Постанова № 44266327, 14.05.2015, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 р. Справа № 554/18183/14-а

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою представника позивача - ОСОБА_1 на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 28.01.2015р. по справі № 554/18183/14-а

за позовом ОСОБА_2

до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві

про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві (далі - відповідач), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві щодо непризначення пенсії за віком ОСОБА_2;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві призначити пенсію за віком ОСОБА_2 з 03 вересня 2014 року.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтава від 28.01.2015р. в задоволенні зазначеного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 46 Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 8, ст. 44, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 5 Закону України «Про громадянство України», ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в який, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, постійно проживає за межами території України в країні Ізраїль, що підтверджується копією паспорта (а.с. 14).

В 2002 році позивач виїхала з України до держави Ізраїль на постійне місце проживання.

З вересня 2014 року представник позивача звернувся до відповідача із заявою про призначення позивачу пенсії за віком.

Листом управління № 226/А-04 від 05 вересня 2014 року представника позивача було повідомлено, що питання у сфері соціального забезпечення щодо переказу пенсії, між Урядом України до Урядом Ізраїлю не врегульовано нормами міжнародного договору, крім того позивач виїхала на постійне місце проживання до іншої країни, а тому відсутні законні підстави для призначення пенсії ОСОБА_2 згідно вимог законодавства України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того що у позивача відсутнє право на призначення їй пенсії, оскільки її страховий стаж менший, ніж передбачений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 8 зазначеного закону право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року.

Як вбачається з копії трудової книжки, наданої представником позивача на вимогу суду апеляційної інстанції, позивач працювала на території України з 1974 по 2001 рік та її загальний страховий стаж становить більше ніж 15 років (а.с. 70-72).

Між тим, суд першої інстанції не у повному обсязі з'ясував зазначені обставини справи щодо тривалості страхового стажу ОСОБА_2 та дійшов помилкового висновку про відсутність у позивача необхідного для призначення пенсії страхового стажу.

За приписами ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку (пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

З матеріалів справи вбачається, що заяву про призначення пенсії за віком позивачем через свого представника було подано 03.09.2014р. до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві.

Таким чином, враховуючи, що позивач досягла пенсійного віку 14.03.2014р., має необхідний для призначення пенсії стаж та звернулася за пенсією 03.09.2014р., колегія суддів дійшла висновку, що пенсія позивачу має бути призначена з 03.09.2014р.

Також колегія суддів зазначає, що рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р. визнано неконституційним речення друге статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким встановлено, що під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, виплата пенсії громадянам України, які проживають за кордоном не ставиться в залежність від наявності міжнародного договору України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Крім того, колегія суддів зауважує, що у вказаному рішенні Конституційного Суду України зазначено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Між тим, держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Таким чином, проживаючи в державі Ізраїлі, та будучи громадянином України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності правових підстав для призначення позивачу пенсії з огляду на відсутність міжнародних договорів між Урядом України та Урядом Ізраїлю стосовно соціального забезпечення, є необґрунтованими.

Також колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що рішення Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 07.10.2009р. не поширюється на позивача, оскільки вона виїхала закордон до його прийняття - у 2002 році.

Так, згідно ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, суд при вирішенні даної справи враховує висновки зазначеного рішення Конституційного Суду України.

Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 3 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника позивача - ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 28.01.2015р. по справі № 554/18183/14-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_2.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України Октябрського району в м. Полтаві призначити пенсію за віком ОСОБА_2 з 03 вересня 2014 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В. Повний текст постанови виготовлений 19.05.2015 р.