Ухвала суду № 44251315, 12.05.2015, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/11376/13-ц

Провадження № 2/185/17/15

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2015 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Болдирєвої У.М.

участю секретаря Муржиєвої І.О.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання правочину удаваним,

В С Т А Н О В И В:

06 листопада 2013 року позивач звернувся з позовом до відповідача про визнання правочину удаваним, посилаючись на те, що 17 грудня 2007 року між ним та ТОВ «Український промисловий банк» був укладений кредитний договір на суму 23879 доларів США строком до 16 грудня 2014 року для придбання автомобіля ОСОБА_3 з процентною ставкою за користування кредитом 9,5% річних.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним Банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, внаслідок якого до АТ «Дельта Банк» перейшло право вимагати від боржників виконання обов'язків за кредитними договорами.

Позивач вважає, що кредитний договір від 17 грудня 2007 року є удаваним правочином, оскільки банк надав йому кредит у гривні, він не отримував долари за кредитом, кошти за придбання автомобіля були перераховані банком у сумі 120 589 грн безпосередньо на рахунок продавця автомобіля згідно умов договору купівлі-продажу від 14 грудня 2007 року.

Укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, банк приховав вчинення правочину в національній валюті та порядок здійснення розрахунку за автомобіль в національній валюті та конвертацію долара у гривню.

Тому позивач просить визнати кредитний договір № 1153/ФКВ-07 від 17 грудня 2007 року в частині надання кредиту в сумі 23879 доларів США удаваним та визнати зазначений договір укладеним у національній валюті України, а саме, що кредит був наданий у розмірі 120589 грн на умовах гривневого кредиту.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, зазначивши, що між позивачем та банком не виникли правовідносини валютного кредитування, оскільки без передбачених законом шляхів видачі та погашення валютного кредиту кредитний договір неможливо виконувати. Фактично між сторонами був укладений договір про надання кредиту у національній валюті в сумі 120589 грн. Банку було достовірно відомо ще до укладення кредитного договору, що кредитні кошти в сумі 120589 грн будуть перераховані на рахунок продавця автомобіля у безготівковій формі. За таких обставин кредитний договір від 17 грудня 2007 року є удаваним у відповідності до положень ч.2 ст.235 ЦК України. Права позивача порушуються спірним договором, оскільки через коливання курсу долара до національної валюти України він на теперішній час змушений сплачувати значно більшу суму у гривні, ніж це фактично передбачено договором. Строк позовної давності за даним позовом на їхню думку повинен відліковуватися з 2012 року, коли позивачу стало відомо про передачу відповідачу активів Укрпромбанку. Позивач не отримував готівкою коштів у доларах США, банк не відкрив рахунок № 2620 для перерахування коштів позивачу, експертом-економістом надано висновок про відсутність документального підтвердження видачі кредиту.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив. Зі згоди позивача та його представника суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

У письмовому запереченні на позов представник відповідача посилається на те, що відповідач як банківська установа, яка отримала генеральну ліцензію НБУ, має право надавати кредити як у національній так і у іноземній валюті за бажанням позичальника. При укладенні кредитного договору від 17 грудня 2007 року сторонами були дотримані всі вимоги, які необхідні для його дійсності, передбачені ст.203 ЦК України. Підписанням кредитного договору позичальник підтвердив факт ознайомлення з умовами кредитування та погодження з цими умовами. Перед укладенням договору позичальником було заповнено заяву-анкету на надання кредиту саме у іноземній валюті. За приписами ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно з ч.1,2 ст.533 ЦК України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Між позивачем та банком було складено графік платежів за кредитним договором на найближчі два роки, де зазначені суми погашення основної суми кредиту та проценти за користування кредитом у валюті кредиту та еквівалент в національній валюті по курсу НБУ на день укладення договору. Крім того кредитний договір було укладено 17 грудня 2007 року, саме з цієї дати позивач мав довідатися про порушення свого права, однак позовна заява подана позивачем у 2013 році після закінчення трирічного строку позовної давності (а.с.86-90).

У доповненні до заперечення на позовну заяву відповідач також зазначив, що підтвердженням видачі позичальнику суми 23879 доларів США, що в еквіваленті становило 120589 грн є заява на видачу готівки від 17 грудня 2014 року. Отримавши кошти у іноземній валюті, позивач здійснив її конвертацію у гривню, після чого, відповідно до заяви на переказ готівки позивач вніс кошти у сумі 120589 грн на власний поточний рахунок. 18 грудня 2007 року відповідно до платіжного доручення №7 з поточного рахунку позичальника на рахунок ЗАТ «ЗАЗ» були перераховані кошти в сумі 120589 грн в якості оплати за автомобіль. Крім того факт видачі кредитних коштів позивачу у доларах підтверджено судовими рішеннями, що набрали законної сили: рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 10 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1153/ФКВ-07 від 17 грудня 2007 у розмірі 130067 грн 51 коп (а.с.121-122).

Суд, вислухавши пояснення позивача, його представника, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

14 грудня 2007 року між ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу автомобіля вартістю 120589 грн (а.с.8-12).

Як зазначається у тексті даного договору, перед його підписанням продавцем було надано покупцю пакет документів для оформлення банківського кредиту на придбання автомобіля. Покупець попередньо погодив зі структурним підрозділом банку Укрпромбанк питання про кредитування покупця для придбання автомобіля, про що банком надано гарантійний лист № 128 від 14 грудня 2007 року. Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу автомобіля передбачено, що банк відповідно до гарантійного листа за покупця сплачує продавцю вартість автомобіля, тобто 120589 грн за банківськими реквізитами, зазначеними продавцем у рахунку-фактурі. Кредит надається покупцю на умовах укладеного між банком та покупцем договору кредиту шляхом перерахування банком суми кредиту на поточний рахунок продавця. Покупець організовує перерахування банком суми кредиту.

За умовами кредитного договору № 1153/ФКВ-07 від 17 грудня 2007 року (а.с.16-22) ТОВ «Український промисловий банк» надав ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 23879 доларів США з метою придбання автомобіля строком до 16 грудня 2014 року.

Виконання зобов'язань за цим договором забезпечується договором застави транспортного засобу ОСОБА_3 (а.с.23-28).

Як у кредитному договорі, так і у договорі застави вказано, що кредит надається у доларах США, договори підписані сторонами без будь-яких застережень.

Позивач та його представник у судовому засіданні зазначили, що банком були перераховані кошти на придбання автомобіля безпосередньо продавцю ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» у гривні, тому на їхню думку кредитний договір фактично був укладений у гривні і в частині видачі кредиту у валюті кредитний договір є удаваним правочином.

30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним Банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань, внаслідок якого до АТ «Дельта Банк» перейшло право вимагати від боржників виконання обов'язків за кредитними договорами (а.с.29-32).

Відповідно до частини 2 статті 235 Цивільного Кодексу України, якщо правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом(право застави).

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 даного закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України.

Відповідно доп. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ №275 від 17.07.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

Щодо вимог підпункту «в» п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на час укладення оспорюваного договору законодавцем не було визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НІБУ від 14.10.2004 року № 438, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (тобто отримав банківську ліцензію та дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Як вбачається за матеріалів справи, відповідач має належні банківську ліцензію і дозвіл для укладення оспорюваного кредитного договору у іноземній валюті.

За змістом оспорюваного кредитного договору та заяви-анкети позичальника (а.с.94-96), які підписані особисто позивачем, сторони домовилися про укладення кредитного договору саме у доларах США.

Посилання представника позивача на те, що банк перерахував кошти на оплату автомобіля у національній валюті не спростовує факту укладення кредитного договору у доларах США, оскільки оспорюваним договором чітко передбачено надання позивачу саме доларового кредиту, а можливість перерахунку грошових коштів у гривні на рахунок продавця автомобіля ЗАТ «Запорізький автомобілебудівний завод» була обумовлена позивачем і продавцем автомобіля у договорі купівлі продажу (а.с.8-12). Перед підписанням договору купівлі продажу продавцем були надані покупцю документи для оформлення банківського кредиту на суму, що складає 100% вартості автомобіля, при цьому позивач мав можливість на власний розсуд обрати умови та валюту кредитування.

Згідно виписки по особовим рахункам (а.с.132- 136) позивачем частково здійснювалося погашення заборгованості за кредитним договором у валюті кредиту, що свідчить про визнання ним факту отримання кредиту саме у іноземній валюті.

Під час укладення кредитного договору банком було надано позивачу всю необхідну інформацію про умови кредитування, що підтверджується особистим підписом позивача на кредитному договорі, а також встановлено рішенням Павлоградського міськрайонного суду, що набрало законної сили, яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 1153/ФКВ-07 від 17 грудня 2007 року станом на 27 березня 2012 року (а.с.123-128).

Крім того, у позичальника існувала можливість отримання кредиту в національній валюті, оспорюваний кредитний договір не приховує будь-якого іншого правочину, тому відсутні підстави для застосування вимог ст.235 ЦК України.

Виходячи з викладеного, зважаючи на наявність у відповідача необхідних ліцензії і дозволуна здійснення відповідних кредитних операцій у валюті, недоведеність твердження позивача про удаваність кредитного договору, приймаючи до уваги, що при укладенні оспорюваної угоди сторонами були погоджені усі істотні умови, позивач погодився на укладення договору в іноземній валюті, позовні вимоги є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Предметом позову є захист прав споживачів, за подання такого позову позивачі звільняються від сплати судового збору відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів". Тому судові витрати по сплаті судового збору слід віднести за рахунок держави.

Судові витрати на проведення судової бухгалтерської експертизи слід покласти на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд.

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання правочину удаваним.

Судові витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок держави.

Судові витрати на проведення судової бухгалтерської експертизи покласти на позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в апеляційний суд Дніпропетровської області через Павлоградський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя:

ОСОБА_4