Ухвала суду № 44265807, 19.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 760/1534/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Українець В.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся у суд із позовом до Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача у призначенні йому одноразової грошової допомоги у розмірі 60-місячного грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 та статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного частиною 2 статті 9 вказаного Закону на день встановлення інвалідності, зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому вказану одноразову грошову допомогу.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок настання інвалідності, спричиненої захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, в розмірі 60-місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день встановлення інвалідності.

З таким висновком суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що 15 листопада 2004 року, відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 15.11.2004 №325, позивач був звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я.

З 02 грудня 2004 року, відповідно до наказу начальника управління верифікації Збройних Сил України від 29.11.2004 №97, позивача виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Дарницького районного у м. Києві військового комісаріату.

Із довідки до акта огляду МСЕК, копія якої наявна в матеріалах справи, вбачається, що позивачу 05 листопада 2010 року встановлена І група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при випробуванні ядерної зброї.

Із матеріалів справи вбачається, що внаслідок встановлення йому групи інвалідності, позивач звертався до Міністерства оборони України з приводу виплати йому одноразової грошової допомоги.

Як убачається з листа Київського міського військового комісаріату від 23.12.2014 №9230, отриманого на запит позивача від 16.12.2014, останнього було повідомлено про те, що 18 травня 2011 року на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, вирішено відмовити йому в призначенні вказаної допомоги.

Зазначена відмова мотивована тим, що на день звільнення позивача зі Збройних Сил України діяла редакція статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Вважаючи, що його право на отримання передбаченої законом одноразової грошової допомоги є порушеним, позивач звернувся у суд.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянтів, судова колегія зважає на таке.

Конституція України закріплює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частини 1, 3 статті 46). Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (частини 5 статті 17).

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до частин 1 статті 9 вказаного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частини 2 статті 16 цього Закону, в редакцій, чинній на час встановлення позивачу І групи інвалідності, передбачено, зокрема, що у разі інвалідності військовослужбовця, що настала внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до приведеної норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.05.2008 №499 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб», якою встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Пунктом 2 вказаного Порядку передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності І групи внаслідок виконання обов'язків військової служби виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 60-місячного грошового забезпечення.

Частина друга статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає наступні елементи грошового забезпечення: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Обговорюючи відмову відповідача в призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги з тих підстав, що на день його звільнення зі Збройних Сил України діяла редакція статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Здійснюючи офіційне тлумачення приведеної норми, Конституційний Суд України зазначив, що закріплений у цій нормі принцип дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Таким чином, оскільки право на одноразову грошову допомогу у звільненого військовослужбовця виникає після встановлення інвалідності, до вказаної події повинні застосовуватись норми, які чинні саме на момент її встановлення, а не на день звільнення з військової служби.

Отже, відмова відповідача в призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги є безпідставною та необґрунтованою, а право позивача на отримання вказаної допомоги підлягає захисту, що було правильно встановлено судом першої інстанції.

Судова колегія не враховує покликання апелянта на те, що позивачем було пропущено встановлений адміністративно-процесуальним законодавством строк звернення за захистом своїх прав, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, початком перебігу вищевказаного строку звернення до суду визнається день, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, за висновком відповідача, перебіг даного строку розпочався в момент прийняття комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги рішення про відмову у її виплаті позивачу, що сталося 18 травня 2011 року.

Однак, матеріали справи не містять доказів того, що позивачу було відомо про вказане рішення раніше, ніж він отримав лист Київського міського військового комісаріату від 23.12.2014 №9230. Відтак, докази того, що позивач дізнався про порушення своїх прав раніше грудня 2014 року, матеріали справи не містять. Тому, у суду відсутні підстави для висновків про пропущення позивачем встановленого законом строку звернення до суду і для застосування відповідних процесуальних наслідків.

Окрім того, апеляційний суд не враховує посилання відповідача на те, що позивач скористався правом на отримання компенсації за часткову втрату працездатності по обов'язковому державному особистому страхуванню, оскільки, усупереч вимогам частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідач жодними доказами не підтверджує власні доводи.

До того ж, правилами пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб передбачено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Тобто, навіть за умови, якщо військовослужбовець отримав компенсацію за часткову втрату працездатності по обов'язковому державному особистому страхуванню, а в подальшому його стан здоров'я погіршився, що спричинило встановлення більшого відсотка втрати працездатності або групи інвалідності, він має право на отримання одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми. Однак, вищевказаний факт у будь-якому разі не позбавляє особу права на виплату відповідної допомоги.

Інакший підхід не відповідав би сутності соціальних гарантій, закріплених частиною 5 статті 17 та статтею 46 Конституції України і Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли підтвердження в ході апеляційного розгляду, а тому його скарга задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 11 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М