Постанова № 44241594, 14.05.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2015 рокусправа № 808/3940/13-a

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередниченко В.Є.,

суддів: Коршуна А.О., Панченко О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційними скаргами публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» та спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року у справі № 808/3940/13-a за позовом публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» до спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ» (далі - ПАТ «Мотор Січ») 15 квітня 2013 року звернулось до суду з позовом до спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, згідно з яким просить визнати протиправними та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2012 року №0001000025, №0001010025 та №0000990025.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вказані податкові повідомлення-рішення повинні бути скасовані, оскільки висновки відповідача, викладені у акті №496/25-1/14307794 від 20 листопада 2012 року (далі - акт перевірки) на підставі якого їх було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення, прийняті 05 грудня 2012 року відповідачем у відношенні позивача: № 0000990025 - в частині зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в частині завищення бюджетного відшкодування у розмірі 66 765 грн. та в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 33382,5 грн.; № 0001000025 - в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3360 грн.; №0001010025 - в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 81 647,5 грн., в т.ч. 55714 грн. - за основним платежем, 25933,5 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В іншій частині позову відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем не доведено правомірні прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень: №0000990025 - в частині зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з ПДВ в частині завищення бюджетного відшкодування у розмірі 66765,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 33382,50 грн., №0001000025 - в частині зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ на 3360,00 грн., №0001010025 - в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 81647,50 грн. Проте позивачем не надано ТТН чи інших доказів на підтвердження транспортування специфічного товару отриманого у ТОВ «Запорізький графіт», ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ», ТОВ «Юкун», у зв'язку з чим реальність здійснення господарських відносин з зазначеними контрагентами підтвердити неможливо.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову позивач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість підтвердження реальності господарських операцій в зв'язку з не наданням товарно-транспортних накладних по транспортуванню специфічного товару, який потребує спеціального (або великовантажного) транспорту для його перевезення, придбаного у ТОВ «Запорізький графіт», ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ», ТОВ «Юкун», оскільки наявність чи відсутність ТТН не свідчать про наявність чи відсутність факту вчинення господарських операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, а позивачем до матеріалів цієї справи було додано всі належні первинні документи, складення яких з метою здійснення бухгалтерського обліку і податкової звітності передбачено спеціальними приписами податкового законодавства України. Такі спеціальні законодавчі приписи не передбачають складення ТТН для можливості доведення правомірності оподаткування операцій з купівлі-продажу і поставки товарно-матеріальних цінностей.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позову відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована висновками перевіряючих осіб щодо відсутності факту придбання товарів (послуг) по ланцюгу постачання від контрагентів до позивача. Посилається на нереальність господарських операцій позивача з контрагентами.

Згідно з запереченнями на апеляційну скаргу, відповідач посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги позивача, просив у її задоволені відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін які підтримали доводи своїх апеляційних скарг та заперечували щодо задоволення інших, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ «Мотор Січ» з питання дотримання вимог податкового законодавства при господарських відносинах з контрагентами наведеними у додатку №1 до акта перевірки за період з 01 вересня 2009 року по 31 липня 2012 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт №496/25-1/14307794 від 20 листопада 2012 року в якому зроблено висновок про порушення позивачем положень:

-п.5.1 ст.5, пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із змінами і доповненнями та п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 119777,00 грн.;

-п.198.1, п.198.3 ст.198, п.200.1 п.200.3 абз. «а» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування у розмірі 199309,00 грн.;

-п.198.1,п.198.3 ст.198 п.200.1, п.200.2, п.200.3 абз. «б» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації липня 2012 року) всього на суму 13673,00 грн.

Згідно з вказаним актом відповідач дійшов висновку про нереальність господарських операцій здійснених між позивачем та його контрагентами та відсутність поставок товару. Правочини укладені позивачем з контрагентами спрямовані винятково на зменшення бази оподаткування, та не мають під собою розумної, економічно-обґрунтованої, необхідної і достатньої ділової (господарської) мети. Мають місце відносини з фіктивними підприємствами.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05 грудня 2012 року:

-№0000990025, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 199309,00 та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 952641,50 грн. (т.1 а.с. 34);

-№0001000014, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 13673,00 грн. (т.1 а.с.36);

-№0001010025, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 119777,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39604,50 грн. (т.1 а.с. 38).

