Ухвала суду № 44266119, 14.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 року Справа № 876/2194/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Яворського І.О., Носа С.П.

з участю секретаря судового засідання: Сердюк О.Ю.

представника позивача: Рибчак М.І.

представника позивача: Сокирко В.А.

представника позивача: Назарука І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року за позовом Комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром" до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -

в с т а н о в и в :

У липні 2014 року Комунальне підприємство "Івано-Франківськводоекотехпром" (далі - КП "Івано-Франківськводоекотехпром") звернулося в суд із зазначеним позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення №001461501, №0014551501 від 04.07.2014 р. та податкову вимогу №4491-25 від 21.07.2014 р.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.01.2015 р. позов було задоволено повністю.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції , її оскаржила Державна податкова інспекція в м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - ДПІ в м. Івано-Франківську). Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції невірно встановив обставини справи, зокрема зазначив, що термін сплати згідно договорів про розстрочення податкового боргу перенесено з 06.06.2013 р. на інші дати, в той час, коли в договорах вказується про перенесення саме на 06.06.2013 р. з інших дат. Крім того, розстрочення не звільняє платника податку від відповідальності, передбаченої ст.126 Податкового кодексу України (далі - ПК України). Тому просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні адміністративного позову.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 18.06.2014 р. ДПІ в м. Івано-Франківську було проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість КП "Івано-Франківськводоекотехпром", про що складено Акт № 3880/15-1/32360815, в якому були встановлені порушення вимог п.50.1 ст.50, п.57.1 ст.57 ПК України.

За результатами перевірки та на підставі складеного акта, 04.07.2014 р. ДПІ в м. Івано-Франківську було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0014551501, яким підприємству встановлено порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 510 379, 12 грн. та № 0014561501, яким підприємству встановлено порушення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 37 819, 85 грн.

На виконання приписів винесених податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Івано-Франківську було надіслано КП "Івано-Франківськводоекотехпром" податкову вимогу № 4491-25 від 21.07.2014 р. на суму 229 798,06 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не було враховано строки визначені договорами про розстрочення, що призвело до невірного визначення штрафних санкцій.

Аналізуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Відповідно до п.50.1 ст.50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Згідно матеріалів справи видно, що КП "Івано-Франківськводоекотехпром" було надіслано ДПІ у м. Івано-Франківську податкову декларацію за січень 2013 року, яку відповідач отримав 20.02.2013 р., відповідно до якої сума ПДВ, що підлягає сплаті становить 512 714 грн., проте 26.02.2013 р. було оплачено 217 714 грн., а на суму 295 000 грн. було укладено правочин про розстрочення податкового зобов'язання.

20.03.2013 р. позивачем було подано податкову декларацію за лютий 2013 р., відповідно до якої сума ПДВ, що підлягає сплаті становить 485 995 грн. 28.03.2013 р. оплачено 190 995 грн., а на суму 295 000 було укладено правочин про розстрочення податкового зобов'язання.

Згідно доказів, що містяться в матеріалах справи 11.03.2013 р. позивачем було подано 24 уточнюючі розрахунки, згідно яких було донараховано податкового зобов'язання на суму 108 899 грн. і нараховано суму штрафу 62 245 грн., які були оплачені 11.03.2013р.

22.04.2013 р. КП "Івано-Франківськводоекотехпром" було подано два уточнюючі розрахунки за січень 2013р. Розрахунком було знято 1549 грн. з податкового зобов'язання. Одночасно за лютий 2013 р. нараховано додаткового податкового зобов'язання на суму 1343 грн. і 40 грн. штрафу. Оскільки розрахунки були подані в один день сплата не проводилась.

17.05.2013 р. позивачем поданий уточнюючий розрахунок, згідно якого було збільшено податкове зобов'язання на суму 800 грн. і нараховано штраф 24 грн. згідно матеріалів справи оплату проведено 17.05.201З р.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав для нарахування відповідачем штрафних санкцій позивачу відсутні, а тому правильними є висновки про скасування податкового повідомлення рішення №0014561501 від 04.07.2014 р.

Відповідно до п.57.1 ст. 57 ПК України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 17.1.5 ст.17 ПК України передбачено, що платник податків має право одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит в порядку і на умовах, встановлених цим Кодексом.

Отже, судом першої інтонації було вірно встановлено, що згідно договорів про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) та змін та доповнень до них № 19-151/1 від 25.01.2013 р., № 19-151/30 від 04.03.2013 р., № 19-151/41 від 04.04.2013 р. податкова інспекція надала платнику розтрочення (відстрочення) сплати грошових зобов'язань (податкового боргу).

Суми розтрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) зазначені у обліковій картці з ПДВ, копії які були долучені до матеріалів справи.

Крім того, згідно розрахунків відповідачем при винесенні податкових повідомлень-рішень не враховано оплати 21.02.2013 р. в сумі 208 240,48 грн. та оплати 25.03.2013 р. в сумі 236 009,48 грн.

Згідно п.3.9 Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу) платників податків на розстрочені (відстрочені) грошові зобов'язання (податковий борг) пеня та штрафи не нараховуються з дати укладання (підписання) договору до закінчення строку дії договору про розстрочення (відстрочення) грошового зобов'язання (податкового боргу).

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції, що відповідач не врахував строки визначені договорами про розтрочення, що призвело до невірного визначення штрафних санкцій.

У зв'язку із цим, податкове повідомлення-рішення №0014551501 від 04.07.2014 р., яким позивачу на підставі ст. 126 ПК України оштрафовано на 510 379,12 грн. за порушення вимог п. 57.1 ст. 57 ПК України є протиправним

Оскільки податкові повідомлення рішення є незаконними, незаконною є надіслана на підставі зазначених повідомлено податкова вимога №4491-25 від 21.07.2014 р.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам та прийшов до обґрунтованого висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, тому постанова суду першої інстанції скасуванню не підлягає.

Колегія суддів, вважає необґрунтованими доводи апелянта також в тій частині, що суд першої інстанції невірно зазначив термін перенесення сплати суми згідно договорів про розстрочення, оскільки матеріалами справи та висновками суду вбачається допущенням судом першої інстанції описки, наявність якої не впливає на зазначене судове рішення.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області - залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 січня 2015 року по справі №809/2563/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : Р.В.Кухтей

Судді : І.О. Яворський

С.П. Нос

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 19.05.2015 р.