Рішення № 44239576, 19.05.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.05.15р. Справа № 904/3377/15

За позовом Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дніпропетровського району Дніпропетровської області" (м. Підгородне, Дніпропетровського району, Дніпропетровської області)

до Комунального закладу "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної ради (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором № 35 В/13 на відшкодування комунальних послуг від 01.01.2013 у загальному розмірі 18 858 грн. 24 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Сирота О.М. - юрисконсульт (довіреність № 444 від 17.07.2014)

від відповідача: Неклеса В.Б. - юрисконсульт (довіреність № 1/5 від 15.01.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Комунальний заклад "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дніпропетровського району Дніпропетровської області" (далі-позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Комунального закладу "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної ради (далі-відповідач), в якому просить суд стягнути заборгованість за договором № 35 В/13 на відшкодування комунальних послуг від 01.01.2013 у загальному розмірі 18 858 грн. 24 коп.

Ціна позову складається суми основного боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 35 В/13 на відшкодування комунальних послуг від 01.01.2013 в частині повного та своєчасного розрахунку за спожиту електричну енергію за адресою дислокації швидкої медичної допомоги (с. Кіровське) в період з 01.01.2013 по 31.12.2013, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 18 858 грн. 24 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 21.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 05.05.2015.

У судове засідання 05.05.2015 з'явився представник позивача, який виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

При цьому, судом було зауважено, що на теперішній час існує необхідність у долучені до справи додаткових доказів.

Так, ухвалою суду від 28.04.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 19.05.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

У судове засідання 19.05.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у судовому засідання 19.05.2015 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.05.2015 наявність заборгованості не заперечував, при цьому, посилався на те, що розрахунки за договором не проводились, у зв'язку з відсутністю коштів. Так, відповідачем подано заяву від 19.05.2015, в якій він визнає позовні вимоги у повному обсязі та просить суд позов задовольнити, розподіл судових витрат здійснити на розсуд суду.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.01.2013 між Комунальним закладом "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дніпропетровського району Дніпропетровської області" (далі - балансоутримувач, позивач) та Комунальним закладом "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної ради (далі - орендар, відповідач) було укладено договір № 35 В/13 на відшкодування комунальних послуг (далі - договір) (а.с.14), відповідно до умов якого балансоутримувач забезпечує експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: с. Кіровське, вул. Центральна, 28, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором, крім пропорційно займаної площі, договір може передбачати й інші критерії розподілу і оплати спожитих послуг. Орендар користується нежитловим приміщенням загальною площею 56 кв.м., яке розташоване на території закладу. Орендоване приміщення використовується для розміщення пункту базування бригади швидкої допомоги КЗ "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" ДОР (пункт 1.1. договору).

Договір діє з 01.01.2013 до 31.12.2013 включно згідно статті 631 ЦПКУ та статті 180 ГКУ і014 вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією із сторін про відмову від цього договору або його перегляд (пункт 5.1. договору).

Відповідно до пункту 2.2.1. договору, відповідач зобов'язаний не пізніше 15 числа поточного місяця вносити плату на рахунок балансоутримувача за комунальні послуги, експлуатаційні витрати.

При цьому, відповідно до пункту 3.2. договору оплата здійснюється згідно виставленому, оформленому належним чином рахунку.

Суд виходить із того, що в цій частині сторони в процесі виконання умов спірного договору уточнили підставу та порядок оплати відповідачем спожитої електроенергії з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами, що фіксують та підтверджують господарські операції, які для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати як обов'язкові реквізити, так і додаткові реквізити в залежності від характеру операції, зокрема підставу для здійснення господарських операцій, дані про документ, що засвідчує особу - одержувача, номер документу, ідентифікаційний код підприємства тощо. Тобто, для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами. В даному випадку між сторонами склалися фактичні правовідносини, відповідно до яких на підтвердження надання послуг з електропостачання сторонами підписувалися акти здачі-приймання послуг на відшкодування комунальних послуг за конкретний період, які, фактично, і були підставою для оплати.

Вказаний факт підтверджується матеріалами справи, а також поясненнями представників сторін у судовому засіданні.

Так, на виконання умов договору, у період з 01.01.2013 по 13.12.2013 між сторонами були підписані наступні акти здачі-приймання на відшкодування комунальних послуг:

- за січень-червень 2013 року на суму 11 989 грн. 76 коп. (а.с.19);

- за липень 2013 року на суму 363 грн. 52 коп. (а.с.20);

- за серпень 2013 року на суму 184 грн. 32 коп. (а.с.21);

- за вересень 2013 року на суму 620 грн. 80 коп. (а.с.21 на звороті);

- за жовтень 2013 року на суму 1 817 грн. 60 коп. (а.с.22);

- за листопад 2013 року на суму 1 815 грн. 04 коп.;

- за грудень 2013 року на суму 2 067 грн. 20 коп.;

Також у листі від 28.04.2015 № 344 позивач, на виконання вимог ухвали суду, пояснив, що не може надати рахунки, виставлені на виконання пункту 3.2. договору № 35 В/13 від 01.01.2013 відповідачу до сплати та докази їх вручення відповідачу, з огляду на те, що замість них для сплати боргу пред'являлися акти послуг.

Отже, суд виходить із того, що вказана угода сторін відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до статей 12, 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" житлово-комунальні послуги поділяються за: функціональним призначенням; порядком затвердження цін/тарифів.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на:

1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо);

3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо);

4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до вимог статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом;

виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору;

виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги;

споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач комунальних послуг зобов'язаний укласти договір та оплачувати спожиті комунальні послуги.

Пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Позивач при зверненні із позовною заявою просить суд стягнути заборгованість за спожиту у період з 01.01.2013 по 31.12.2013 відповідачем електроенергію в сумі 18 858 грн. 24 коп. При цьому, листом від 15.05.2015 (вх.суду 29816/15) позивачем підтверджено допущену описку при визначені ціни позову, а отже він просив суд вважати ціною позову 18 858 грн. 24 коп.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Відповідно до пунктів 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач зобов'язаний був відшкодувати позивачу вартість спожитої у період з січня по грудень 2013 року електроенергії в сумі 18 858 грн. 24 коп. не пізніше 15 числа кожного місяця, при цьому судом враховано, що сторонами в процесі виконання договору було змінено порядок і підстави оплати (про що зазначено вище), сторони досягли згоди щодо підписання актів здачі-приймання на відшкодування комунальних послуг, які і були підставою для оплати. Так між сторонами були підписані вказані акти за спірний період, а отже з моменту підписання кожного акту у відповідача виникло зобов'язання щодо його оплати.

Лист позивача від 24.10.2013 № 862 з претензією вих. №_862 від 24.10.2013 щодо погашення існуючої заборгованості були залишені відповідачем без задоволення.

При цьому, у відповідності до статей 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 2.2.1. договору строк виконання відповідачем зобов'язань по оплаті спожитої у січні-грудні 2013 року електроенергії станом на момент вирішення спору настав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті послуг у повному обсязі не виконав внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 18 858 грн. 24 коп., що підтверджується матеріалами справи та самим відповідачем у заяві про визнання позовних вимог та поясненнями у судовому засіданні.

Так, 19.05.2015 відповідач подав до суду заяву про визнання основного боргу у розмірі 18 858 грн. 24 коп.

Право відповідача визнати позов повністю або частково передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві, що долучається до справи. У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості в сумі 18 858 грн. 24 коп., дії відповідача не суперечать законодавству, не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

З огляду на викладене, господарський суд приймає визнання відповідачем позовних вимог - основного боргу у розмірі 18 858 грн. 24 коп.

При цьому, відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов'язання умов (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Доказів погашення заборгованості в сумі 18 858 грн. 24 коп. відповідачем не надано, наявність боргу підтверджено представником у судовому засіданні.

При цьому, щодо посилань відповідача на відсутність коштів, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач є юридичною особою, а відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

При цьому, суд відзначає, що на підставі укладеного договору між сторонами виникли господарські відносини, що регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, статтею 1 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Між тим, ані приписи Господарського кодексу України, ані норми Цивільного кодексу України не допускають привілейованого становища суб'єктів господарювання, які фінансуються за рахунок бюджету чи пов'язані із фінансуванням від третіх осіб, щодо відповідальності за порушення зобов'язань.

З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основної суми заборгованості у розмірі 18 858 грн. 24 коп. обґрунтовані, документально підтверджені та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Комунального закладу "Дніпропетровська станція швидкої медичної допомоги" Дніпропетровської обласної ради (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Свердлова, 65; ідентифікаційний код 37986598) на користь Комунального закладу "Центр первинної медико-санітарної допомоги Дніпропетровського району Дніпропетровської області" (52001, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, м. Підгородне, вул. Шосейна, 90; ідентифікаційний код 37865549) - 18 858 грн. 24 коп. основного боргу, 1 827 грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко