Ухвала суду № 44215298, 12.05.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2015 року м. Київ К/800/62139/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий суддяВербицька О.В.Судді: Маринчак Н.Є. Муравйов О.В.розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року

у справі № 804/3521/14

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Фірми «Пента плюс» доДержавної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Пента плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ Фірма «Пента плюс») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач, ДПІ) з урахуванням уточнень позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.02.2014 року № 0002022201 частково в сумі 774625,50 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року позовні вимоги ТОВ Фірма «Пента плюс» задоволено.

В касаційній скарзі ДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ Фірма «Пента плюс», посилаючись на те, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, просить касаційну скаргу ДПІ залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ Фірма «Пента плюс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 16.01.2014 року № 110/22-01/21943562.

В акті перевірки зокрема зазначено, що позивачем порушено п. 135.2, пп. 135.4.1 п. 135.4, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток на загальну суму 524996,00 грн, абз. «б» п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено не підтвердження сум податку на додану вартість по господарським операціям з придбання та реалізації будівельно-монтажних робіт та товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 413295,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.02.2014 року № 0002022201, яким ТОВ Фірма «Пента плюс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 524996,00 грн. за основним платежем та 253700,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п. 135.2 ст. 135 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшені зобов'язань, та включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо)».

Підпунктом 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Відповідно до вимог п. 137.1. п. 137.4 ст. 137 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ, до яких відносяться зокрема, процентні витрати за кредитно-депозитними операціями, в тому числі за кореспондентськими рахунками та коштами до запитання, цінними паперами власного обігу.

Пунктом 138.2 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до вимог п. 138.4 ст. 138 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, і визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно абз. «б» п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Пунктом 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ Фірма «Пента плюс» та ТОВ «Промислово-торгівельна компанія ІЗБА», ТОВ «Пром Альянс ЛТД», ТОВ «НТ-Сталь», ТОВ «ТП Тепломаркет», ПП «Трес», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс», ТОВ «Екобудкомплект ТМ», ТОВ «ЕЛКО ЛТД», ТОВ «Промислова група «Фапром», ТОВ «Алком», ПП «Енергоконструктор», ТОВ «Інт-строй», ТОВ «ДІКСІ БУД», ТОВ «Еталон сервіс», ПАТ «Турисько-оздоровчий комплекс «Судак» були здійсненні господарські операції щодо виконання робіт, придбання товарів та послуг за договорами від 10.01.2011 року № 10/1, 01.08.2011 року № 26, від 17.01.2012 року № 6, від 08.06.2011 року № 12, від 25.08.2011 року № 2508, від 01.02.2012 року № 012/2012, від 22.02.2012 року № 21, від 19.03.2012 року, від 22.03.2012 року № 322, від 17.07.2012 року № 24, від 20.06.2011 року № 19/11, від 01.12.2011 року № 215М, від 19.01.2012 року № 01/12, від 17.04.2012 року № 04/12-СП, від 05.09.2012 року № 05/12-СП, від 13.06.2012 року № 24052012, від 03.09.2012 року № 21/12.

Реальність здійснення господарських операцій між позивачем та вищевказаними контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, рахунками - фактури, сертифікатами відповідності, експертними висновками, актами виконаних робіт, актами списання, платіжними дорученнями, тощо.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання позивачем придбаних товарів та послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Промислово-торгівельна компанія ІЗБА», ТОВ «Пром Альянс ЛТД», ТОВ «НТ-Сталь», ТОВ «ТП Тепломаркет», ПП «Трес», ТОВ «Альфа-Інвест Плюс», ТОВ «Екобудкомплект ТМ», ТОВ «ЕЛКО ЛТД», ТОВ «Промислова група «Фапром», ТОВ «Алком», ПП «Енергоконструктор», ТОВ «Інт-строй», ТОВ «ДІКСІ БУД», ТОВ «Еталон сервіс», ПАТ «Турисько-оздоровчий комплекс «Судак» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Таким чином, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 774625,50 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області відхилити.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.04.2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2014 року залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов