Постанова № 44262646, 22.04.2015, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/4257/14

22 квітня 2015 року м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Гломба Ю.О. за участю секретаря судового засідання Климчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2,

відповідача1: представник не прибув,

відповідача2: представник ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області, до Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання бездіяльності Управління МВС України в Рівненській області неправомірною, стягнення з відповідача невиплаченого грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Рівненській області. В своєму позові ОСОБА_1 просить суд стягнути з УМВС України в Рівненській області в його користь заборгованість в сумі 294854,48 грн.

Судом залучено до участі в справі у якості другого відповідача - Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Рівненській області.

Уточнивши позовні вимоги у судовому засіданні 22.04.2015 року, ОСОБА_1 просить стягнути з Управління ДАІ УМВС України в Рівненській області на його користь заборгованість в сумі 95907,2 грн., в тому числі, грошове забезпечення за період з 01 грудня 2011 року та з 1 січня по 06 лютого 2012 року включно з індексацією грошового забезпечення в сумі 22215,60 грн.(індексація 1178,19 грн.) та недоплачену одноразову грошову допомогу при звільненні 73691,6 грн.

Позивач - ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні надали пояснення аналогічні позовній заяві, та поданим письмовим поясненням. Просили позов задовольнити повністю.

Відповідач 1 - Управління МВС України в Рівненській області участь представника у судовому засіданні не забезпечив. Про дату, час і місце судового розгляду, з урахуванням вимог статей 33, 35 Кодексу адміністративного судочинства України, повідомлений належним чином.

Відповідач 2 - Управління ДАІ УМВС України в Рівненській області подав до суду письмові заперечення в яких позов ОСОБА_1 вважає необґрунтованим з двох підстав, по-перше вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, по-друге вважає УДАІ УМВС України в Рівненській області неналежним відповідачем. Представник відповідача 2 в судовому засіданні позов визнав частково, зокрема пояснив суду, що нормативними актами МВС не дано чіткого визначення, який орган повинен виплачувати вихідну допомогу при звільненні. Зазначає, що таке визначення є КЗпП України, який регулює трудові відносини всіх працівників. Аналізуючи норми ст..ст. 40, 44 КЗпП України, представник відповідача 2 вважає, що стягнення вихідної допомоги при звільненні повинно проводитися з УМВС України в Рівненській області, як з роботодавця. В ході судового розгляду представник відповідача 2 вказує на те, що УДАІ УМВС України в Рівненській області фактично не виконали наказ про виведення в розпорядження ОСОБА_1 на посаді начальника ВДАІ УМВС України в Рівненській області, а тому повністю проводили розрахунок при звільненні позивача з ОВС, зокрема і на підставі рішення судів. Пояснив, що в січні 2012 року позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення в сумі 2997 грн., в лютому 1027,46 грн. та залишається не до виплаченим грошове забезпечення за грудень 2011 в сумі 2997 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення повністю.

Судом встановлено наступне.

29.12.2011 року наказом УМВС України в Рівненській області № 272 о/с, ОСОБА_1 звільнено у запас збройних сил (з постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «б» (через хворобу).

06.02.2012 року наказом УМВС України в Рівненській області № 27 о/с внесено часткові зміни до наказу УМВС України в Рівненській області 29.12.2011 року № 272 о/с у частині звільнення з органів внутрішніх справ, і згідно даних змін позивач вважається звільненим з 06.02.2012 року.

Порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ОВС передбачений наказом МВС України від 31.12.2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».

Відповідно до п. 1.8. наказу МВС України № 499 від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», у разі виникнення в особи рядового чи начальницького складу права на отримання (зміну розмірів) якогось з видів грошового забезпечення зазначені виплати проводяться з урахуванням указаних з дня набуття особою такого права.

Згідно п.1.12. даного наказу, грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право.

Відповідно до п. 2.16.1. наказу МВС України № 499 від 31.12.2007 року, преміювання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до їх особистого вкладу в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів, та економії фонду грошового забезпечення.

Згідно 2.16.2. даного наказу, преміювання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до положення про преміювання, розробленого з метою визначення порядку матеріального заохочення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, з урахуванням специфіки та особливостей виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасності і точності виконання рішень державних органів та розпоряджень і вказівок керівників підрозділів.

Відповідно до п.9.2 Положення про преміювання осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється відповідно до Положення про преміювання, розробленого з метою визначення порядку матеріального заохочення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, з урахуванням специфіки та особливостей виконання покладених на них обов'язків, своєчасності та точності виконання рішень державних органів та розпоряджень і вказівок керівників підрозділів.

Згідно з п. 9.3. Положення премія виплачується також за час перебування у черговій, короткостроковій, через хворобу, у відпустках, на лікарняному.

В п.2.16.3. наказу МВС України № 499 від 31.12.2007 року зазначено, що зменшення розміру премії, позбавлення її проводяться відповідно до положення про преміювання.

Відповідно до п. 4.1. наказу УМВС України в Рівненській області від 01.04.2008 року №160 з «Про затвердження Положень про преміювання осіб рядового і начальницького складу УМВС та інших працівників УМВС, які не мають спеціальних звань» у разі несвоєчасного виконання та неналежної організації виконання в установлені строки завдань або при накладенні дисциплінарного стягнення керівники органів і підрозділів внутрішніх справ мають право зменшувати розмір премії.

П 4.2. наказу УМВС України в Рівненській області від 01.04.2008 року №160 встановлено, що загальне зменшення розміру премії одній особі рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України за невиконання показників роботи або при накладені дисциплінарного стягнення не може перевищувати 50 відсотків розміру нарахованої премії за відповідний місяць.

Відповідно до п.5.2. Положень про преміювання осіб рядового і начальницького складу УМВС та інших працівників УМВС, які не мають спеціальних звань зменшення розміру премії особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ проводиться відповідно до п.4.2. цього Положення начальником органу або його заступником у межах повноважень і повідомляється особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ під розписку.

Виплата премії за минулий місяць проводиться в поточному місяці разом з виплатою грошового забезпечення (п.2.16.4. наказу).

Виплата премій особам рядового і начальницького складу, зменшення її розміру або позбавлення в повному розмірі здійснюються за наказами керівників органів і підрозділів, закладів та установ Міністерства внутрішніх справ України. Накази про преміювання осіб рядового і начальницького складу видаються до 10-го числа кожного місяця на підставі мотивованих рапортів начальників структурних підрозділів, погоджених з фінансовим підрозділом у частині розміру фонду преміювання. У рапортах з клопотанням про позбавлення премії чи зменшення її розмірів зазначаються конкретні причини, які стали підставою для цього (п.2.16.5. наказу МВС України №499).

Судом встановлено, що премія відповідно до особистого вкладу в загальний результат служби ОСОБА_1 встановлена в розмірі 197 %.

Відповідачем не надано суду доказів повідомлення ОСОБА_1 про зменшення розміру премії чи про її позбавлення, під розписку.

Особам рядового і начальницького складу, що звільнені від служби через хворобу на підставі листків непрацездатності або перебувають у відпустці через хворобу, зберігається виплата грошового забезпечення в розмірі, одержуваному на день хвороби, але не більш ніж за чотири місяці, крім випадків, коли законодавством України передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні (п. 3.2.1. наказу МВС України).

Особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які перебувають на лікуванні у зв'язку з пораненням, контузією чи каліцтвом, отриманими під час виконання ними службових обов'язків, грошове забезпечення виплачується за весь час перебування на лікуванні аж до вступу їх у виконання обов'язків за посадою або звільнення з органів внутрішніх справ п.3.2.2.наказу МВС 499).

При здійсненні організаційно-штатних заходів особи начальницького складу зараховуються в розпорядження органу внутрішніх справ на строк не більше 15 діб (п.3.4.1. наказу МВС 499).

У виняткових випадках, пов'язаних з особливими обставинами, перебування в розпорядженні органу внутрішніх справ понад 15 діб, але не більше двох місяців, допускається з дозволу Міністра внутрішніх справ України. Підставою для продовження строку перебування особи в розпорядженні понад 15 діб, але не більше двох місяців, є наказ або письмовий дозвіл Міністра на клопотанні начальника органу про продовження строку перебування в розпорядженні особи начальницького складу, де зазначається конкретна дата, але не більше двох місяців. До цього строку не зараховується період перебування у відпустках та на лікуванні (обстеженні) у лікувальних закладах (п.3.4.2. наказу МВС 499).

