Постанова № 44263508, 20.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 травня 2015 року № 826/6136/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К. Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Ітера Україна"

до

Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління

ДФС у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-енергетична компанія «Ітера Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 24326552201.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/6136/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 20 квітня 2015 року представники позивача підтримали адміністративний позов, просили суд задовольнити його. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об’єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-енергетична компанія «Ітера Україна» зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією перебуває на обліку в ДПІ в Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві як платник податків.

На підставі направлень від 26 серпня 2014 року № 1763/26-55-22-01, 1765/26-55-22-01, 1764/26-55-22-01, 803/26-55-17-02, 830/26-55-17-08, 1753/26-55-22-03, 1720/26-55-22-06, згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України та наказу ДПІ в Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 15 серпня 2014 року № 2428 та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання, посадовими особами відповідача проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року відповідно до затвердженого плану перевірки, результати якої оформлені актом від 13 жовтня 2014 року № 948/26-55-22-01/32668118 (далі по тексту – акт перевірки).

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму від’ємного значення об’єкта оподаткування в 2013 році на 336402,00 грн.; п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у сумі 2225408 грн., у тому числі серпень 2012 року – 371598,00 грн., вересень 2012 року – 358341,00 грн., жовтень 2012 року – 227335,00 грн., листопад 2012 року – 440671,00 грн., грудень 2012 року – 203960,00 грн., січень 2013 року – 215154,00 грн., лютий 2013 року – 255885,00 грн., березень 2013 року – 152494,00 грн.

На підставі акту перевірки та з урахуванням розглянутих заперечень відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2014 року № 161026552201.

Рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 12 лютого 2015 року № 2359/10/26-15-10-05-35 скасовано податкове повідомлення-рішення від 20 листопада 2014 року № 161026552201 в частині основного платежу у розмірі 2119842 грн., в частині застосованих штрафних санкцій в розмірі 1059921 грн. по господарським операціям з ТОВ «Українська нафтогазова кампанія», в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, у зв’язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2015 року № 16626552201, яке в подальшому було відкликано у зв’язку з допущеною арифметичною помилкою та винесено податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 24326552201, яким позивачу в порушення вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 161339,00 грн., у тому числі за основним платежем 105566,00 грн. та за штрафними санкціями 52783,00 грн.

Рішенням ДФС України про результати розгляду скарги від 12 березня 2015 року за № 2107/6/99-99-10-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 24326552201 – без змін.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його необґрунтованим, неправомірним та таким, що порушує права та права та інтереси позивача й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ТОВ «Системи розвитку бізнесу», а висновки акту перевірки стосовно безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту ПДВ згідно податкових накладних, виписаних ТОВ «Системи розвитку бізнесу» є безпідставними, оскільки зроблені лише на підставі акту перевірки контрагента, який на підставі ухвали Київського апеляційного адміністративного суду .від 03 лютого 2015 року у справі № 826/16257/14 виключено з інформаційної бази «Системи автоматичного співставлення податкових зобов’язань та податкового кредиту» інформації, викладеної в довідках про результати зустрічних звірок.

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 13 жовтня 2014 року № 948/26-55-22-01/32668118.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «Українська нафто - газова компанія», ТОВ «Системи розвитку бізнесу», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Так, матеріалами справи підтверджується, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Системи розвитку бізнесу» (продавець) укладено договір постачання № 0107/ТЕК від 01 липня 2013 року, відповідно до умов якого продавець зобов’язався передати у власність покупцеві олію соєву (далі - товар), а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити його вартість на умовах цього договору. Ціна на окрему узгоджену кількість товару вказується в додаткових угодах до договору та рахунках-фактурах. Вартість договору визначається загальною ціною поставленого товару.

Пунктом 2 договору обумовлено вартість товару та умови оплати.

Відповідно до п. 4 договору базисні умови постачання товару згідно правил Інкотермс визначаються сторонами в додаткових угодах до договору. Право власності на товар переходить до покупця в момент відвантаження товару у транспортний засіб покупця та підписання видаткової накладної. Місце та умови поставки кожної узгодженої кількості товару вказуються в додаткових угодах. Одночасно з завантаженням товару покупець зобов’язаний передати продавцю належним чином завірену довіреність на товар, а продавець, в свою чергу – передати покупцеві наступні товаророзпорядчі документи: видаткова, податкова накладні, свідоцтво (посвідчення) про якість.

