Постанова № 44214249, 07.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2015 року Справа № 876/9726/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.

суддів: Сапіги В.П., Носа С.П.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Рак В.М.

відповідача по справі: представника Кохана А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» до Державної податкової інспекції в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Яричів» (далі - ТзОВ «Яричів») у вересні 2013 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Кам'янка-Бузькому районі Львівської області Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000732200 і №0000742200 від 04.09.2013 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що податковий кредит з податку на додану вартість по операціях з придбання товарів, робіт, послуг сформовано на підставі первинних документів, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та вважає, що у разі, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цього контрагента.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року в справі №813/6891/13а в задоволенні адміністративного позову було відмолено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням ТзОВ «Яричів» подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року в справі №813/6891/13а та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт виходить з тих же мотивів, що наведені в позовній заяві.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що у період із 02.08.2013 року по 12.08.2013 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Яричів» з питань перевірки наявності фінансово-господарських відносин та дотримання вимог податкового законодавства при проведенні операцій з ТзОВ «Саноіл Торг» за період з 01.01.2010 року по 01.04.2013 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт №63/22-00/34928161 від 19.08.2013 року, у якому зафіксовано наступні порушення податкового законодавства, допущені ТзОВ «Яричів» у своїй діяльності: п.п.198.1-198.3, 198.6 Податкового кодексу України, не підтверджено податковий кредит по ТзОВ «Яричів» на суму 1 200 049,50 грн., а саме: за листопад 2011 року в сумі 600 008,55 грн., грудень 2011 року - 300 036,70 грн., січень 2012 року - 300 004,25 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, в сумі 1 200 049,50 грн., а саме: за листопад 2011 року в сумі 600 008,55 грн., грудень 2011 року - 300 036,70 грн., січень 2012 року - 300 004,25 грн.

Як випливає зі змісту акту №63/22-00/34928161 від 19.08.2013 року, контролюючий орган дійшов висновку, що операції між ТзОВ «Яричів» та ТзОВ «Саноіл Торг» у листопаді 2011 року - січні 2012 року не носили реальний характер, а були лише документовані на папері з метою отримання податкових вигод.

За результатами перевірки на підставі акту №63/22-00/34928161 від 19.08.2013 року, відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення, а саме: податкове повідомлення-рішення №0000732200 від 04.09.2013 року щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2011 року на 425 884 грн. і січень 2012 року на 235 980 грн., а також податкове повідомлення-рішення №0000742200 від 04.09.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 538 186 грн. та штрафними санкціями 269 092 грн.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснене і підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З матеріалів справи видно, що 22.10.2011 року між ТзОВ «Яричів» (як покупцем) і ТзОВ «Саноіл Торг» (як продавцем) було укладено договір купівлі-продажу №22-10-11. У відповідності до п.п.1.1, 1.2 договору, ТзОВ «Саноіл Торг» зобов'язалося передати у власність позивача продукцію та матеріали, згідно найменування, асортименту, кількості й вартості, котрі визначаються в специфікаціях. Згідно з п.2.3 договору, розрахунки за ним здійснюються впродовж 90 банківських днів від дати поставки товару. Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що у специфікаціях також визначається місто й термін поставки товару. Згідно з п.п.3.3, 3.4 договору, факт поставки товару засвідчується актами приймання-передачі та видатковими накладними.

Факт здійснення господарської операції згідно цього договору підтверджують:

1. Договір купівлі-продажу № 22-10-11 від 22.10.2011 р.;

2. Специфікації до Договору купівлі-продажу № 22-10-11 від 22.10.2011 р., а саме:№ 1 від 28.11.2011 р. (щодо поставки олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т., на суму 2 195 670, 40 грн.), № 2 від 30.11.2011 р. (щодо поставки шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т., на суму 1 404 380, 90 грн.), № 3 від 28.12.2011 р. (щодо поставки олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т., на суму 1 800 220, 20 грн.), № 4 від 24.01.2012 р. (щодо поставки меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т., на суму 1 800 025,50 грн.

