Рішення № 44230377, 19.05.2015, Токмацький районний суд Запорізької області

328/845/15-ц

19.05.2015

2/328/382/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року м. Токмак

Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Курдюков В.М., при секретарі судового засідання Симоненко В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Токмацького районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача, стягнення депозиту, пені та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом, яким просить стягнути з відповідача на її користь вклад у золоті вагою 3,215072 тройських унцій, суму неповернутих процентів у розмірі 0,072339 тройських унцій, а разом 3,287411 тройських унцій золота, зобов'язати банк видати вклад та відсотки у золоті шляхом одноразової операції через касу; стягнути з відповідача на її користь суму пені за порушення договору у розмірі 2468,46 грн.; стягнути з відповідача на її користь суму моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Позов обґрунтовує наступним.

07 лютого 2014 року між сторонами укладений договір №313731/3213/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий».

Згідно з п.1.1 договору, Банк відкриває Клієнту депозитний рахунок у банківському металі Золото, клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,00 грам, або 3,22 тройські унції, на строк з 07 лютого 2014 року по 12 лютого 2015 року.

Згідно з п.1.2 договору, за час користування Банківським металом, Банк нараховує і виплачує Клієнту проценти у банківському металі за ставкою 2.25% річних.

Сума відсотків на сьогоднішній день склала 3,215072 *0,0225 = 0,072339 тройських унцій.

Згідно з п.2.3 договору, повернення Вкладу та виплата нарахованих на нього відсотків Клієнту здійснюється Банком у день закінчення строку, визначеного п.1.1 Договору.

Ні договором, ні законодавством підстав неповернення вкладу у вказаному випадку не передбачено.

На сьогоднішній день депозит та сума процентів позивачу не повернуті, свої зобов'язання відповідач перед нею не виконав, незважаючи на те, що 03 лютого 2015 року вона письмово повідомила про своє бажання отримати банківський вклад саме 12 лютого 2015 року.

За приписами ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець прострочує виконання надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги.

Таким чином, з відповідача на її користь слід стягнути пеню в розмірі: 2468,46 грн. (сума неповернутого депозиту + сума несплачених відсотків * 0,03= 3,215072 +0,072339 = 3,287411 тройські унції * 0,03 = 0,098622 тройські унції. На дату подачі позову за обліковою ставкою Національного Банку України це складає 250295 грн. * 0,98622/10 = 2468,46 грн.

Також, згідно з частиною 2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної шкоди.

За весь час невиконання відповідачем своїх зобов'язань, позивачу були завдані моральні страждання. Дії банку, що виразилися в незаконній відмові виконувати умови договору, завдали їй душевні страждання і переживання.

Укладаючи договір банківського вкладу та довіряючи свій вклад даній фінансовій установі, вона розраховувала на порядність і чесність банку, дотримання банком всіх умов і положень договору. Відмова в поверненні вкладу порушила її плани в частині розпорядження власними грошовими коштами, стало для неї сильним шоком від нахабства і незаконності дій по відношенню до своїх вкладників - людей, які повірили банку в період нестабільної політичної та економічної ситуації в країні і довірили свої особисті кошти, тим самим забезпечивши фінансовій установі запас ліквідності в один із найважчих економічних моментів, а у відповідь отримали невдячність, і недбале ставлення до виконання банком зобов'язань за договором.

Крім того, вона виховує сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом з дитинства, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 13 березня 2013 року, в зв'язку з чим дитині потрібна постійна реабілітація та лікування. Це потребує постійних великих витрат, і позивач розраховувала на розпоряджання своїми коштами після закінчення строку дії договору. Проте, неправомірні дії відповідача здійснили негативний вплив на її психологічний стан, оскільки вона постійно переживає і нервує з приводу нестачі коштів на належне утримання дитини.

Завдану моральну шкоду оцінює в 5000 грн.

Позивач в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позов підтримала.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності та заперечення наступного змісту. Вважає дані позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю на підставі наступного. Дійсно, між сторонами було укладено Договір-Заяву №313731/3213/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) «Золотий» на 1 рік у банківському металі від 07 лютого 2014 року. Відповідно до умов Депозитного договору "Вкладник " вносить, а "Банк" приймає банківський метал (золото) на Вкладний рахунок у розмірі 100,00 грам або 3,2150 тройських унцій на строк по 12.02.2015р. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання або змінювати його умови. Відповідно ж до укладеного між Банком та Позивачем депозитного договору останній є строковим, тобто кошти видаються в кінці строку. Згідно зі ст.55 Закону України "Про Національний банк України", Національний банк України здійснює функції банківського регулювання і нагляду за діяльністю банків в межах та порядку, передбачених законодавством України. Відповідно ст.56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для банків. На момент нібито звернення Позивача до Банку з вимогою повернення суми вкладу, діяла Постанова НБУ №160 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України» від 03.03.2015р., відповідно до підпункту 9 пункту 4 даної Постанови, уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків у межах до 15000 (п'ятнадцяти тисяч) гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України та не допускати обмежень щодо переказу коштів в іноземній валюті, що належать клієнтам, відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: адміністративне регулювання: встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків. Таким чином, дана Постанова була видана в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю, та була обов'язковою для виконання усіма банками, яким вона адресована. Тобто, на період нібито звернення Позивача до Банку, діяв вищенаведений нормативний акт Національного банку України, який як вже згадувалося, є обов'язковим для виконання Банками, а у разі невиконання, Комерційні банки можуть бути притягнуті до відповідного виду відповідальності. Позивач в позовній заяві вказує на той факт, що вона 03.02.2015р. зверталась до Відповідача щодо повернення суми вкладу, однак Позивач в своїй заяві не вказав яким саме чином він бажає отримати свій вклад (через касу банку або шляхом перерахування на відповідний рахунок), у зв'язку з чим Відповідач фактично не мав змоги повернути вклад. Окрім цього, Позивач не довів факту наявності неотримання суми вкладу на час звернення до суду. Щодо стягнення пені за кожний день прострочення виконання зобов'язань 3% в порядку ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів». Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення 2468,46 пені, нарахованої згідно з положеннями ч.5 ст.10 ЗУ «Про захист прав споживачів» відповідно до якої у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Вказана вимога є безпідставною, оскільки договір банківського вкладу не є договором про виконання робіт (надання послуг), банківський вклад не є загальною вартістю замовлення, Банк за умовами договору не є виконавцем жодних робіт і не отримує за їх виконання (надання послуг) жодної плати. Відповідно, вважаємо, що вказані положення ЗУ «Про захист прав споживачів» не можуть застосовуватись до даних правовідносин. Окремо зауважуємо, що стягнення такої пені не передбачено оскаржуваним Договором банківського вкладу, а її застосування не слідує із змісту та суті правовідносин банківського вкладу, що встановлені між сторонами. Крім того, Відповідач вважає посилання Позивача у позовній заяві на те, що правовідносини між сторонами за договором банківського вкладу виникли на підставі вказаного Закону безпідставним, оскільки правовідносини, які випливають з договору банківського вкладу, не є предметом регулювання Закону України «Про захист прав споживачів» , а врегульовані §3 «Банківський вклад» глави 71 Цивільного кодексу України та Законом України «Про банки та банківську діяльність» . Зокрема, ст. 1058 ЩС України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених договором. Таким чином, після укладення договору банківського вкладу між Банком та Вкладником виникли зобов'язальні відносини, які регулюються нормами зобов'язального права та положеннями укладеного договору банківського вкладу. Відповідно, банківський вклад не може вважатися а ні послугою (діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага), а ні роботою (діяльністю виконавця,) результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб), ані продажем товару (продукції) у сенсі положень, визначених Законом України «Про захист прав споживачів». Банк при розміщенні коштів Вкладника у якості банківського вкладу, не отримує жодної винагороди за користування такими коштами, а навпаки, сплачує вкладнику проценти (дохід вкладника) за період їх використання. Кошти вкладу не можуть розглядатися як «вартість робіт (послуг)» та/або «загальна вартість замовлення», а договір банківського вкладу не містить понять «вартість робіт (послуг)» та/або «загальна вартість замовлення» у сенсі положень ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів». Відтак, виходячи із змісту позовної заяви вважаємо, що спір виник саме на підставі договірних відносин, які регулюються Цивільним кодексом України , а не Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно, вважаємо застосування Позивачем вказаних положень ЗУ «Про захист прав споживачів» щодо стягнення з Банку пені безпідставним, а вимоги у вказаній частині такими, що задоволенню не підлягають. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди. Вимоги Позивача щодо відшкодування моральної шкоди є безпідставним і таким, що суперечать положенням ст.23 ЦК України. Позивач не довела наявності вказаних обставин, а вимоги щодо відшкодування моральної шкоди є бездоказовими, не відповідають дійсності та не підтверджуються матеріалами справи.

Дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

07.02.2014 року між сторонами укладений договір №313731/3213/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий», згідно з п.1.1 якого, відповідач відкривав позивачу депозитний рахунок у банківському металі Золото, клієнт вносить на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100,00 грам, або 3,22 тройських унцій, на строк з 07 лютого 2014 року по 12 лютого 2015 року. Згідно з п.1.2 договору, за час користування Банківським металом, Банк нараховує і виплачує Клієнту проценти у банківському металі за ставкою 2.25% річних. Зазначені обставини підтверджуються копією договору, копією меморіального валютного ордеру №8712623 від 07.02.2014 року.

03.02.2015 року позивач письмово повідомила відповідача про своє бажання отримати банківський вклад 12.02.2015 року, що підтверджується копією заяви від 03.02.2015 року.

До теперішнього часу банківський вклад та нараховані на вклад проценти за договором №313731/3213/370-14 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі Ф&К «Золотий» від 07.02.2014 року відповідач позивачу не повернув, що сторони не оспорюють.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю з наступних підстав.

Згідно зі ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном, як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Згідно з ч.ч.1, 6 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Особа зобов'язана повернути майно, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, що визначено ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Згідно ст.ст.1058 ч.1, 1059 ч.1 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору.

Згідно із ч.1 ст.1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Відповідно до ч.5 ст.1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на те, що він в силу дії постанови Національного Банку України від 03.03.2015 №160 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», адже, по-перше: вона є підзаконним нормативно-правовим актом, по-друге: вона обмежувала видачу готівкових коштів в іноземній валюті з депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати банків у межах до 15000 (п'ятнадцяти тисяч) гривень на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, та жодним чином не обмежувала видачу банківських металів та гривні.

На підставі зазначених правових норм, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу вклад з встановленими процентами у день закінчення строку - 12.02.2015 року, що визначено п.2.3 договору. Проте банк на час звернення з позовом до суду кошти позивачу не повернув, чим порушив свої зобов'язання.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути банківський вклад вагою 3,215072 тройських унцій золота та нараховані по вкладу проценти вагою 0,072339 тройських унцій золота (3,215072*2,25%).

Відповідно до ч.2 ст.1058 ЦК України, договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором.

Стаття 633 ЦК України визначене поняття - публічний договір: публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Таким чином, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем банківських послуг, отже, на зазначені правовідносини розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів», у разі коли виконавець прострочує виконання надання послуги згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості послуги.

Таким чином, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути пеню в сумі 2468,46 грн. (( (3,215072+0,072339 тройських унцій золота)*3%*25689,57 грн.(обліковий курс золота станом на 17.03.2015 року).

Відповідно до ч.2 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної шкоди.

Враховуючи фактичні обставини справи, характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, тривалість порушення відповідачем зобов'язання за договором, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 грн., що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ч.3 ст.88 ЦПК України, з відповідача необхідно стягнути в дохід держави судовий збір в сумі 899,21 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про захист прав споживача, стягнення депозиту, пені та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 банківський вклад у золоті вагою 3,215072 тройських унцій, суму неповернутих процентів на вклад у розмірі 0,072339 тройських унцій, а разом 3,287411 тройських унцій золота. Зобов'язати банк видати вклад та відсотки у золоті шляхом одноразової операції через касу банку.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 пеню за порушення договору в сумі 2468,46 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 грн.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на користь держави судовий збір в сумі 899,21 грн..

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд в десятиденний строк з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: