Ухвала суду № 44267450, 20.05.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/6709/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Набудович І.О.

Доповідач: Кравець В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої - Кравець В.А.,

Суддів - Шиманського В.Й., Семенюк Т.А.

при секретарі - Круглику В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням та

за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа: Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням, вселення та встановлення порядку користування жилим приміщенням,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 рокуОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачі в квартирі не проживають більше року, участі у витратах на її утримання не беруть, особисті речі в квартирі відсутні, а їх реєстрація створює перешкоди в користуванні та розпорядженні її нерухомим майном.

У грудні 2014 року відповідачі звернулися до суду із позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просили зобов'язати ОСОБА_1 надати безперешкодний доступ до приміщення і не чинити інших перешкод у праві користування житлом за місцем реєстрації шляхом вселення у квартиру АДРЕСА_1, визначити конкретний порядок користування спірним житловим приміщенням, виділивши їм та малолітньому сину ОСОБА_4 у користування ізольовану кімнату площею 18 кв.м, виділити відповідачу в користування ізольовану кімнату площею 12,7 кв.м., інші приміщення: коридор, туалет, ванну, кухню, балкон та погріб (підвальне приміщення під балконом) - залишити в загальному користуванні та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилалися на те, що ОСОБА_1 не визнає їх законного права на користування квартирою та чинить їм перешкоди шляхом зміни дверних замків.

Крім того, іншого житла вони не мають.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Зустрічний позов задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.

В решті вимог зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення про вселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та постановити ухвалу про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує на те, що при зверненні до суду позивач прагнула зняти з реєстраційного обліку осіб, які не проживають в її помешканні та зареєструвати їх в квартирі АДРЕСА_2, де вони проживають останніх 12 років. Позивач, не усвідомлюючи настання можливих правових наслідків та користуючись некомпетентним юридичним супроводом, фактично своїми діями спровокувала подання зустрічної позовної заяви, яка судом була задоволена в частині вселення в помешкання, яке належить на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1

Крім того, помешкання складається з двох кімнат, в квартирі проживає двоє дорослих людей, які знаходяться в цивільному шлюбі і вселення подружжя ОСОБА_4, в даному випадку, є порушенням прав громадян, які проживають в квартирі.

Вважає, що в рішенні відсутні вимоги щодо виселення з помешкання власника спірної квартири, але необхідно також приймати до уваги ситуацію, яка має місце у взаємовідносинах між учасниками процесу. Фактично рішення про вселення осіб, які знаходяться в стійких неприязних відношеннях між собою, це автоматичне виселення іншої особи, а це несправедливе і незаконне рішення.

Зазначив, що суду було відомо, що позивач зустрічної позовної заяви є донькою ОСОБА_1, яка постійно розповсюджує про свою матір вигадану нею інформацію наклепницького змісту. Звертається до правоохоронних органів з метою відкриття проти своєї матері кримінального провадження, використовує інтернетресурс для розповсюдження брудної, ганебної інформації відносно жінки, яка її народила, також вона постійно їй погрожує вбивством і своєю поведінкою може довести її до самогубства.

Суд також не врахував усне клопотання ОСОБА_1 про вирішення спору шляхом укладання мирової угоди.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - ОСОБА_5 скаргу підтримали та просили її задовольнити з вищевказаних підстав.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник проти скарги заперечували, просили рішення суду у справі залишити без зміни.

Представник Служби у справах дітей Дарницької в м. Києві РДА просив ухвалити рішення з урахуванням інтересів малолітнього ОСОБА_4

Представник прокуратури м. Києва заперечує щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходив з відсутності законних та достатніх правових підстав для визнання відповідачів таким, що втратили право користування житловим приміщенням, оскільки ОСОБА_1 чинить їм перешкоди у користуванні квартирою.

Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.

Судом встановлено, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.06.1995 року (а.с. 3).

В спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 (власник) - з 31.08.2004 року, відповідачі ОСОБА_2 (донька позивача) - з 26.09.1995 року, ОСОБА_4 (онук позивача) - з 17.08.2004 року та ОСОБА_3 (чоловік доньки) - з 07.09.2004 року, що підтверджується довідкою форми № з ЖЕД № 204 від 24.07.2013 року (а.с. 4).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 в серпні 2014 року зверталася до Дарницького РУ ГУ МВС України в м. Києві з заявами з приводу того, що 16.08.2014 року позивач ОСОБА_1 замінила замки у вхідних дверях квартири, ключі не залишила та виїхала за межі м. Києва, а 18.08.2014 року позивач не впустила відповідачів у спірну квартиру (а.с. 34, 35, 75).

Факт зміни дверних замків ОСОБА_1 не оспорювала та не заперечувала.

04.09.2014 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до Служби у справах дітей Дарницької РДА в м. Києві з заявою про те, що її мати - ОСОБА_1 перешкоджає малолітньому ОСОБА_4 проживати та користуватися квартирою АДРЕСА_1, в якій він зареєстрований (а.с. 36, 37).

Згідно до ст. 317 ЦК України власникові належать право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Умовами ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

В силу ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 2 ст.386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 156 Житлового Кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, у разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до ст.405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з аргументованим висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач ОСОБА_1 чинить перешкоди, оскільки це доведено відповідними доказами, які в силу ст.57 ЦПК України є належними та допустимими у розрізі даного позову.

В свою чергу, ОСОБА_1 не надала належних та достатніх доказів, які б вказували на дату вибуття і час, коли відповідачі були відсутні у спірній квартирі понад встановлений законом строк (акти, листи, свідки, тощо).

Крім того, колегія суддів вказує на те, що ОСОБА_1, стверджуючи про факт відсутності відповідачів з 2004 року, до суду з указаним позовом звернулася лише в 2014 році.

He доведено матеріалами справи й наявність у відповідачів, окрім спірного помешкання, іншого житла.

Твердження апелянта про те, що ОСОБА_2 принижує честь та гідність ОСОБА_1 не стосуються даного провадження.

В іншій частині рішення суду не оскаржувалося, а тому є таким, що набрало законної сили.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2015 року в справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий Судді