Рішення № 44240226, 14.05.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа № 911/1492/15

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом фізичної особи-підприємець Урсуленко Олексій Анатолійович, м. Херсондо Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора», Київська обл., м. Вишневепро стягнення 67 113,98 грн., за участю представників:

позивача:Іванова І.А., довіреність №б/н від 26.02.2014 року;відповідача:Муштей Л.Ю., довіреність № б/н від 20.11.2014 року;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2015 року фізична особа-підприємець Урсуленко Олексій Анатолійович (позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора» (відповідач) про стягнення 22 178,25 грн. основного боргу, 3 569,73 грн. пені, 40 522,60 грн. інфляційної складової боргу, 843,40 грн. 3% річних, а загалом 67 113,98 грн., у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань з оплати поставленого товару за договором поставки №228К від 24.12.2010 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07.04.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.04.2015 року.

Через канцелярію господарського суду Київської області 23.04.2015 року відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.04.2015 року розгляд справи було відкладено на 14.05.2015 року.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.12.2010 року між фізичною особою-підприємець Урсуленко Олексій Анатолійович (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора» (покупець) було укладено договір поставки №228К (договір), згідно п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 2.2. договору, ціна товару, вказана в накладних, які надаються постачальником покупцю разом із партією товару, повинна відповідати специфікації. Зміна ціни без попереднього узгодження сторонами шляхом складання та підписання нової специфікації, до виконання всіх діючих і не виконаних на момент такої зміни замовлень, не допускається.

Пунктом 2.6. договору визначено, що оплата за товар здійснюється протягом 60 календарних днів від дати поставки за умови, що постачальник належним чином виконав вимоги п. п. 2.5. договору.

Даний договір набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного календарного рок. У тому випадку, якщо сторони, у термін не менш ніж за 20 днів до закінчення терміну дії даного договору, не повідомлять один одного про бажання розірвати договір або укласти новий договір, то останній вважається продовженим терміном на один рік (п.11.1. договору).

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач на виконання вимог п. 1.1. договору, з дотриманням положень ст.ст. 526, 629, 712 Цивільного кодексу України, поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 22 846,67 грн., що підтверджується видатковими накладними, які підписані представниками відповідача без будь-яких заперечень з приводу зазначених у вказаних видаткових накладних вартості, кількості та якості поставленого позивачем товару, з метою засвідчення факту прийняття відповідачем товару в обсязі, кількості, якості та вартості, визначених у видатковій накладній, копії яких знаходяться в матеріалах справи і достовірність яких відповідач не заперечує.

Тобто, підписані відповідачем видаткові накладні без будь-якого зазначення відповідачем про незгоду із зазначеною у вказаних видаткових накладних вартістю, обсягом та якістю поставленого позивачем товару свідчать про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.

Як вказує позивач, відповідач належним чином не виконав зобов'язань за договором щодо повної оплати отриманого товару, оплативши товар частково, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у сумі 22 178,25 грн.

Разом з тим, позивачем та відповідачем підписано акт звіряння взаємних розрахунків, скріплений печатками сторін, з якого вбачається, що станом на 31.05.2015 року заборгованість відповідача перед позивачем становить 22 178,25 грн.

Детально дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні докази сплати відповідачем заборгованості за договором поставки №228К від 24.12.2010 року у сумі 22 178,25 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач довів суду та відповідач не спростував належними і допустимими доказами те, що у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за договором поставки від 24.12.2010 року №228К у вигляді боргу у сумі 22 178,25 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором поставки від 24.12.2010 року №228К у вигляді боргу у сумі 22 178,25 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 ГК України.

Відповідно до п. 7.2. договору, у випадку порушення термінів оплати товару, передбачених цим договором, покупець оплачує на користь постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Враховуючи вищевикладені норми закону та умови договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати поставленого товару нараховано 3 569,73 грн. пені за період з 01.10.2014 року по 31.03.2015 року відповідно до наданого розрахунку.

Суд приходить до висновку, що дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань, тому відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом та договором відповідальності.

Як вказує відповідач у відзиві від 20.04.2015 року №04/20-юр на позовну заяву, оскільки відповідно до п. 2.6. договору момент оплати настав 13.07.2014 року, а строк встановлений статтею 232 ГК України закінчився 12.01.2015 року, то нарахування пені за договором за період з 01.10.2014 року по 31.03.2015 року є неправомірним.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, здійснивши власний розрахунок пені встановив, що заявлений позивачем до стягнення розрахунок пені є арифметично невірним, оскільки позивачем нарахована пеня з порушенням граничного терміну, встановленого законодавством України (п. 6 ст. 232 ГК України) та у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка є більшою ніж встановлений розмір у п. 7.2. договору, у зв'язку з чим стягненню підлягає розмір пені, здійснений за розрахунком суду та з урахуванням норм статті 232 Господарського кодексу України та п. 7.2. договору в розмірі 1 164,36 грн., за період з 01.10.2014 року по 13.01.2015 року на заборгованість у розмірі 22 178,25 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасну оплату наданих послуг в позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що відповідач прострочив виконання зобов'язання з оплати наданих послуг за договором, вимога позивача про стягнення відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України підлягає задоволенню частково в розмірі 442,96 грн. 3% річних та 4 657,43 грн. інфляційних втрат, які нараховані судом відповідно до вимог закону та умов договору, в іншій частині вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались позивачем суду в якості доказів, є належними та допустимими письмовими доказами, які стосуються предмета спору.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір у розмірі 774,29 грн. відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фора» (08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5, код 32294897) на користь фізичної особи-підприємець Урсуленко Олексій Анатолійович (73035, м. Херсон, вул. 14 Східна, 5, код 2500100736) 22 178 (двадцять дві тисячі сто сімдесят вісім) грн. 25 коп. основного боргу, 442 (чотириста сорок дві) грн. 96 коп. 3% річних, 4 657 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят сім) грн. 43 коп. інфляційної складової боргу, 1 164 (одну тисячу сто шістдесят чотири) грн. 36 коп. пені, 774 (сімсот сімдесят чотири) грн. 29 коп. судового збору.

В іншій частині в позові відмовити.

Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено:19.05.2015 р.

Суддя Т.Д. Лилак