Додатковою угодою № 7 від 21 листопада 2013 року обумовлено передачу позивачу олію соєву нерафіновану наливом, для харчової промисловості, згідно ДСТУ 4534:2006 у кількості 44 тони загальною вартістю 317635,82 грн., у тому числі ПДВ 52696,30 грн. із зазначенням терміну та базисної умови постачання транспортним засобом позивача.

На підтвердження отримання товару від ТОВ «Системи розвитку бізнесу» позивачем долучено до матеріалів справи видаткові накладні від 22 листопада 2013 року № 882, від 25 листопада 2013 року № 885, від 26 листопада 2013 року № 901, від 25 листопада 2013 року № 888.

В свою чергу, ТОВ «Системи розвитку бізнесу» виписало позивачу податкові накладні від 22 листопада 2013 року № 111 на загальну суму 158817,69 грн., у тому числі ПДВ 26469,62 грн., від 25 листопада 2013 року № 114 на загальну суму 157807,34 грн., у тому числі ПДВ 26301,22 грн., від 26 листопада 2013 року № 127 на загальну суму 153475,94 грн., у тому числі ПДВ 25579,32 грн., від 25 листопада 2013 року № 116 на загальну суму 163293,78 грн., у тому числі ПДВ 27215,63 грн. (загальна сума ПДВ 105565,79 грн.)

На підтвердження оплати за придбаний товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку позивачем долучено до матеріалів справи копію платіжного доручення від 01 листопада 2013 року № 946 на суму 167698,50 грн., хоча загальна сума поставки склала 633394,75 грн.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

У той же час, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв’язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: не пов’язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності), фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій, видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ та, крім того, відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів, зареєстрованих у встановлених випадках в ЄРПН податкових накладних.

При цьому, вирішуючи з урахуванням наведених вище обставин та норм законодавства спір по суті, суд виходить також з того, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість в розмірі 105565,79 на підставі податкових накладних від 22 листопада 2013 року № 111 на загальну суму 158817,69 грн., у тому числі ПДВ 26469,62 грн., від 25 листопада 2013 року № 114 на загальну суму 157807,34 грн., у тому числі ПДВ 26301,22 грн., від 26 листопада 2013 року № 127 на загальну суму 153475,94 грн., у тому числі ПДВ 25579,32 грн., від 25 листопада 2013 року № 116 на загальну суму 163293,78 грн., у тому числі ПДВ 27215,63 грн., виписаних ТОВ «Системи розвитку бізнесу» у зв’язку з придбанням товару.

Суд звертає увагу, що наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальником/продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

Вирішуючи питання про реальність операцій й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Позивач згідно витягу з ЄДРЮОФОП має право здійснювати наступні види діяльності: діяльність посередників у торгівлі паливом, рудами, металами та промисловими хімічними речовинами; діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням та кормами для тварин; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівля металами та металевими рудами; неспеціалізована оптова торгівля; роздрібна торгівля пальним; вантажний автомобільний транспорт; виробництво газу; торгівля газом через місцеві (локальні) трубопроводи.

В межах здійснення власної господарської діяльності позивачем (продавець) укладено договір № 000-13-110 від 24 жовтня 2013 року з ДП «Ітера Трейд» (покупець), предметом якого є передача у власність олії соєвої у кількості 133 тони на загальну суму 1000000,00 грн., у тому числі ПДВ 166666,67 грн. Постачання товару здійснюється на умовах FCA м. Миронівка, Київська область згідно правил Інкотермс 2010 терміном до 31 грудня 2013 року.

В свою чергу, ДП «Ітера Трейд» мало продати придбаний у позивача товар за контрактом 12-06/ITR від 12 червня 2012 року.

Так, на підтвердження факту передачі товару від позивача до ДП «Ітера Трейд» в матеріалах справи містяться видаткові накладні від 22 листопада 2013 року № РН-0000064, від 25 листопада 2013 року № РН-0000065, від 25 листопада 2013 року № РН-0000066, від 26 листопада 2013 року № РН-0000067, податкові накладні від 26 листопада 2013 року № 429, від 31 жовтня 2013 року № 525, виписані позивачем, а також акти здачі-приймання робіт (надання послуг), укладені між ДП «Ітера Трейд» та ПАТ «Обухівське автотранспортне підприємство 13238» про надання послуг ПЗМК за транспортний засіб ВП більше 3т з вантажем згідно з договором, копія якого відсутня в матеріалах справи.

Проте, в матеріалах справи відсутні свідоцтво про якість поставленого товару, докази на підтвердження відповідності поставленого товару вимогам якості ДСТУ 4534:2006, рахунки-фактури, на підставі яких позивач повинен був оплатити товар, а також сертифікати якості.

Крім того, суд зазначає, що товар, придбаний у ТОВ «Системи розвитку бізнесу», потребує спеціальних умов зберігання. Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності у позивача складських приміщень, харчових цистерн для зберігання вказаного товару.

Відповідно до умов EXW визначених правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010 р. - продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці (наприклад: на заводі, фабриці, складі тощо). Продавець не відповідає за навантаження товару на транспортний засіб, а також за митне очищення товару для експорту.

Так, суд звертає увагу, що права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників визначають Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 р. (надалі - Правила №363).

Так, п.11.1 р.11 Правил № 363 визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

В п. 11.4 та п. 11.5 р. 11 Правил № 363 визначено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

В п. 11.6, п. 11.7 та п. 11.8 р. 11 Правил № 363 передбачено, що після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику. У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

В п.11.6 р.11 Правил №363 передбачено, що час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до п.8.25 і п.8.26 цих Правил, зокрема: час прибуття автомобіля для завантаження встановлюється з моменту, коли водій подав подорожній лист в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля для розвантаження - з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження; вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

Поряд із цим, у п.186.1 ст.186 ПК України зазначено, що місцем постачання товарів є: а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у пп. «б» і «в» цього пункту); б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою; в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Однак, на підтвердження факту поставки товару документи, такі як товарно-транспортні накладні, маршрутні листи, позивачем до суду надано не було, як і не надано жодної інформації щодо наявності власного чи орендованого транспорту, що, в свою чергу свідчить про відсутність доказів на підтвердження реальності транспортування товару.

Окрему увагу слід звернути на припис інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 №1936/11/13-11 стосовно наступного: «судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи ч.2 ст.195 КАС України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції. Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем».

Так, суд звертає увагу на те, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2015 року від позивача витребувано всі первинні документи на підтвердження реального здійснення господарських операцій з контрагентом за спірний період.

Таким чином, судом встановлено, що за результатами перевірки позивача були виявлені порушення податкового законодавства, на підставі чого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення. При цьому, суд звертає увагу, що наслідки порушення податкового законодавства можуть (і повинні) застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності.

Крім того, суд вважає доцільним зазначити, що до загальновизнаних у світі дієвих механізмів, завдяки яким здійснюється аналіз господарських угод, виявлення та класифікація протиправних схем та методик незаконного ухилення від сплати податків, відносяться спеціальні судові доктрини.

Щодо правочинів між позивачем та його контрагентам доречним є застосування доктрини «ділова мета».

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків мав намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Таким чином, позивачем не спростовано належними доказами доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення вказаних господарських операцій, а відтак, з урахуванням вказаних обставин такі документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товару.

Разом з тим, суд зазначає, що відхиляються посилання контролюючого органу на висновки довідок про результати проведення зустрічних звірок ТОВ «Системи розвитку бізнесу», оскільки, юридична відповідальність має індивідуальний характер, а також вказані довідки вилучені з відповідних баз даних на підставі рішення Київського апеляційного адміністративного суду, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Підсумовуючи викладене, з огляду на відсутність доказів реальності операцій й використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає обґрунтованими висновки контролюючого орган про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та, як наслідок, правомірності винесення спірного податкового повідомлення-рішення від 06 березня 2015 року № 24326552201.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною1 ст. 6 КАС України гарантовано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, завданням адміністративного судочинства є захист саме порушених прав, свобод та інтересів фізичної особи.

Частиною 1 ст. 11 КАС України, визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У ч. 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Статтею 159 КАС України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на вищевказане суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача. Відповідно до положень ст. 94 КАС України, судовий збір на користь Позивача не відшкодовується.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-енергетична компанія «Ітера Україна» відмовити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-енергетична компанія «Ітера Україна» (код ЄДРПОУ 32668118) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31218206784007, код класифікації 22030001) судовий збір у розмірі 2844,30 грн.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник