Постанова № 44238366, 13.05.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 травня 2015 року 17:05 № 826/1554/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., за при секретарі судового засідання Непомнящій А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" до третя особа Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві Товариство з обмеженою відповідальністю «ВБК «Промжитлобуд»про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «ВБК «Промжитлобуд», в якому просить суд визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо прийняття податкового повідомлення-рішення незаконними; скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21 січня 2015 року № 0000252203.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 квітня 2015 року адміністративну справу № 826/1554/15 прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 13 травня 2015 року представники позивача та третьої особи підтримали адміністративний позов, просили суд задовольнити його. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову.

Керуючись приписами частини 4 статті 122 та частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» перебуває на податковому обліку в ДПІ у Подільському районі Головного управління ДФС у місті Києві.

На підставі направлення від 11 грудня 2014 року № 1448, згідно з п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, наказу ДПІ в Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві № 203 від 11 грудня 2014 року посадовою особою відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1» за період з 01 січня 2013 року по 31 серпня 2014 року, результати якої оформлені актом перевірки від 24 грудня 2014 року № 7513/26-56-22-03-09/31454734 (далі по тексту - акт перевірки).

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з ПДВ на 725813,00 грн., а саме: січень 2013 року - 24862,00 грн., лютий 2013 року - 4232,00 грн., квітень 2013 року - 70679,00 грн., січень 2014 року - 264667,00 грн., квітень 2014 року - 228040,00 грн., липень 2014 року - 133333,00 грн.

На підставі вищезазначених висновків відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 21 січня 2015 року № 0000252203, яким позивачу в порушення вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України занижено суму ПДВ на 1088720,00 грн., у тому числі за основним платежем - 725813,00 грн. та за штрафними санкціями - 362907,00 грн.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням - рішенням та податковою вимогою й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та контрагентами ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1».

Заперечення відповідача, співпадають з висновками акта від 24 грудня 2014 року № 7513/26-56-22-03-09/31454734.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 12 липня 2002 року № 1380 «Про реконструкцію1 будинку № 20 на вул. Гарматній у Солом'янському районі» КП «Спецжитлофонд» визначено замовником та інвестором реконструкції гуртожитку на вул. Гарматній, 20 з переобладнанням під житловий будинок з по квартирним заселенням. Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 04 листопада 2005 року № 2054 «Про будівництво жилого будинку на вул. Фрунзе, 85/87-А у Подільському районі» КП «Спецжитлофонд» визначено замовником будівництва житлового будинку.

На виконання вказаних розпоряджень та реконструкції з влаштуванням надбудови та прибудови будинку № 20 на вулиці Гарматній у Солом'янському районі позивачем укладено договори з ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1 договори № 27 від 29 жовтня 2012 року, № 21 від 29 травня 2012 року, № 30 від 16 вересня 2013 року, а також будівництва житлового будинку на вул. Фрунзе № 85/87 А у Подільському районі було укладено договір № 30/06-10 від 30 червня 2010 року.

На підтвердження виконання ремонтних та будівельно-монтажних робіт в рамках укладених договорів позивачем долучено до матеріалів справи копії первинних документів: акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт за формами КБ-2, КБ-3, акти завершення робіт (т. 1, а.с. 124-250, т. 2, а.с. 1-250, т. 3, а.с. 1-112).

В свою чергу, контрагентами позивача виписано податкові накладні (т. 1, а.с. 46-54), які в подальшому слугували підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківський виписок (т. 3, а.с. 171-191).

Як вбачається з Акту перевірки, податковий орган встановив що відповідач посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Порушення пов'язано з тим, що відсутня реальність вчинення господарських операцій між TOB «ВБК «Центренергобуд», TOB «ВБК «Промжитлобуд», TOB «Київська будівельна компанія № 1» із субпідрядними організаціями, а отже у КП «Спецжитлофонд» не було підстав для податкового обліку витрат за контрагентами TOB «ВБК «Центренергобуд», TOB «ВБК «Промжитлобуд», TOB «Київська будівельна компанія № 1». Мотивуючи такий висновок ДПІ посилається на ймовірну неправомірність дій TOB «ВБК «Центренергобуд», TOB «ВБК «Промжитлобуд», TOB «Київська будівельна компанія № 1».

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 201.8. ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованими як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до п. 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України, підставою для нарахування податкового кредиту, є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями.

Зокрема згідно з п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; є) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є організація будівництва будівель, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Для здійснення власної господарської діяльності на виконання розпоряджень та реконструкції будівель позивачем було укладено договори з ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1 договори № 27 від 29 жовтня 2012 року, № 21 від 29 травня 2012 року, № 30 від 16 вересня 2013 року, а також будівництва житлового будинку на вул. Фрунзе № 85/87 А у Подільському районі було укладено договір № 30/06-10 від 30 червня 2010 року, на підтвердження реального виконання яких надано вище перелічені первинні документи.

Крім того, суд зазначає, що подані позивачем копії актів приймання виконаних робіт та довідки про вартість виконаних робіт відповідають вимогам наказу Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 04 грудня 2009 року № 554 «Про затвердження примірних форм первинних документів з обліку в будівництві», яким затверджено примірні форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2 в «Акт приймання виконаних будівельних робіт» та № КБ-3 «Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати».

На підтвердження наявності у контрагентів позивача права на здійснення вказаних видів діяльності позивачем долучено до матеріалів справи копії ліцензій з переліком робіт провадження господарської діяльності.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, на підтвердження чого позивачем долучено до матеріалів справи копії витягів з ЄДРЮОФОП.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами, зокрема, податковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю його контрагентів ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення, висновки відповідача про недійсність господарських операцій, вчинених за участю його контрагентів з мотивів не спрямованості правочину на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до абз. 11 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу 2 п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

З урахуванням всього вищенаведеного, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідають вимогам чинного законодавства.

Таким чином, на підставі вищевикладеного та враховуючи те, що судом встановлено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами ТОВ «ВБК «Центренергобуд», ТОВ «ВБК «Промжитлобуд», ТОВ «Київська будівельна компанія № 1», суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» в частині скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21 січня 2015 року № 0000252203 підлягає скасуванню.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо прийняття податкового повідомлення-рішення незаконними, суд зазначає наступне.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України вбачається, що згідно чинного законодавства вчинення податковими органами дій по проведенню документальних перевірок прямо передбачено у повноваженнях контролюючих органів. Тобто, дії по проведенню документальних перевірок є частиною процесу реалізації податковим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством.

Результатом реалізації цих повноважень є винесення у відповідній формі рішення, яке породжує юридичні наслідки для платника податків. Отже, виключно результат реалізації повноваження податкового органу (а саме - рішення контролюючого органу), а не процес реалізації його повноважень (як то дії по проведенню документальних перевірок та складанню акту) може бути об'єктом судового оскарження. А дотримання контролюючим органом вимог актів законодавства щодо порядку та способу проведення документальної перевірки входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого контролюючим органом за результатами перевірки, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправними дій при формуванні висновків акту перевірки не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (стаття 69 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення «Спецжитлофонд» в частині скасування податкового повідомлення-рішення підлягає задоволенню. В іншій частині позовних вимог з урахуванням того, що дій по проведенню документальних перевірок прямо передбачені у повноваженнях контролюючих органів суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі ГУ ДФС у м. Києві від 21 січня 2015 року №0000252203.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. Судові витрати в сумі 487,20 грн. присудити на користь Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення "Спецжитлофонд" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.Ю. Гарник