3. Видаткові накладні, виписані за Договором купівлі-продажу № 22-10-11 від 22.10.2011 р., а саме:№ РН-0001333 від 28.11.2011 р. (на поставку олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т., на суму 2 195 670, 40 грн.), № РН-0001334 від 30.11.2011 р. (на поставку шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т., на суму 1 404 380, 90 грн.), № РН-0001461 від 28.12.2011 р. (на поставку олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т., на суму 1 800 220, 20 грн.), № РН-0000046 від 24.01.2012 р. (на поставку меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т., на суму 1 800 025, 50 грн.);

4. Акти приймання-передачі, виписані до видаткових накладних про факт отримання товару, а саме: Акт № 1 від 28.11.2011 р. (про отримання олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т., на суму 2 195 670, 40 грн., за видатковою накладною № РН-0001333 від 28.11.2011 р.), Акт № 2 від 30.11.2011 р. (про отримання шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т., на суму 1 404 380, 90 грн., за видатковою накладною № РН-0001334 від 30.11.2011 р.), Акт № 3 від 28.12.2011 р. (про отримання олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т., на суму 1 800 220, 20 грн., за видатковою накладною № РН-0001461 від 28.12.2011 року Акт № 4 від 24.01.2012 р. (про отримання меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т., на суму 1 800 025, 50 грн., за видатковою накладною № РН-0000046 від 24.01.2012 р.);

5. Податкові накладні, виписані за результатами вчинених операцій по Договору купівлі-продажу № 22-10-11 від 22.10.2011 р., а саме: № 1732 від 28.11.2011 р. (щодо поставки олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т., на суму 2 195 670, 40 грн.), № 1733 від 30.11.2011 р. (щодо поставки шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т., на суму 1 404 380, 90 грн.), № 1889 від 28.12.2011 р. (щодо поставки олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т., на суму 1 800 220, 20 грн.), № 51 від 24.01.2012 р, (щодо поставки меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т., на суму 1 800 025, 50 грн.).

6. Платіжні доручення про оплату ТОВ «Яричів» вчинених для нього ТОВ «Саноіл Торг» поставок згідно Договору купівлі-продажу № 22-10-11 від 22.10.2011 р., а саме: № 4321 від 10.01.2012 р., № 4324 від 11.01.2012 р„ № 4329 від 12.01.2012 р„ № 4332 від 13.01.2012 р„ № 4333 від 13.01.2012 р„ № 4335 від 13.01.2012 р„ № 4338 від 16.01.2012 р„ № 4341 від 17.01.2012 р„ № 4345 від 17.01.2012 р, № 4348 від 19.01.2012 р„ № 4365 від 23.01.2012 року р„ № 4370 від 25,01.2012 р., № 4376 від 26.01.2012 р, № 4378 від 26.01.2012 р„ № 4381 від 27.01.2012 р„ № 4383 від 30.01.2012 р„ № 4389 від 31.01.2012 р„ № 4391 від 01.02.2012 р„ № 4393 від 01.02.2012 р., № 4398 від 03.02.2012 р., № 4400 від 06.02.2012 р., № 4414 від 07.02.2012 р., № 4426 від 13.02.2012 р., № 4432 від № 4473 від 13.03.2012 р„ № 4474 від 13.03.2012 р„ № 4476 від 14.03.2012 р„ № 4478 від 15.03.2012 р„ № 4479 від 19.03.2012 р„ № 4482 від 20.03.2012 р., № 4492 від 21.03 2012 р.

Також з матеріалів справи видно, що між позивачем, в якості комітента, та ТзОВ «Югекотоп», в якості комісіонера - 22.10.2011 р. (тобто на дату укладення спірного правочину купівлі-продажу між позивачем та ТОВ «Саноіл Торг») - було укладено Договір комісії № 22100, за яким ТОВ «Югекотоп» (як Комісіонер), від свого імені, проте: за дорученням і за рахунок Комітента (Позивача) - здійснює одну чи кілька зовнішньоекономічних господарських операцій з продажу товарів. При цьому, товарами, які й були реалізовані на виконання Договору комісії № 22100 Комісіонером, за відповідними зовнішньоекономічними операціями є: нерафінована соняшникова олія у загальній кількості 431, 240 т., шрот з насіння соняшника у загальній кількості 1 237, 340 т., бурякова меляса у загальній кількості 1 978, 50 т.

На підтвердження вказаної господарської операції, позивачем надавались належним чином оформлені первинні документи:

1. Договір комісії № 22100 від 22.10.2011 р.;

2. Додатки до Договору комісії № 22100 від 22.10.2011 р., а саме:№ 1 від 28.11.2011 р. (щодо передачі Комітентом Комісіонеру олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т.), № 2 від 30.11.2011 р. (щодо передачі Комітентом Комісіонеру шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т.), № 3 від 28.12.2011 р. (щодо передачі Комітентом Комісіонеру олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т.), № 4 від 24.01.2012 р. (щодо передачі Комітентом Комісіонеру меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т.);

3. Акти прийому товару за кількістю та якістю, прийнятого на комісію, а саме:від 28.11.2011 р. (щодо передачі Комітентом Комісіонеру олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т.), від 30.11.2011 р. (щодо передачі Комітентом Комісіонеру шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т.), від 28.12.2011 року (щодо передачі Комітентом Комісіонеру олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т.), від 24.01.2012 року щодо передачі Комітентом Комісіонеру меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т.);

4. Додаткова угода № 1 до Договору комісії № 22100 від 22.10.2011 р.;

5. Попередні звіти Комісіонера перед Комітентом за Договором комісії № 22100 від 22.10.2011 р. щодо реалізації товарів, переданих на комісію, а саме:від 30.12.2011 р. (щодо реалізації олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т.), від 13.12.2011 р. (щодо реалізації шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т.), від 30.12.2011 р. (щодо реалізації олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т.);

6. Звіти Комісіонера перед Комітентом за Договором комісії № 22100 від 22.10.2011 р. щодо реалізації товарів, переданих на комісію, а саме:від 03.02.2012 р. (щодо реалізації олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т.), від 01.02.2012 р. (щодо реалізації шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т.), від 07.02.2012 р. (щодо реалізації олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т.), від 12.03.2012 року (щодо реалізації меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т.);

7. Звіти Комісіонера перед Комітентом за Договором комісії № 22100 від 22.10.2011 р. по руху валюти при реалізації товарів, переданих на комісію, а саме: від 03.02.2012 р. (щодо реалізації олії соняшникової нерафінованої, у кількості 235, 840 т.), від 01.02.2012 р. (щодо реалізації шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237, 340 т.), від 07.02.2012 р. (щодо реалізації олії соняшникової нерафінованої, у кількості 195, 400 т.), від 12.03.2012 р. (щодо реалізації меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 т.);

8. Довідки банківських установ, у яких відкрито на ім'я ТОВ «Югекотоп» валютні рахунки: про прихід валюти за відповідними ЗЕД щодо продажу товарів, отриманих Комісіонером за Договором комісії № 22100 від 22.10.2011 року про зняття відповідних операцій за ЗЕД з валютного контролю, а саме: № 04/83-бт від 23.01.2012 року р., № 04/84-бт від 23.01.2012 р., № 04/166-бт від 15.02.2012 р„ № 04/92-бт від 25.01.2012 р., № 11-153 від 01.03.2012 р„ № 11-154 від 01.03.2012 р„ № 11-152 від 01 03.2012 р„ № 04-309-бт від 15.03.2012 р., № 04/312- бі від 15.03.2012 р.;

9. Меморіальні ордери/платіжні доручення щодо переказу ТОВ «Югекотоп» коштів ТОВ «Яричів» за реалізацію товарів, переданих на комісію згідно Договору комісії № 22100 від 22.10.2011 р., а саме: № 32 від 12.01.2012 року № 290 від 12.01.2012 р., №47 від 13.01.2012 р„ № 133 від 25.01.2012 р., № 236 від 13.02.2012 р„ № 256 від 15.02.2012 р.;

10.Акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за Договором комісії № 22100 від 22.10.2011 р., а саме: при реалізації олії соняшникової нерафінованої. у кількості 235, 840 т. (№ ОУ-0000553 від 30.12.2011 р., № ОУ- 0000554 від 30.12.2011 р., № ОУ-0000027 від 03.02.2012 р.); при реалізації шроту з насіння соняшника, у кількості 1 237. 340 т. (№ ОУ-0000522 від 13.12.2011 р., № ОУ-0000524 від 13.12.2011 р„ № ОУ-0000017 від 01.02.2012 р.), при реалізації олії соняшникової нерафінованої. у кількості 195. 400 т. (№ ОУ-0000043 від 07.02.2012 р., № ОУ- 0000044 від 07.02.2012 р., № ОУ-0000045 від 07.02.2012 р.), при реалізації меляси бурякової, у кількості 1 978, 050 L (№ ОУ-0000148 від 12.03.2012 р„ № ОУ-0000149 від 12.03.2012 р );

11.Платіжні доручення про оплату ТОВ «Яричів» вчинених для нього ТОВ «Югекотоп» послуг згідно Договору комісії № 22100 від 22.10.2011 р., а саме: № 4417 від 08 02.2012 р., № 4418 від 09.02.2012 р., № 4421 від 10.02.2012 року, № 4424 від 13.02.2012 р., № 4427 від 14 02.2012 р., № 4429 від 15.02.2012 р., № 4433 від 16.02.2012 р., № 4509 від 05.04.2012 р., № 4510 від 05.04.2012 р., № 4517 від 09.04.2012 р., № 4520 від 09.04.2012 р., № 4521 від 11.04.2012 р., № 4523 від 11.04.2012 р., № 4531 від 12.04.2012 р., № 4534 від 17.04.2012 р., № 4535 від 17.04.2012 року.

В подальшому вказаний товар ТОВ «Югетоп» був реалізований згідно зовнішньоекономічних контрактів № 0229/11 від 18.11.2011 р., №0249/11 від 19.12.2011 року, №0253/11 від 23.12.2011 року з «OREXIM LIMITED», Edinburgh, United Kingdom.

З огляду на перелічені вище первинні документи, які долучені до матеріалів справи в суду апеляційної інстанції не виникає сумнівів у реальності господарської операції між позивачем та його контрагентом ТзОВ «Саноіл Торг» при цьому в межах господарської діяльності позивача останній здійснив реалізацію отриманої продукції, хоча згідно статті 198 ПК України право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Правомірність визначення податку на додану вартість (відсутність його заниження) підтверджується також висновком експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 30.07.2014 року сформованого ним на підставі ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2013 року.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на ту обставину, що відповідачем як податковим органом не здійснювалось корегування податку на прибуток, а тому висловлювати твердження про неприбутковість господарської операції на думку суду є необґрунтовано та безпідставно.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року в справі №21-13а11 Верховний Суд України прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність в матеріалах даної адміністративної справи товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, довіреностей та іншої первинної документації, що підтверджує транспортування та зберігання товару не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки відсутність зазначених документів не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно з п.,п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 зазначених Правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, відповідно до приписів договору купівлі-продажу від 22.01.2011 року, а саме: п.3.1 - умови поставки товару, конкретне місце фактичного приймання-передачі товару визначається сторонами у Специфікаціях. При цьому відповідно до приписів Специфікацій умовою поставки товару сторонами, визначено EXW (EX WORKS), згідно Правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010, введених в дію 01.01.2011 року.

Відповідно до порядку поставки товарів за умовою «EX WORKS», продавець зобов'язаний в обумовлену дату чи в межах обумовленої дати - передати не відвантажений в будь-який транспортний засіб товар у розпорядження покупця в названому договором місці поставки (п. А4, Інкотермс 2010), у той час як покупець зобов'язаний прийняти товар, щойно такий буде надано у його розпорядження, у відповідності з пп. А4, А7, Б7 (п. В4, Інкотермс 2010).

При цьому на підставі аналізу статті 25 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості подвійні складські свідоцтва» передача товару, що зберігається на відповідному складі, новому володільцю не потребує фактичного фізичного переміщення такого товару. Сам по собі факт зміни володільця товару у місці зберігання товару посвідчується переоформленням на нового володільця складських свідоцтв, із зміною відомостей про такого володільця у відповідних облікових рахунках та реєстрах.

Відтак ні позивач, ні його контрагент не були зобов'язані вчиняти фізичне переміщення товару, з огляду на що факт відсутності товарно-транспортних накладних є обґрунтованим.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучено копію постанови Окружного адміністративного суду м. Києва в справі №826/5797/13а залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року, якою визнано протиправними дії ДПІ в Шевченківському районі м. Києва вчинені під час невиїзної позапланової перевірки ТзОВ «Саноіл торг», заборонено використовувати інформацію відображену в акті перевірки та зобов'язано податкову інспекцію відновити інформацію про податкові зобов'язання ТзОВ «Саноіл торг» за період з березня 2011 року по вересень 2012 року в базах даних відповідача.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, не об'єктивно і не всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2014 року в справі №813/6891/13а - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000732200 від 04.09.2013 року щодо зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість за листопад 2011 року на суму 425 884 грн. і січень 2012 року на суму 235 980 грн.,

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000742200 від 04.09.2013 року щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 538 186 грн. та штрафними санкціями на суму 269 092 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді В.П. Сапіга

С.П. Нос