Рішення № 44252547, 19.05.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/11612/14-ц

Провадження № 22-ц/779/853/2015

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Хоростіль Р.В.

Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

В серпні 2014 року ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивував тим, що ОСОБА_2 неналежно виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 5407С18 від 12 липня 2007 року щодо сплати встановленої додатковим договором № 5407С18-1 від 11.04.2011 року процентної ставки за користування кредитом у розмірі 0,1% річних. За період з 01.07.2011 року до 30.06.2014 року відповідач допустив заборгованість по нарахованих і несплачених відсотках в розмірі 748,03 швейцарських франків. З цих підстав просив задовольнити позов.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» 9968, 52 грн. заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 10 березня 2015 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про виправлення допущеної в судовому рішенні описки.

На рішення суду в частині визначення суми стягнення заборгованості за кредитним договором в грошовій одиниці України- гривні ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» подав апеляційну скаргу. Зазначає, що при вирішенні спору судом не враховано положень ст.с.192,524,533 ЦК України, ст.ст. 5,11 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю, а також умов договору, що дає їм право на стягнення з відповідача заборгованості за кредитом саме в іноземній валюті. З цих підстав просив рішення змінити, стягнувши з боржника 748,03 швейцарських франків заборгованості за кредитним договором та 243,60 грн. витрат по оплаті судового збору.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_2 та його представник в судове засідання не з'явилися будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» суд першої інстанції виходив з того, що свої зобов'язання за кредитним договором боржник ОСОБА_2 належним чином не виконував та допустив заборгованість в розмірі 748,03 швейцарських франків. Однак, враховуючи вимоги ст.524 ЦК України щодо вираження зобов'язання у грошовій одиниці України- гривні прийшов до висновку про стягнення з відповідача на користь банку розміру заборгованості у гривневому еквіваленті, що на день подання заяви становить 9968, 52 грн.

Однак, вказаний висновок суду не ґрунтується на нормах матеріального права та не узгоджується з матеріалами справи виходячи з наступного.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі за № 6-145цс14, що в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 допускав порушення умов договору, зокрема, в частині сплати відсотків у розмірі 0,1% річних за користування кредитом, наданим на підставі договору № 5407С18 від 12 липня 2007 року та додаткового договору № 5407С18-1 від 11.04.2011 року. За період з 01.07.2011 року до 30.06.2014 року заборгованість по нарахованих і несплачених відсотках становить 748,03 швейцарських франків.

У цій частині рішення сторонами не оскаржується, а тому законність і обґрунтованість його колегією суддів не перевіряється.

Однак, стягуючи на користь позивача суму боргу, еквівалентну в гривнях, суд не врахував роз'яснень, даних в абз.3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» щодо права суду ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "'Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

З матеріалів справи вбачається, що кредит відповідачу надавався саме в іноземній валюті- швейцарських франках та що сторонами в п. 2.2.1. кредитного договору № 5407С18 від 12 липня 2007 року обумовлено повернення процентів за користування кредитом виключно у цій валюті ( а. с. 5-11). Містить такі положення відповідно і п. 2.2.1. додаткового договору № 5407С18-1 від 11.04.2011 року до нього (а.с.12).

На здійснення валютних операцій банком отримано у встановленому порядку генеральну ліцензію та письмовий дозвіл, що підтверджується матеріалами справи(а.с.80-82).

Виходячи з принципу диспозитивності, враховуючи вимогу позивача про стягнення суми боргу саме у валюті, а також те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, що стягненню в іноземній валюті підлягають також проценти за кредитним договором, оскільки такі не є фінансовою санкцією, а є платою за користування грошима, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача є обґрунтованою і підлягає до задоволення.

А тому рішення суду в цій частині слід змінити. Стягненню відповідно підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 748,03 швейцарських франків.

Водночас колегія суддів не приймає до уваги посилання місцевого суду на правовий висновок Верховного Суду України, висловлений в постанові № 6-79 цс 14 від 02 липня 2014 року.

Правовідносини у цих справах не є подібними, оскільки випливають з різних договорів: кредитного договору та договору позики, укладеного між фізичними особами. При цьому на відміну від договору позики, кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним, оплатним і двостороннім та відмінним за своїм суб'єктним складом, оскільки кредитором може виступати лише банк чи інша кредитна установа, яка має відповідну ліцензію.

Також колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення в частині судового збору, оскільки такий стягнуто з дотриманням вимог закону.

Тому в решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316,317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 10 грудня 2014 року змінити, зазначивши суму стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 748,03 швейцарських франків.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: М.Д. Горейко

І.О. Максюта