..

Факт того, земельна ділянка за адресою АДРЕСА_2 була надана ОСОБА_3 підтверджується Рішенням Зіньківської міської ради народних депутатів від 24.12.1991р, а об'єкт нерухомості (гараж) дійсно належав ОСОБА_3 та знаходиться на території наданої земельної ділянки підтверджується технічним паспортом на гараж, 1992 року побудови від 28.10.2014р., виготовлений в ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації». Земельна ділянка, де знаходиться гараж не приватизована, що підтверджується довідкою, виданою Виконавчим комітетом Зіньківської міської ради №5232 від 06.11.2014р..

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, право на зазначену нерухомість будь-якими третіми особами не заявлялися. Проте померлий за час свого життя не встиг здійснити державну реєстрацію прав на земельну ділянку та право власності на нерухомість (гараж).

Згідно зі ст.5 ЦК України, до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство, зокрема Цивільний кодекс України PCP (в редакції 1963 року), Закон України PCP «Про власність» (в редакції 1991 року).

Згідно роз'яснень Держбуду України (лист № 12/5-126 від 23.03.1999 року) об'єкти нерухомого майна, збудовані до прийняття Постанови Кабінету Міністрів від 05.08.1992 року, здачі в експлуатацію не підлягають.

Під час наданих суду документів встановлено, що вказаний гараж (об'єкт) збудовано в 1992 році, відповідає вимогам державних будівельних норм щодо даного класу приміщень та не суперечить генеральному плану забудови м.Зіньків, Полтавської області що підтверджується наявними у справі висновками відповідних органів. Зазначена земельна ділянка знаходиться у користуванні ОСОБА_3 Вказане будування не порушує права інших осіб - суміжних землекористувачів.

Згідно з п.2.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна затвердженої Наказом Держбуду України від 24.05.2001 р. № 127 зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773 на присадибних ділянках, крім житлових будинків, розміщуються господарські будівлі (сараї (хліви), літні кухні, гаражі, майстерні, навіси, вбиральні тощо) та господарські споруди (колодязі, вигрібні ями, огорожі, ворота, хвіртки, замощення тощо).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України). Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Таким чином, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, що подані на підтвердження позовних вимог, з врахуванням визнання відповідачем позову, що не порушує прав та інтересів інших осіб, є підстави для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 376, 392 ЦК України, ст. ст. 3, 10,15,30, 57-61, 80, 212-223 ЦПК , п.1 ч.1 ст. 7 ЗУ "Про судовий збір" суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, до Зіньківської міської ради Полтавської області, третя особа ОСОБА_2, Реєстраційна служба Зіньківського РУЮ Полтавської області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задоволити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешканкою АДРЕСА_1 право власності на гараж, який розташований на території Зіньківської міської ради Зіньківського району Полтавської області, за адресою АДРЕСА_2, що належав ОСОБА_3, померлому ІНФОРМАЦІЯ_3 в порядку спадкування за законом.

Оригінал рішення зберігається в цивільній справі № 530/2201/14-ц року в Зіньківському районному суді.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Зіньківський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з моменту його оголошення.

Написано власноручно.

Суддя Зіньківського

районного суду Полтавської області С.Р.Должко