Ухвала суду № 44233630, 13.05.2015, Апеляційний суд Сумської області

.

Справа №585/4462/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Глущенко Є. Д.Номер провадження 22-ц/788/971/15 Суддя-доповідач - Попруга С. В. Категорія - 53

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Попруги С. В.,

суддів - Ільченко О. Ю. , Гагіна М. В.

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Південна залізниця»

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2015 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Південна залізниця»,

про поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2015 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ № 29/ОС від 30 жовтня 2014 року начальника відокремленого підрозділу "Локомотивне депо Ромни" ДП "Південна залізниця" про припинення трудового договору з ОСОБА_3

Поновлено на роботі ОСОБА_3 на посаді комірника відокремленого підрозділу "Локомотивне депо Ромни" ДП "Південна залізниця" з 31 жовтня 2014 року.

Стягнуто з ДП "Південна залізниця" на користь ОСОБА_3 11118,80 грн. середнього заробіток за час вимушеного прогулу з відрахуванням платежів, передбачених діючим законодавством, та 2000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ДП "Південна залізниця" 487,20 грн. судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

В іншій частині позову відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ДП "Південна залізниця" посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Всі доводи апеляційної скарги фактично зводяться до того, що: 1) судом не взяті до уваги листи, вказівки та накази ДП "Південна залізниця" щодо переведення всіх працівників залізниці на роботу з неповним робочим тижнем; 2) у 2013-2014 роках відповідач не проводив скорочення працівників, а відбулося природне зменшення кадрів, зокрема і прибиральниць; 3) судом першої інстанції також не взяті до уваги докази про суміщення посад працівників депо та скорочення навантаження на комірників відповідача; 4) необґрунтованим є висновок суду, що рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 вересня 2014 року та ухвала апеляційного суду Сумської області від 15 жовтня 2014 року не свідчать про зміну в організації виробництва і праці, оскільки цими судовими рішеннями вказані зміни встановлені, а тому відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України не потребують доказування.

У судовому засіданні представник ДП "Південна залізниця" Кузьменко В.І. підтримав доводи апеляційної скарги, а ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_5 заперечували проти них, вважали рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції по суті встановлено, що ОСОБА_3 працювала у відповідача з 01 квітня 2011 року на посаді комірника, має повну вищу освіту за спеціальністю "Облік і аудит" та здобула кваліфікацію магістра з обліку та аудиту.

Рішенням Роменського міськрайонного суду від 21 листопада 2013 року у зв'язку з незаконним звільненням за п. 3 ст. 40 КЗпП України, ОСОБА_3 була поновлена на роботі.

Наказом відповідача № 33 від 20 січня 2014 року поряд зі своєю основною роботою зобов'язано ОСОБА_3 прибирати виробничі приміщення (механічного цеху, кузні, електрозварювального відділення) без додаткової оплати з 24 березня 2014 року.

Наказом відповідача № 142 від 06 лютого 2014 року в наказ № 33 від 20 січня 2014 року було внесено зміни, відповідно до яких ОСОБА_3 зобов'язана була з 10 квітня 2014 року виконувати поряд зі своєю основною роботою комірника роботу прибиральника службових приміщень (цеху експлуатації) з доплатою за розширення зони обслуговування в розмірі 10 процентів від посадового окладу за фактично відпрацьований час прибиральником службових приміщень.

Виконувати обов'язки прибиральника згідно з вищевказаними наказами № 33 від 20 січня 2014 року та № 142 від 06 лютого 2014 року позивачка ОСОБА_3 відмовилась та оскаржила їх у судовому порядку.

Наказом № 318 від 08 квітня 2014 року, наказ № 142 від 06 лютого 2014 року в частині строку переведення позивачки ОСОБА_3 на нові умови праці відтерміновано до набрання рішенням законної сили у зв'язку з їх оскарженням у судовому порядку.

30 жовтня 2014 р. наказом № 29/ОС (а.с. 8) позивачка ОСОБА_3 звільнена з роботи за п. 6 ст. 36 КЗпП України, по відмові працівника від переведення, накази начальника локомотивного депо Ромни № 33 від 20 січня 2014 року, № 142 від 06 лютого 2014 року, № 318 від 08 квітня 2014 року, рішення Роменського міськрайонного суду від 10 вересня 2014 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 15 жовтня 2014 року.

Подані відповідачем письмові докази не підтверджують факт проведення змін в організації виробництва і праці, які б стали підставою для зміни істотних умов праці ОСОБА_3 та подальшого звільнення її з роботи.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 вересня 2014 року та ухвала апеляційного суду Сумської області від 15 жовтня 2014 року, не містять встановлених обставин щодо ОСОБА_3, названих у ст. 61 ЦПК України (а.с. 77-78).

Відповідачем не надано доказів і про скорочення чисельності або штату працівників, зокрема, прибиральниці.

У наказі № 33 від 20 січня 2014 року йдеться про суміщення професій (посад), тобто виконання додаткового обсягу робіт позивачем за двома посадами кладовщика і прибиральника, передбаченими штатним розписом.

У наказі № 142 від 06 лютого 2014 року вже йдеться про доплату кладовщику за розширення зони обслуговування за фактично відпрацьований час прибиральника, тоді як під розширенням зони обслуговування або збільшення обсягу виконуваних робіт слід розуміти виконання працівником разом зі своєю основною роботою обумовленою трудовим договором, додаткового обсягу робіт за однією і тією ж професією або посадою, чого відповідачем дотримано не було, як і не дотримано вимог про встановлення доплати за розширення зони обслуговування тільки за наявності вакантної посади.

Таким чином, наказ № 29/ОС від 30 жовтня 2014 року є незаконним, тому підлягає скасуванню з поновленням ОСОБА_3 на роботі та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що згідно розрахунку, з яким сторони погодились, становить 11118,80 грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що незаконним звільненням порушені трудові права ОСОБА_3, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків, вимушених змін у житті позивачки після незаконного звільнення та додаткових зусиль, вжитих для організації свого життя, для відновлення трудових прав. При визначені розміру моральної шкоди враховано, також і те, що раніше мало місце незаконне звільнення позивачки. Тому вимоги позивачки в частині відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню в сумі 2000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. Названі обставини доведено ОСОБА_3, тоді як ДП "Південна залізниця" на порушення положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України, не надало належних доказів на підтвердження своїх заперечень.

Висновки суду по суті спору відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

За змістом ч. 3 ст. 32 КЗпП України при змінах в організації виробництва і праці власник (роботодавець) повинен додержуватися такого порядку. Зокрема, спочатку видається наказ про внесення змін в організацію виробництва і праці. У ньому розкривається зміст цих змін, даються відповідні доручення посадовим особам для здійснення таких змін.

З матеріалів справи вбачається, що ДП "Південна залізниця" не видавався такий наказ про внесення змін в організацію виробництва і праці, відповідно до вищезгаданих обставин.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, зокрема, роз'яснено, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

За встановлених обставин, відповідачем також не доведено, що в тому числі і фактично відбулися зміни в організації виробництва і праці, які б відповідали вищезгаданим роз'ясненням.

Інші доводи апеляційної скарги не мають юридичного значення, а тому не впливають на висновки суду по суті спору.

Ураховуючи викладене, колегія суддів також вважає, що відсутні порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 291, 303, 304, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Південна залізниця» відхилити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -

.