Виплата грошового забезпечення вказаним особам проводиться з розрахунку посадового окладу за останньою основною штатною посадою окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру, крім премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, протягом строку, установленого Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Здійснивши системний аналіз вищевказаних норм суд приходить до переконання, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2011 року та з 01 січня по 06 лютого 2012 року є рівним його грошовому забезпеченню за листопад 2011 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22.05.2014 року стягнено з Відділу Державної автомобільної інспекції УМВС України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 недоотриману суму грошового забезпечення за період з жовтня 2010 року по листопад 2011 року у розмірі 80274,72 грн.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2014 року апеляційну скаргу Відділу Державної автоінспекції УМВС України в Рівненській області залишено без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 р. без змін.

З дослідженої судом Постанови Рівненського окружного адміністративного суду у справі №2а/1770/3823/2011 від 22.05.2014 року вбачається, що грошове забезпечення ОСОБА_1 за листопад 2011 року становить 9532,60 грн. без індексації.

Згідно п. 1.14 Наказу №499 від 31.12.2007 року індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу МВС здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Цим же нормативно - правовим актом визначено порядок та умови здійснення індексації грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу.

Судом встановлено, що сума заборгованості з виплати грошового забезпечення ОСОБА_1, враховуючи індексацію грошового забезпечення за грудень 2011 року та з 01 січня по 06 лютого 2012 року становить 22215,60 грн., з них:

21037,46 грн. - грошове забезпечення за грудень 2011 року, січень 2012 року та 6 днів лютого 2012 року( 9532,6 х 2 + 9532,60 : 29 х 6 = 21037.46 ).

1178,19 грн. - індексація грошового забезпечення (базовий місяць січень 2008 року) (533,87 х 2 + 533,87 : 29 х 6 = 1178,19).

Відповідно до п.10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей», особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Судом встановлено і сторони не заперечують, що ВДАІ УМВС України в Рівненській області виплатило ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 26973,67 грн.

Враховуючи те, що грошове забезпечення ОСОБА_1 у 2011 році та з 01 січня по 06 лютого 2012 року становило 9532,6 грн., індексація грошового забезпечення - 533,87 грн. за грудень 2011 року, січень 2012 року та 110,45 грн. з 01 лютого по 06 лютого 2012 року, вихідна допомога при звільненні позивача повинна становити 100664,6 грн.

Розрахунок: 9532,60 (місячне грошове забезпечення) + 533,87 (індексація) : 50% х 20 (років служби) = 100664,6 (сума вихідної допомоги) - 26973,67 (виплачена вихідна допомога при звільненні) = 73691,6 грн. (недоплачена вихідна допомога).

Щодо заперечень УДАІ УМВС України в Рівненській області стосовно пропущення позивачем строків звернення до адміністративного суду суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 99 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частина перша статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Разом з тим, стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства. Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення. Так, у справі Dеlcourt v. Веlgium Суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Веllet v. Fгаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Отже, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.4 ст.6 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Як вбачається з адміністративного позову предметом його є невиплата відповідачами належних позивачу обов'язкових виплат, тобто об'єктом порушеного права ОСОБА_1, що підлягає захисту, є питання невиплати грошового забезпечення при звільненні.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби спеціальними законами, в даному випадку, Законом України "Про державну службу ", Законом України «Про оплату праці» та Законом України «Про міліцію».

При цьому слід зазначити, що наявність спеціального закону не виключає можливості застосування до правовідносин, пов'язаних із проходженням громадянами публічної служби, окремих норм інших законів та норм трудового законодавства у випадках, передбачених спеціальним законом. Про це свідчить і судова практика. З цього приводу Верховний суд України висловив свою позицію у постанові від 05 березня 2013 року зазначаючи, що "Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі".

Так, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Випливає, що спір пов'язаний із оспорюванням особою протиправних дій суб'єкту владних повноважень щодо невиплати заробітної плати службовця, є спором щодо недотримання законодавства про оплату праці, відтак при вирішенні такого субсидіарному застосуванню підлягають положення, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, щодо строків звернення до суду, оскільки вказана норма є спеціальною.

З огляду на зазначене та положення ч. 3 ст. 99 КАС України, якими передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, вважаю, що маю право звернутися до адміністративного суду за вирішенням вказаного спору без обмеження будь-яким строком незалежно від того чи були такі суми премії нараховані роботодавцем, відповідно до приписів ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 30 січня 2014 року у справі К/800/59687/13.

Крім того слід зазначити, що грошове забезпечення відповідно до ст.19 Закону України «Про міліцію» - це оплата праці працівників міліції.

Відповідно до цієї статті, форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів від 7.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до п.1.12. наказу МВС України № 499 від 31.12.2007 року «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право.

В Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України вирішуючи порушене в конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди (стаття 1, частини перша, друга, четверта, сьома статті 43 Основного Закону України).

Відповідно до Конституції України зазначені права захищаються судом (частина перша статті 55).

Правосуддя в Україні здійснюється з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини).

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином суд приходить до переконання, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Відповідно до Закону України «Про оплату праці» (стаття 1.) Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці», основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 12 Конвенції МОП N 158 «Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця» 1982 року, працівник, трудові відносини з яким було припинено, має право відповідно до національних законодавства й практики на:

a) вихідну допомогу або інші аналогічні види допомоги у зв'язку з припиненням трудових відносин, розмір якої залежить, зокрема, від стажу роботи й розміру заробітної плати, і котрі виплачуються безпосередньо роботодавцем або з фонду, створеного з внесків роботодавців.

Затримка виплати заробітної плати навіть на значні терміни не може перешкоджати праву працівника стягнути заборгованість по заробітній платі незалежно від тривалості затримки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст.233 КЗпП). Оскільки затримка заробітної плати не завжди пов'язана з об'єктивними труднощами, що виникають у власника підприємства, установи, організації, чинне законодавство встановлює відповідальність осіб, які без поважних причин не виплачують або затримують заробітну плату. Винні дії керівників підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно, або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати, є підставою для звільнення його за п.1-1 ст.41 КЗпП. Порушення встановлених термінів виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі є адміністративним проступком з боку посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів господарської діяльності (ст.41 КпАП)

Твердження представника УДАІ УМВС України про те, що УДАІ УМВС України в Рівненській області є неналежним відповідачем суд ставиться критично у зв'язку з тим, що представник частково визнав позовні вимоги та зазначив у судовому засіданні, що УДАІ УМВС України в Рівненській області фактично не виконали наказ про виведення ОСОБА_1 в розпорядження та незважаючи на існування цього наказу надалі здійснювали оплату праці позивача, а також проводили з ним розрахунок при звільненні та виплачували вихідну допомогу.

Крім того, з досліджених судом письмових доказів у справі - Постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у справі №2а/1770/3823/2011, яка набрала законної сили, вбачається що судом стягнуто на користь ОСОБА_1 недоотриману суму грошового забезпечення саме з ВДАІ УМВС України в Рівненській області. Вказані твердження відповідача спростовуються також довідкою ВДАІ УМВС України в Рівненській області від 05.05.2014 року №35/4-2712 згідно якої нарахування та виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2010, 2011 роки та січень, лютий 2012 року проводилось Відділом ДАІ УМВС України в Рівненській області.

Разом з тим, як встановлено судом, постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 травня 2014 року у справі №2а/1770/3823/2011 не вирішено питання щодо стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01 грудня 2011 року та з 01 січня по 06 лютого 2012 року включно з індексацією грошового забезпечення в сумі 22215,60 грн. де індексація становить 1178,19 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та належать до задоволення.

В силу вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд приходить до висновку, що докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, є законними, обґрунтованими, такими, що відповідають дійсним обставинам справи, оскільки підтверджуються вищевикладеним та наявними в справі доказами, а факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду. З огляду на викладене, позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Позивач при зверненні до суду судовий збір не сплачував, відтак підстави для його повернення відсутні.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління Державної автомобільної інспекції УМВС України в Рівненській області (код 08807297) на користь ОСОБА_1 (ід.н. НОМЕР_1):

- грошове забезпечення за період з 01.12.2011 року по 06.02.2012 року в сумі 22215,60 грн. (двадцять двi тисячi двісті п'ятнадцять грн. 60 коп.);

- одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 73691,60 грн. (сімдесят три тисячi шістсот дев'яносто одна грн. 60 коп.).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Гломб Ю.О.