Постанова № 44238505, 18.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 травня 2015 року № 826/6177/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве

підприємство промислового залізничного транспорту"

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі по тексту – позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексу – відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення – рішення від 24 березня 2015 року №0001062202 та від 24 березня 2015 року №0001052202.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями - рішеннями, вважаючи їх протиправними, необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідачем помилково за наслідками перевірки договірних відносин з контрагентами позивача виніс податкові повідомлення - рішення про визначення грошових зобов'язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, чим неправомірно переклав відповідальність за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договорів на сторону договору, на яку такі обов'язки, а отже, і відповідальність зазначеними договорами покладені не були.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними та ґрунтуються на достовірних і належних доказах, а надані позивачем документи не можуть вважатись належними доказами виконання договірних відносин, що мали місце між позивачем та його контрагентами.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об’єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві на підставі наказу від 16 лютого 2015 року №266, згідно з підпунктом 78.1.1 пункту 78.1. статті 78, пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України, проведено позапланову невиїзну перевірку Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 вересня 2014 року по 30 вересня 2014 року по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Сілвест».

За результатами перевірки складно Акт від 05 березня 2015 року №288/26-53-22-02-21-04737111 (далі по тексту - Акт перевірки), в якому зазначено про порушення позивачем вимог:

- підпункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 172800,00 грн. за 2014 рік;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на зальну суму 192000,00 грн., у тому числі за жовтень 2014 року на суму 192000,00 грн.

На підставі Акту перевірки від 05 березня 2015 року ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесла податкові повідомлення - рішення:

- №0001062202, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 288000,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 192000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 96000,00 грн.;

- №0001052202, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 259200,00 грн., з яких за основним платежем у сумі 172800,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 86400,00 грн.

Посилаючись на безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу, що зумовили прийняття рішень про збільшення сум грошових зобов'язань по податку на прибуток та додану вартість, Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу валових витрат за період, що перевірявся, платником податків включені витрати, понесені у зв'язку з придбанням у Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілвест» запчастин та комплектуючих до тепловозів, а також враховано суми податку на додану вартість, сплачені названим контрагентом до складу податкового кредиту. Посилаючись на відсутність реального виконання договорів, не підтвердження фактів приймання - передачі товарів, робіт, послуг, податковий орган дійшов висновку про безпідставне віднесення зазначених сум до складу валових витрат та податкового кредиту по податку на додану вартість. Крім того, за результатами проведеної перевірки до оподатковуваного доходу включено суму коштів, отриману позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю «Сілвест» як безповоротну фінансову допомогу, оскільки фактичне постачання товарів покупцю не відбувалось.

Такі висновки контролюючого органу базуються на інформації, отриманої від інших регіональних податкових органів у формі актів про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки контрагента позивача, в якому зазначено про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з платниками податків та встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) за періоди, що перевірялись.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

Згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті Податкового кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (пункт 201.1. статті 14 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Наступним пунктом названої статті встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10. статті 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту – Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України “Про мови в Україні” (пункт 1.3. Положення №88).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

При цьому у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11 зазначається, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції, про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2011 року №1936/11/13-11.

Матеріали справи свідчать, що Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» зареєстроване 16 червня 1992 року у Дніпровській районній державній адміністрації міста Києва.

Основним видом господарської діяльності позивач є вантажний залізничний транспорт (КВЕД 49.20).

Відповідно до Правил технічної експлуатації міжгалузевого промислового залізничного транспорту України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв’язку України від 01 жовтня 2009 №1014, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 грудня 2009 року за № 1166/17182 та наказу Міністерства інфрастукрури України, до сфери управління якого віднесний позивач, «Про затвердження періодичності технічного обслуговування та ремонту рухового складу, норм міжремонтних періодів і порядку передання в ремонт рухомого складу Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» від 11 травня 2012 року № 256 на позивача покладений обов’язок проводити технічне обслуговування свого рухомого складу відповідно до норм міжремонтних періодів ТРС (тепловозів)».

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що на виконання вищезазначених правил та наказу, 23 червня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (покупець) та ТОВ «Сілвест» (постачальник) було укладено договір № 2306-14.

Відповідно до положень зазначеного договору постачальних зобов’язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити покупцю (передати у власність покупця) запчастини та комплектуючі до тепловозів зокрема таких, що пройшли профілактичний ремонт згідно зі специфікаціями, які підписується обома сторонами та є невід’ємною частиною цього Договору, а покупець зобов’язується на умовах та в порядку, визначених цим Договором, прийняти товар та оплатити його.

На підтвердження виконання умов названого договору, Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» надало копію договору від 23 червня 2014 року № 2306-14, специфікацію №1 від 15 вересня 2014 року до договору від 23 червня 2014 року № 2306-14, акти приймання – пердачі товару № 1 та № 2 від 15 вересня 2014 року, акт звірки взаєморозрахунків, розрахунки від 15 вересня 2014 року №№ 3, 4, 5, платіжні доручення, податкові накладні від 15 вересня 2014 року № 4, 5, журнал – ордер № 10 за жовтень 2014 року, № 9 за листопад 2014 року, податкову декларацію за жовтень 2014 року, повідомленнями від 31 жовтня 2014 року № 23 та від 12 листопада 2014 року №2, товарно – транспортні накладні від 15 вересня 2014 року № 6951, №6952 з відмітками вантажоодержувача товару, який транспортувався, інвентаризаційні описи товарів та матеріалів, сальдові відомості КСУ за вересень 2014 року – березень 2015 року.

Факт проведення розрахунків за надані транспортно-експедиційні послуги зафіксовано в Акті перевірки відповідача.

Крім того, факти отримання названих вище податкових накладних також підтверджується реєстрами виданих та отриманих податкових накладних, поданими до податкового органу позивачем, копії яких містяться у матеріалах справи.

За результатами дослідження вище перелічених первинних і розрахункових документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV та Положення № 88. Також, наявні в матеріалах справи податкові накладні, що були виписані ТОВ «Сілвест» на ім'я позивача за результатами виконання відповідних договорів, за своїм змістом цілком відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Посилання відповідача в обґрунтування правомірності зменшення податкового кредиту по податку на додану вартість на встановлення актами інших податкових органів відсутність у контрагента позивача можливості реального виконання договірних відносин, суд до уваги не приймає, оскільки зі змісту зазначених актів не уявляється за можливе встановити відсутність у контрагентів позивача можливості виконати укладені з позивачем договори.

У свою чергу, акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ Мін доходів у Дніпропетровській області «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Сілвест» від 19 грудня 2014 року №9790/04-63/223/37540399, відповідачем суду не надано.

Також, під час розгляду справи відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за спірний період, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Так, безпосередньо в Акті перевірки не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (позивача) покладена відповідальність за недекларування та/або несплату податкових зобов'язань платниками податку - контрагентами, шляхом позбавлення його права на податковий кредит та валові витрати.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду будь-яких належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання документів щодо цих правочинів не уповноваженими на те особами.

Зокрема, в Акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків їх посадовим особам за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованими платниками податку на додану вартість, суд приходить до висновку про протиправність донарахування позивачу сум податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 24 березня 2015 року №0001062202 та від 24 березня 2015 року №0001052202.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (02092, м. Київ, вул. Алма – Атинська, 37, ЄДРПОУ 04737111) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 4872 (чотири тисячі вісімсот сімдесят дві) грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник