Ухвала суду № 44242087, 14.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 р.м.ОдесаСправа № 815/1381/15

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Коваля М.П.,

суддів - Яковлева Ю.В.,

- Вербицької Н.В.,

при секретарі - Курмановій І.І.,

за участі: представник відповідача - Кононєнко Н.О. (довіреність від 30.12.2014 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, або ДМС України), в якому позивач просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 755-14 від 19.12.2014 року, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року заявлений адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Державної міграційної служби України № 755-14 від 19.12.2014 про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного рішення.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги вказаної апеляційної скарги, з підстав викладених в поданій апеляційній скарзі.

Позивач в судове засідання не прибув, попередньо звернувшись з заявою про розгляд справи за його відсутності (а.с.134).

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач - ОСОБА_3, є громадянином Сирії, уродженцем м. Алеппо, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт.

05.10.2002 року позивач прибув до України літаком рейсу м. Алепо (Сирія) - м. Одеса (України) на підставі студентської візи, національного паспорту. В період з 2002 по 2003 рік позивач навчався на підготовчому відділенні Одеського національного політехнічного університету. З вересня 2003 року по теперішній час навчається в Одеському національному медичному університеті, є аспірантом відділу офтальмології ДУ «Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. В.П. Філатова Національної академії медичних наук України».

24.12.2013 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою надання захисту на території України. При зверненні до органу міграції позивач зазначив, що в 2002 році потрапив на територію України з метою здобути вищу освіту за спеціальністю лікар. На даний час у зв'язку із складною соціально-політичною ситуацією в країні походження, позивач не може повернутися до Сирії (а.с.19).

Під час співбесіди позивач, також, зазначив, що має цілком обґрунтовані побоювання бути призваним до обов'язкової державної служби в разі повернення до Сирії, не бажає приймати участь у бойових діях під час громадянської війни та виступати проти власного народу (а.с.40).

17.11.2014 року за результатами розгляду документів, щодо надання позивачу статусу біженця в Україні, ГУ ДМС України в Одеській області був складений висновок № 2013OD0431 щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтовуючи його тим, що аналіз особової справи заявника вказує на те, що йому в країні громадського походження нічого не погрожувало та не погрожує, будь-які катування його не очікують, крім того, особисто заявникові ніхто не погрожував та не переслідував. За результатами розгляду особової справи працівниками ГУ ДМС України в Одеській області встановлено, що виїзд заявника обумовлений здобуттям вищої освіти на території України та встановлено відсутність підстав, за якими особа може бути визнана біженцем та заявник не може довести існування загроз життю, безпеці чи свободи, передбачених п. 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», для надання додаткової форми захисту (а.с.78-86).

19.12.2014 року ДМС України своїм рішенням № 755-14 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_3 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.16).

02.03.2015 року позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.8).

Позивач не погоджуючись із рішенням про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови, виходив з того, що висновок ГУ ДМС України в Одеській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 17.11.2014 року, який був підтриманий відповідачем рішенням від 19.12.2014 року № 755-14 не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, з урахуванням, що відповідачем не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, також, у висновку відсутні належні дослідження щодо підстав надання особі додаткового захисту, не досліджена в повному мірі інформація щодо вірогідності призиву його до армії у разі повернення в країну походження.

Колегія суддів погоджується з зазначеним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 цього ж Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З матеріалів справи вбачається, що під час співбесіди в Управлінні позивач вказував, що в Сирії йому загрожує реальна небезпека, він побоюється за своє життя і не можу виїхати до Сирії, оскільки в Сирії часто відбуваються бойові дії, багато людей гине. Також, позивач зазначив, що його можуть забрати до армії, воювати проти власного народу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені позивачем у матеріалах особової справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації.

Разом з тим, як вірно наголошено судом першої інстанції, в рішенні відповідача відсутні доводи, які б спростували можливість стати жертвою переслідувань в разі повернення позивача до Сирії, в зв'язку з чим порушена ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Так, зокрема, у грудні 2012 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку, в яких зазначається, що Міжнародний Комітет Червоного Хреста вважає конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. У документі наводяться подробиці впливу конфлікту на гуманітарну ситуацію та ситуацію з правами людини, зокрема, дітей та палестинських біженців. У результаті напруженої ситуації, що склалася у Сирії, УВКБ ООН вважає, що більшість її громадян, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист.

Крім того, 22.10.2013 року Управління Верхового Комісара ООН опублікувало оновлену редакцію документа «Рекомендації УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку» зі змісту якого вбачається, що після опублікування попередньої редакції вказаних Рекомендацій збройний конфлікт в Сирії продовжує загострюватися, в результаті чого вибухнула масштабна гуманітарна криза. УВКБ ООН, як і раніше наголошує, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, відповідають критеріям поняття «біженець» за Конвенцією про статус біженців 1951 року, інші мають право на додатковий захист. Також, у документі дається перелік вразливих груп осіб, серед яких, зокрема, особи, що ухиляються від військової служби, палестинські біженці, групи національних меншин.

Також, за змістом пп. 2, 4 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від 27.10.2014 року (ІІІ редакція) на даний момент майже всі райони країни (Сирії) охоплені насильством, що розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного; ця ситуація посилюється внаслідок того, що за всі протиборчі сторони воюють іноземні найманці. Бої між сирійськими урядовими силами і масою антиурядових збройних груп не затихають. За наявними даними, до квітня 2014 кількість осіб, які загинули в результаті конфлікту, перевищила 191 тисяч осіб. Найбільше число документально зафіксованих випадків смерті було зареєстровано в провінції Риф Дамаск, далі за кількістю жертв йдуть провінції Алеппо, Хомс, Ідліб, Дераа і Хама.

У п. 31 вказаних Рекомендацій УВКБ зазначає, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці «на місці» (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Відповідно до п. 34 вказаних Рекомендацій УВКБ ООН, враховуючи актуальність даного питання на тлі збільшення навантаження на сусідні з Сирією держави і відновлення припливу біженців, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Судом першої інстанції, також, встановлено, що за інформацією по країні походження з сайту http://www.refworld.org.ru/docid/538867284.html, у Сирії з початку 2014 жертвами повітряних ударів, нанесених урядовими силами по позиціях повстанців у місті Алеппо на півночі країни, стали близько двох тисяч осіб.

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від 15.01.2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): «...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента Асада. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму».

Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Отже, ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Водночас, відповідачем взагалі не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на теперішній час в Сирії триває цивільна війна, систематично порушуються права людини та основні свободи, які здійснюються сирійською владою та різними недержавними угрупованнями.

Безпідставним є висновок апелянта про те, що позивач не пов'язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності.

Крім того, спростовуючи доводи апелянта, колегія суддів наголошує, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення про відмову ОСОБА_3 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, суд першої інстанції встановивши протиправність оскаржуваного рішення, обґрунтовано зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням ретельного дослідження інформації по країні походження позивача та реальності загрози для його життя і основних свобод, в разі повернення до Сирії.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, відповідно до ст. 200 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 158, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів після набрання чинності безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складений в повному обсязі 19 травня 2015 року.

Головуючий суддя: /М.П. Коваль/

Суддя: /Ю.В. Яковлев/

Суддя: /Н.В. Вербицька/