Рішення № 44254235, 13.05.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/1503/15 Головуючий 1 інст. - Боговський Д.Є.

Справа № 641/9430/14-ц Доповідач - Яцина В.Б.

Категорія: договірна

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року м. Харків

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді - Яцина В.Б.,

суддів: - Бурлака І.В., Карімової Л.В.

за участю секретаря : Костюченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

10 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому після уточнень та доповнень 03 грудня 2014 року остаточно просив стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду, яка полягає з неповернутих йому банківських вкладів (депозитів) з нарахованими на них процентами: 1635,48 євро і 7137,49 доларів США, а також - неустойку за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання Банком (пені): 300,00 євро і 900,00 доларів США. Крім того позивач просив стягнути на його користь з відповідача моральну шкоду в сумі 20 000 грн., завдану порушенням його прав споживача на отримання достовірної інформації про послуги і послуг належної якості стосовно можливості отримання виплат по вкладам в інших відділеннях Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі по тексту - Банк), про наявність грошей у касі, переведення без його згоди коштів на транзитний рахунок, на гарантоване і своєчасне повернення коштів, порушення банківської таємниці при обслуговуванні позивача у відділенні, внаслідок чого його персональні данні та відомості про суму вкладів могли стати відомими стороннім особам, вимушених змінах у життєвих стосунках і витратах часу на відвідування Банку та інших установ, у тому числі суду, для захисту своїх прав.

В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_3 зазначав, що у Харківському відділенні Банку він уклав з відповідачем три строкові депозитні вклади: № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року на суму 1500 євро; № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року в сумі 4000,00 доларів США; № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року на суму 3000 доларів США. По закінченні строку залучення вкладів, 01.09.2014 року, відповідач нарахував йому відсотки, за договором № 005-20430-270813 - 121,30 євро, за № 007-20430-270813 - 363,92 доларів США, а за договором № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року, станом на 24.10.2014 року, - 273,68 доларів США

Однак не зважаючи на його вимоги, з якими з дати закінчення строку розміщення вкладів позивач регулярно і неодноразово, більше п?ятидесяти разів, на протязі трьох місяців звертався до Банку про повернення суми вкладів та нарахованих по ним процентів, всупереч ч. 2 ст. 1060 ЦК України були переведені Банком на поточні рахунки позивача і у подальшому поверталися йому лише частинами, внаслідок чого станом на 09 грудня 2014 року йому було повернуто лише частину вкладу за договором № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року: 800 доларів США і 998,20 грн., інші вклади та нараховані на них проценти так і не були повернуті. Внаслідок цього загальна сума не повернутих йому коштів на 09.12.2014 року складала: 1635,48 євро за договором № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року, 3863,81 доларів США - за договором № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року, і 3273,68 - за договором № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_3 підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, і додатково пояснив, що на теперішній час йому не вистачає цих коштів для оплати додаткових витрат на лікування матері, а його дитина потребує додаткових витрат на навчання та оздоровлення. Належні йому грошові кошти Банк через касу банку не видає, його вимогу щодо переведення на рахунки в інших банках відповідач відмовляється виконувати.

Представник відповідача ПАТ «Дельта Банк» у судовому засіданні заперечувала проти заявлених позовних вимог в повному обсязі. При цьому послалася на те, що відповідно до умов укладених між сторонами депозитних договорів, вклад виплачується по закінченні строку його розміщення тільки шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника, з можливим наступних використанням вкладником відповідних платіжних карток, відкритих в установі Банку. При цьому жодним договором та нормативно-правовим актом не передбачена можливість стягнення з Банку коштів, які належать клієнту та зберігаються на його рахунку, оскільки Банк не набуває право власності на ці кошти, а примусове стягнення внаслідок цього буде мати подвійний характер. Позивач не довів, що Банк не виконав його розпорядження про перерахування відповідних сум з його рахунків та проведення з ними інших операцій. При цьому позивач свої вимоги до Банку у вересні-грудні 2014 року про видачу коштів або їх перерахування на інші рахунки були викладені у не належній, довільній формі.

Крім того, обов'язковими для виконання Банком постановами Правління НБУ від 30.05.2014 року № 328 «Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій», від 29.08.2014 р. № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошво-кредитного та валютного ринків України» та № 758 від 01 грудня 2014 року - були запроваджені обмеження на видачу готівкової іноземної валюти з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків у межах до 15 000 гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом в іноземній валюті. Вказані нормативні акти НБУ згідно до п. 14.5 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ТАТ «Дельта Банк» мають характер форс-мажорних обставин, які звільняють Банк від відповідальності за невиконання своїх зобов'язань.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2014 року позовні вимоги залишені без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення районного суду скасувати та ухвалите нове яким його позивні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення необґрунтоване, незаконне, судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме:

- у описовій частині рішення невірно вказано предмет та межі заявлених вимог, не вказано про суть зроблених ним у судових засіданнях доповнень та уточнень до позивних вимог16.10.2014р., 11.11.2014 р., 03.12.2014 р., в яких йдеться про стягнення неповернутого банківського вкладу з нарахованими процентами, з урахуванням частково повернутих коштів, про стягнення неустойки (пені), внаслідок допущеної відповідачем затримки в їх поверненні, а також - відшкодування моральної шкоди.

- у мотивувальній частині рішення суд не надав оцінку показанням та пояснення сторін у справі, не надав належної оцінки показанням свідка та обставинам справи, які мають значення для вирішення справи по суті.

На підтвердження доводів скарги позивач 01.04.2015р. також надав уточнені розрахунки суми заявленого позову.

Представник відповідача визнала наявність на поточних рахунках Банку, відкритих на ім'я позивача на підставі вищевказаних депозитних договорів, зазначених в уточнених розрахунках позивача від 01.04.2015 року коштів, однак проти задоволення скарги заперечила з огляду на те, що на підставі постанови Правління НБУ від 02.03.2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 року було прийнято рішення № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з яким з 03.03.2015 року в Банку на строк з 03.03.2015 по 02.09.2015р. було впроваджено тимчасову адміністрацію та призначено для цього уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Оскільки відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним в умовах роботи неплатоспроможних банків, під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, - заявлені позивачем вимоги будуть задоволені за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у позасудовому порядку. При цьому представник відповідача послалася на відповідну практику розгляду аналогічних позовів Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справа і Вищого господарського суду України.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового засідання, що з'явилися у судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та розглянутого судом першої інстанції позову, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити частково з наступних підстав.

Судом безспірно встановлено, що між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» були укладені строкові договори банківського вкладу (депозиту): № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року на суму 1500 євро, строком по 01.09.2014р., з поверненням вкладу та нарахованих процентів шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника в цьому ж банку; № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року в сумі 4000,00 доларів США строком по 01.09.2014р., з поверненням вкладу та нарахованих процентів шляхом зарахування на поточний рахунок вкладника в цьому ж банку; № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року на суму 3000 доларів США, строком по 24.10.2014 року включно, виплатою по закінченню строку розміщення вкладу та нарахованих процентів готівкою через касу Банку. 01.09.2014 року суми вкладів за договорами № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року, № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року та нарахованих процентів були повністю перераховані на відповідні поточні рахунки позивача в цьому ж Банку, а вклад та нараховані проценти за договором № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року по закінченню розміщення депозиту, 24.10.2014 року були перенесені на рахунок обліку вкладів на вимогу. Передбачених договорами банківські картки позивач не отримував. При цьому Банк у відповідь на заяви ОСОБА_3 про видачу йому вкладів за вказаними договорами, які були надані по закінченню розміщення цих депозитів, послався на тимчасове обмеження видачі готівкової іноземної валюти з депозитів і нарахованих процентів, які в розмірі 15 000 грн. на добу на одного клієнта, в еквіваленті за офіційним курсом в іноземній валюти були введені обов'язковими для виконання Банком постановами Правління НБУ від 30.05.2014 року № 328 «Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій», від 29.08.2014 р. № 540 та № 758 від 01 грудня 2014 року«Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України».

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд послався на те, що позивач не довів порушення умов вказаних договорів з боку Банка, які передбачають по закінченню строку їх дії перерахування коштів на поточні рахунки вкладника, а тому відсутні підстави для відповідальності, передбачені ст. 625 ЦК України. Також відсутні докази спричинення позивачу моральної шкоди. При цьому суд виходив з того, що в результаті перерахування коштів на поточні рахунки вкладника, вони залишилися його власністю, а діюче законодавство не дозволяє їх стягнення. Крім того, по жодному договору не було належних звернень ОСОБА_3 до установи Банку про повернення вкладів і нарахованих процентів, чи розпоряджень ОСОБА_3 про перерахування цих сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Однак свої висновки районний суд всупереч вимог ст. 213 ЦПК України належним чином не вмотивував. Так, суд безпідставно не взяв до уваги, що в матеріалах справи наявні неодноразові заяви ОСОБА_3 до Банку про видачу готівкою сум всіх вкладів та нарахованих за умовами вищевказаними договорів процентів, які вчасно, з 01.09.2014 року - за вищевказаними договорами від 27 серпня 2013 року, та з 24.10.2014р. - за договором банківського вкладу від 19 жовтня 2013 року, - були подані через Харківське відділення Банку № 10 (а.с. 89-102). При цьому у заяві від 10.11.2014 року ОСОБА_3 просив Банк повернути його кошти, що передбачені договором банківського вкладу № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року, або - переказати його з транзитного рахунку Банка на рахунок позивача в іншому банку, відповідно до наданих реквізитів (а.с. 103).

Районний суд не звернув уваги, що наявні в матеріалах справи заяви ОСОБА_3 до Банку містять вичерпні вимоги про повернення сум вкладів та нарахованих за вищевказаними договорами процентів, а відповідно до п. 3.3 Положення «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами», затверджених постановою Правління НБУ від 03.12.2003р. № 516 (зареєстроване в МЮУ 29.12.2003р. за № 1256/8577) такого роду заяви не вимагають від заявника додаткового складення документу на переказ і в такій формі є обов?язковими для виконання Банком.

Стаття 1060 ЦК України передбачає, що:

1. Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

2. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Відповідно до п. 3.3 вказаного Положення «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.

За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

При таких обставинах, не повернення Банком банківських вкладів за договорами № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року, № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року, № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року та нарахованих за умовами цих договорів процентів за письмовими вимогами ОСОБА_3 є незаконним.

Посилання представника відповідача на постанову Правління НБУ від 30.05.2014 № 328 «Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій» (зі змінами, внесеними згідно з Постановою НБУ № 449 від 28.07.2014 року) є безпідставним, оскільки його дія закінчилася до настання строку повернення депозитів та нарахованих процентів за договорами строкового банківського вкладу, до 01 вересня 2014 року.

Що стосується обмеження на видачу готівкової іноземної валюти з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків сумою 15 000 гривень на добу на одного клієнта, в еквіваленті за офіційним курсом іноземної валюти, передбачених постановами Правління НБУ від 29.08.2014 р. № 540 та № 758 від 01 грудня 2014 року, то колегія суддів при вирішенні питання про їх застосування виходить з наступного.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР) передбачено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

При вирішенні спору про поверення земельної ділянки і повязаного з цим позбавлення права власності, в цьому контексті - про пропорційність повернення земельної ділянки до не володіючого власника, який був незаконно її позбавлений внаслідок порушень закону, за що володіючий власник не відповідає, - Верховний Суд України в постанові від 18 вересня 2013 року по цивільній справі № 6-92цс13 визначив наступну правову позицію, в силу положень ст. 360-7 ЦПК України обов?язкову для судів при застосуванні вказаної норми міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах «Хендісайд проти Сполученого Королівства» від 7 грудня 1976 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 січня 1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади, до яких належить і суд, обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Стаття 1074 ЦК України передбачає, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

В преамбулі постанов Правління НБУ від 29.08.2014 р. № 540 та № 758 від 01 грудня 2014 року «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» зазанчені причини обмеження у видачі валюти щоденною сумою 15000 грн. на одну особу: суспільне політичне напруження, невизначеність щодо подальшого розвитку ситуації, а також економічні проблеми, пов'язані з проведенням антитерористичної операції на території України, врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України та недопущення використання фінансової системи України для відмивання грошей і фінансування тероризму. При цьому запроваджені для позивача вказаними постановами обмеження у праві користування своїми коштами тривали з 02 вересня 2014 по 03 грудня 2014 року і ніяких механізмів для ідентифікації вкладників в якості осіб, які беруть участь у відмиванні грошей чи фінансуванні тероризму, вказані нормативні акти не містять.

Крім того, з тексту вказаних постанов не зрозуміло, яким чином обмеження іноземної валюти у населення на користь комерційних банків сприяє проголошеній меті врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України і зменшує попит валюти, чи збільшує її пропозицію на цих ринках, або впливає на ефективність АТО, зокрема поза межами її проведення. Відповідно до ст.ст. 1, 6, 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» такого роду обмеження передбаченого ст. 41 Конституції права можливі лише внаслідок введення правового режиму воєнного стану і законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не передбачені.

У світлі вказаної правової позиції Верховного Суду України по цивільній справі № 6-92цс13 та передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. гарантій захисту права власності, - наявні у вказаних постановах Правління НБУ обмеження права позивача по отримання суми вкладів з нарахованими процентами не відповідають проголошеної меті введення цих обмежень і тому є непропорційним втручанням у право власності вкладника на повне і вчасне отримання передбачених за договорами банківських вкладів грошових коштів.

При таких обставинах та відповідно до наведеного правого обґрунтування, порушене право ОСОБА_3 на одержання вкладу та нарахованих процентів, за вирахуванням частково повернутих на дату апеляційного розгляду справи сум та перерахування 26.12.2014 року ОСОБА_3 1600 євро, які йому належать за договором № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року і 1600 доларів США за договором № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року на свій розсуд на інший рахунок (а.с. 288, 289), - підлягає захисту шляхом стягнення з Банку на користь позивача залишку боргу, з урахуванням вже проведених Банком платежів.

Оскільки розмір цього боргу в сумі 139 392,88 грн., який викладений у розрахунках позивача від 01 квітня 2015 року представник відповідача у своїх додаткових поясненнях на апеляційну скаргу від 07.05.2015р. визнав, то відповідно до ст. 61 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню.

Таким чином, згідно до визнаних відповідачем розрахунків позивача від 01.04.2015 року цей борг за договорами банківського вкладу складає: за № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року - суму 21,30 євро; за № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року - 3493,92 доларів США; за № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року - 1673,68 доларів США (а.с. 281-284).

Що стосується стягнення неустойки (пені), то оскільки вказаними договорами вона не визначена, тому відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України, яка передбачає можливість сплати неустойки лише у випадку її встановлення договором, а також з огляду на положення п. 3 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" про те, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також зобов'язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов'язань банку, - тому позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення неустойки (пені) підлягають відхиленню, за їх безпідставністю.

При застосуванні постанови Правління НБУ від 02.03.2015 року № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних», рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.03.2015 року № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», згідно з якими з 03.03.2015 року в Банку на строк з 03.03.2015 по 02.09.2015р. було впроваджено тимчасову адміністрацію та призначено для цього уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» обмеження, встановлене пунктом 1 частини п?ятої цієї статті про припинення задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку під час тимчасової адміністрації, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України. Вклади в іноземній валюті перераховуються в національну валюту України за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком України до іноземних валют на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації відповідно до цієї статті.

Оскільки у даному випадку рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Банку не приймалося, стягненню підлягають вказані суми боргу за офіційним курсом НБУ, який діяв на день прийняття рішення і запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк», з 02 по 03 березня 2015 року включно, а саме:

за договором № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року в сумі 21,30 євро х 30,18 = 642,83 грн.; № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року в сумі 3493,92 дол. США х 26,85 = 93811,75 грн.; № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року - в сумі 1673,68 дол. США х 26,85 = 44938,30 грн., а всього - на суму: 642,83 + 93811,75 + 44938,30 = 139392,88 грн.

Що стосується вимог про відшкодування моральної шкоди, то у їх задоволенні необхідно відмовити, за відсутності з цього приводу у справі належних і допустимих доказів, за недоведеністю заявлених в цих вимогах підстав.

Таким чином, оскільки суд неповно з?ясував обставини, що мають значення для справи стосовно заяв про повернення банківських вкладів, внаслідок чого порушив і неправильно застосував норми матеріального права, то з передбачених п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підстав рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

При цьому колегія суддів не бере до уваги правові позиції, які викладені у наданих представником відповідача судових рішеннях, які не відповідають вимогам ст. 360-7 ЦПК України і ухвалені на підставі інших обставин спору.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 316, 317, 319-325 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2014 року скасувати.

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на користь ОСОБА_3 в рахунок повернення банківських вкладів (депозиту) за договорами: № 005-20430-270813 від 27 серпня 2013 року в сумі 642,83 грн.; № 007-20430-270813 від 27 серпня 2013 року в сумі 93811,75 грн.; № 010-20430-191013 від 19 жовтня 2013 року - в сумі 44938,30 грн., всього - на суму 139392,88 грн.

У задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки (пені) та моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» судовий збір в сумі 1393,92 грн. у дохід держави на рахунок апеляційного суду Харківської області: отримувач УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, Код ОКПО 37999628; МФО банку 851011; назва банку - ГУ ДКСУ у Харківській області; рахунок 31211206780011.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя:

Судді колегії: