Постанова № 44236461, 03.04.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2015 р. Справа № 804/1412/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання Потіп О.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2

до Військової частини Національної Гвардії України № 3011

про зобов'язання виконати дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини 3011 МВС України із позовними вимогами про: визнання дій відповідача щодо невиконання умов контракту в частині закінчення строку дії договору протиправними; зобов'язання відповідача повернути позивачу належну йому трудову книжку з відміткою про початок та закінчення служби у внутрішніх військах МВС України у звізку з закінченням строку дії трудового контракту.

В судовому засіданні 25.02.2015 року судом замінено первісного відповідача, Військову частину 3011 МВС України, на його правонаступника - Військову частину Національної Гвардії України № 3011.

03.04.2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з уточненими позовними вимогами до Військової частини Національної Гвардії України № 3011, а саме:

- зобов'язати командира Військової частини Національної Гвардії України № 3011 виконати в натурі частину Контракту, а саме п. 3 Контракту про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах МВС України від 12.09.2011 року, стосовно закінчення строку дії Контракту;

- зобов'язати командира Військової частини Національної Гвардії України № 3011повернути належну йому трудову книжку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 12.09.2011 року позивач уклав контракт з командиром військової частини 3011 ВВ МВС України про проходження ним військової служби у внутрішніх військах МВС України на військовій посаді - стрілець стрілецької роти, терміном дії до 12.09.2014 року. Як того вимагає п. 4 даного Контракту, за три місяці до закінчення строку його дії, позивачем було подано рапорт командиру військової частини про звільнення з військової служби та небажання укладати новий контракт. Проте з військової служби його не звільнено, а трудову книжку не повернуто по теперішній час. Вважає такі дії відповідача протиправними .

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала, просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, надав суду заперечення, в яких зазначив, що з 17.03.2014 року в Україні розпочався особливий період, який триває з часу оголошення рішення про мобілізацію до моменту оголошення рішення про демобілізацію, а звільнення позивача з військової служби під час особливого періоду у зв'язку їз закінченням строку контракту протирічить вимогам діючого законодавства України та виходить за межі повноважень командування військової частини, а отже підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Заслухавши доводи представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 12.09.2011 року між позивачем та відповідачем було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах МВС України.

Відповідно до п. 3 Контракту, даний Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 (три) роки. Тобто, визначено строк дії Контракту - до 12.09.2014 року.

Згідно п. 4 Контракту, сторони зобов'язується не пізніш як за три місяці до закінчення строку контракту укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати контракт чи відмову в його укладенні з повідомленням причин, визначених нормативно-правовими актами.

Військова служба за контрактом осіб рядового складу є різновидом військової служби відповідно до до п. 3 ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Згідно ч. 1 ст. 3 зазначеного Закону, правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Законом України від 17.03.2014 року затверджено Указ Президента України від 17.03.2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію». Законом України від 06.05.2014 року затверджено Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06.05.2014 року № 454. Законом України від 22.07.2014 року затверджено Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 року № 607. Законом України від 15.01.2015 року затверджено Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2014 року № 15.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Аналогічне визначення особливого періоду наведено у статті 1 Закону України «Про оборону України» .

Проаналізувавши вказані правові норми, суд дійшов висновку, що з 17.03.2013 року в Україні розпочався особливий період у розумінні законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України».

Частиною 2 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», для осіб рядового складу, які проходять військову службу за контрактом та призначаються на посади, встановлено трьохрічний строк військової служби в календарному обчисленні.

Частиною 6 ст. 26 зазначеного Закону визначено, підстави розірвання (припинення) контракту, а саме те, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби:

а) у зв'язку із закінченням строку контракту;

б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність або обмежену придатність до військової служби;

в) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; г) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі;

д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких встановлено Кабінетом Міністрів України;

е) через службову невідповідність;

є) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі, позбавлення військового звання чи позбавлення права займати певні посади;

ж) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

з) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця);

и) у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем;\

і) у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням, відповідно до якого військовослужбовця притягнуто до відповідальності за адміністративне корупційне правопорушення, пов'язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України "Про засади запобігання і протидії корупції";

ї) у зв'язку з неможливістю переведення на іншу посаду у разі безпосереднього підпорядкування близькій особі;

й) у зв'язку із встановленням за результатами спеціальної перевірки, яка здійснюється під час доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, відомостей, які не відповідають установленим законодавством вимогам для зайняття посади (прийому на військову службу);

к) у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем - жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років;

л) у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Пунктом першим частини 8 статті 26 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено, що під час дії особливого періоду з військової служби з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини звільняються військовослужбовці:

а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу;

в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку;

г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;

ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини:

виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері);

утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи;

необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років;

наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;

д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань;

е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків;

є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України.

Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами "в", "г", "е", "є", "и" частини шостої та пунктами "в", "г", "е", "є" частини сьомої цієї статті.

Отже, проаналізувавши наведені положення законодавства, суд дійшов переконання, що для звільнення військовослужбовця, що проходить службу за контрактом, з військової служби під час дії особливого періоду, існує чітко визначений вичерпний перелік підстав, при цьому, звільнення з інших підстав не допускається.

Проте, позивачем не надано суду доказів того, що його звільнення з контрактної військової служби повинно бути проведено на підставі або підставах, передбачених п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».

Суд критично оцінює твердження позивача про те, що п. 9 ст. 23 вказаного Закону стосується військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, а позивач є звичайним громадянином, який був прийнятий на військову службу за контрактом, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом. З тлумачення даної норми очевидно, що громадянин України, прийнятий на військову службу за контрактом є військовослужбовцем, в даному випадку ці поняття тотожні.

Крім того, суд зазначає, що позивачем помилково в обгрунтування власної позиції наведено положення ч. 3 ст. 23 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», та зроблено висновок, що строк військової служби для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом визначається до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію тільки у разі оголошення проведення мобілізації та введення правового режиму воєнного стану, або тільки ведення режиму воєнного стану.

Вказаною нормою визначено, що для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Таким чином, при оголошенні рішення про мобілізацію для продовження служби за контрактом, оголошення правового режиму воєнного стану не є обов'язковою умовою.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, неупереджено та об'єктивно оцінивши подані докази, суд дійшов висновку, що відповідач діє на підставі і у межах своїх повноважень, керуючись при цьому законодавством України, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 71, 72, 94,158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 -відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складений 07.04.2015 року.

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 07.04.2015 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді М.В. Дєєв М.В.Дєєв Т.С.Журавель