Заперечення позивача до акта перевірки відповідачем залишено без задоволення.

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні відносини між сторонами та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні рішення відповідача № 0000990025 - в частині зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість в частині завищення бюджетного відшкодування у розмірі 66765,00 грн. та в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 33382,50 гривень, № 0001000025 - в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 3360,00 грн., №0001010025 - в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 81647,5 грн., в т.ч. 55714 грн. - за основним платежем, 25933,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) прийняті не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України. Підстави для задоволення позову в іншій його частині відсутні, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження транспортування специфічного товару.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскарженої постанови, виходить з наступного.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.04.1994 року № 334/94-ВР (далі -Закон № 334/94-ВР) (в редакції, на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону № 334/94-ВР, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закон № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 14.1.27 ст.14 Податкового кодексу України, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням встановлених законом обмежень. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів.

Зі змісту ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України вбачається, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в законодавстві, заборонено.

Таким чином, згідно з вказаними правовими нормами, підставою для не включення до валових витрат сум будь-яких витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених будь-якими документами взагалі.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів (робіт,послуг) або в разі якщо придбані товари (роботи, послуги) не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач (покупець), у межах своєї господарської діяльності у спрощений спосіб та у письмовій формі уклав договори поставки та купівлі-продажу товару з:

- ФОП ОСОБА_1;

- ТОВ «Запорізький графіт»;

- ТОВ «Будівельна компанія «Паллада»;

- ФОП ОСОБА_2;

- ФОП ОСОБА_3;

- ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ»;

- ТОВ «Юкун»;

- ТОВ «Авіа Макс».

При цьому, з врахуванням положень п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» реальність вчинення зазначених господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, які підтверджують обставини поставки товару, та подальшого його продажу іншим контрагентам, а саме щодо правовідносин з:

ФОП ОСОБА_1 - це договір поставки та специфікації до нього (т.1 а.с.221-225), платіжні доручення (т.1 а.с.187,188,191,193,197,199,202,205,208,211-212,216), рахунки-фактури (т.1 а.с.194, 219-220), видаткові накладні (т.1 а.с.195,218), акти приймання-здачі (т.1 а.с.200,203,206,209,213-214), прибутковий ордер (т.1 а.с.217);

ТОВ «Запорізький графіт» - це прибуткові ордери (т.1 а.с.100,105-106), видаткові накладні (т.1 а.с.101,107-108), платіжні доручення (т.1 а.с.102,110), рахунки фактури (т.1 а.с.103,109);

ТОВ «Будівельна компанія «Паллада» - це платіжні доручення (т.1 а.с.112,116,120), прибуткові ордери (т.1 а.с.113,117), видаткові накладні (т.1 а.с.114,118,122), рахунок-фактура (т.1 а.с.121);

ФОП ОСОБА_2 - це акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) (т.1 а.с.71), рахунок-фактура (т.1 а.с.96), видаткова накладна (т.1 а.с.98), видаткові касові ордери (т.1 а.с.92,97);

ФОП ОСОБА_3 - це видаткові накладні (т.1 а.с.124,129,132,136,140), платіжні доручення (т.1 а.с.125,128,131,135,139);

ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ» - це платіжні доручення (т.1 а.с.142,149,160,162), прибуткові ордери (т.1 а.с.143,145,151,154,157,165), видаткові накладні (т.1 а.с.144,146,152,155,158,166), рахунки на оплату (т.1 а.с.147,150,159,183,167);

ТОВ «Юкун» - це договір купівлі-продажу та специфікації до нього (т.1 а.с.182-184), рахунок-фактура (т.1 а.с.179), платіжне доручення (т.1 а.с.180), видаткові накладні (т.1 а.с.181), акт (т.1 а.с.185);

ТОВ «Авіа Макс» - це прибуткові ордери (т.1 а.с.169,174), видаткові накладні (т.1 а.с.170,175), платіжні доручення (т.1 а.с.171,176), рахунки-фактури (т.1 а.с.172,177);

ФОП ОСОБА_1 виписано позивачу податкові накладні за лютий, квітень, травень 2012 року (т.1 а.с.186,188,190,192,196, 197,201,204,207,210,215).

ТОВ «Запорізький графіт» виписано позивачу податкові накладні за січень 2011 року (т.1 а.с. 99,104).

ТОВ «Будівельна компанія «Паллада» виписано позивачу податкові накладні за липень, вересень 2011 року (т.1 а.с.111,115,119).

ФОП ОСОБА_2 виписано позивачу податкові накладні за серпень, вересень 2011 року (т.1 а.с. 91).

ФОП ОСОБА_3 виписано позивачу податкові накладні за грудень 2011 року (т.1 а.с. 123,126-127,130,133-134,137-138)

ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ» виписано позивачу податкові накладні за вересень 2011 року (т.1 а.с. 141,148,153,156,161,164).

ТОВ «Юкун» виписано позивачу податкові накладні за квітень 2012 року (т.1 а.с. 178).

ТОВ «Авіа Макс» виписано позивачу податкові накладні за січень 2012 року (т.1 а.с168,173).

Вказані податкові накладні відповідають вимогам ст. 201 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вказані докази свідчать про обставини реального вчинення позивачем спірних господарських операцій зі своїми контрагентами, за наслідками яких сформовано валові витрати та спірний податковий кредит, оскільки встановлені обставини справи свідчать про придбання позивачем товару, його оприбуткування, оплату його вартості.

Слід зазначити, що доводи відповідача про відсутність у контрагентів позивача, виробничого обладнання, складських приміщень, працівників для здійснення господарської діяльності не спростовують обставин постачання позивачу товарно-матеріальних цінностей, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів), а доводи про неможливість на час теперішній час встановити фактичне місцезнаходження контрагентів, відсутність у цих підприємств осіб, що відповідають за ведення фінансово-господарської діяльності, не свідчить про неможливість виконання контрагентами своїх договірних зобов'язань під час взаємовідносин з позивачем.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, щодо нереальності спірних господарських операцій у зв'язку з ненадання позивачем товарно-транспортних накладних, оскільки в цьому випадку, суд апеляційної інстанції виходить з положень п.п.11.1 розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363.

Згідно з п.п.11.4, 11.5, 11.6, 11.7 яких, оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) може свідчити лише про дотриманням чи порушенням правил перевезень автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства та не свідчать про безтоварність операцій за наявності інших підтверджуючих документів.

Взагалі в акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов'язується податковим органом з обставинами діяльності контрагентів, що є неприпустимим як за законодавством України так і міжнародними нормами.

Зокрема, ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуального характеру юридичної відповідальності особи.

Крім того, рішеннями Європейського Суду від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 «Булвес» АД проти Болгарії, які згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, вказано на те, що коли Держави-члени Конвенції володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань… Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Отже, виходячи з наведеного, порушення вчинені контрагентом, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність обставин технічної неможливості власного транспорту позивача здійснити перевезення товару придбаного у ТОВ «Запорізький графіт», ПМП «Фірма «Демаркет Б-ХХ», ТОВ «Юкун», оскільки відповідачем не надавались суду докази в підтвердження їх наявності, та як наслідок ці обставини є недоведеними.

При цьому факт здійснення зазначених перевезення придбаного товару підтверджується подорожніми листами, товарно-транспортними накладними, довіреностями, накладними на відпуск товарно-матеріальних цінностей (т.2 а.с. 178-187).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову. Однак відповідач зазначеного обов'язку не виконав.

Крім того, в порушення положень вказаної норми при вирішенні спірних відносин між сторонами, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність обов'язку у позивача доводити правомірність своїх вимог та реальність здійснення господарських відносин з контрагентами та вирішив спір виходячи з цієї невірної позиції.

Таким чином суд апеляційної інстанції вважає, що наявні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги позивача, а підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача відсутні.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про ухвалення судом першої інстанції рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для задоволення апеляційної скарги позивача - скасування постанови суду та прийняття нової постанови про задоволення позову повністю.

На підставі зазначеного, керуючись пунктом 3 частини 1 статті 198, пунктом 4 частини 1 статті 202, статтею 207 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» - задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року у справі №808/3940/13-a - скасувати та прийняти нову постанову якою позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів від 05 грудня 2012 року №0001000025, №0001010025, №0000990025.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» судовий збір у розмірі 3207 (три тисячі двісті сім) грн. 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови виготовлений 15 травня 2015 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко