Ухвала суду № 44213948, 14.05.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1755/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Гавриленко В.В.,

представника відповідача - Мартинюк О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліга Закон» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Ліга Закон» звернулося у суд із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.01.2015 №0000472204 та №0000492204.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, встановивши реальність господарських операцій із контрагентами та їх пов'язаність із господарською діяльністю позивача.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 по 31.12.2013, за підсумками якої складено акт від 14.01.2015 №6/22-04/35256291 та виявлено, зокрема, порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 6 808 406,00 грн, в тому числі: 1 922 313,00 грн - за жовтень 2012 року, 996 325,00 грн - за листопад 2012 року, 3 889 768,00 грн - за грудень 2012 року, пп. пп. 14.1.36, 14.1.103, 14.1.159 п .14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. п. 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 вказаного Кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2 048 004,00 грн, в тому числі: 448 644,00 грн - за IV квартал 2012 року, 1 599 360,00 грн - за 2013 рік.

У зв'язку із наведеним, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 27.01.2015 №0000472204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 3 072 006,00 грн, з них 2 048 004,00 грн - за основним платежем, 1 024 002,00 грн - за штрафними санкціями, №0000492204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 10 212 609,00 грн, з них 6 808 406,00 грн - за основним платежем, 3 404 203,00 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, судова колегія зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, визначення позивачу грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість обґрунтовано тим, що останнім, на переконання податкового органу, безпідставно віднесено до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, суми витрат за товари та послуги, придбані при взаємовідносинах з ТОВ «Компанія «Консалтинг Груп», ТОВ «Проксі Плюс», ТОВ «Сайдінгбуд», ТОВ «Полімер Харків», ТОВ «Версаль МК», ТОВ «Лінда-2012», ТОВ «Ронта» та ТОВ «Базіс Інторг», а також до податкового кредиту - сум податку на додану вартість у складі придбаних товарів та послуг. Такий висновок базується на переконаннях відповідача, що угоди, укладені між позивачем та його контрагентами, не мали на меті настання реальних наслідків для господарської діяльності, а вчинені з метою отримання податкової вигоди. При цьому, відповідач посилається на те, що контрагенти позивача не мають необхідних умов для здійснення господарської діяльності (персонал, основні фонди, транспортні засоби тощо), а також на те, що основними видами їх діяльності є будівництво житлових і нежитлових будівель, в той час як позивачем замовлялись не пов'язані з такою діяльністю послуги. Щодо взаємовідносин з ТОВ «Базіс Інторг» відповідач стверджує про економічну недоцільність придбання позивачем в указаного підприємства товарів.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України.

Підпунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність визначена як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно підпункту 44.1 статті 44 цього Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковим кодексом України у пп. пп. «а», «б» п. 185.1 ст. 185 встановлено, що до об'єкта оподаткування податком на додану вартість відноситься постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, право на формування податкового кредиту та зменшення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за рахунок витрат шляхом відображенням наслідків господарських операцій у податковій звітності, пов'язується з фактичним здійсненням цих господарських операцій, що має підтверджуватись документально.

Податкова звітність ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За визначеннями, що містяться у статті 1 вказаного Закон первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, будь-які документи можна вважати первинними, що є підставою для їх врахування в податковому обліку, лише в разі фактичного здійснення господарської операції. При цьому, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Зазначене підтверджує висновок про те, що необхідною умовою для віднесення вартості придбаних платником податків товарів та послуг до витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а сум сплаченого ПДВ - до податкового кредиту, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація купівлі товару чи послуги, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування.

Виходячи із викладеного, перевірці підлягає реальність здійснення між позивачем та його контрагентом спірних господарських операцій. При цьому, докази, на обґрунтування доводів сторін, відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, повинні оцінюватись судом у їх сукупності.

Колегією суддів установлено, що у період, який підлягав перевірці, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Компанія «Консалтинг Груп», ТОВ «Проксі Плюс», ТОВ «Сайдінгбуд», ТОВ «Полімер Харків», ТОВ «Версаль МК», ТОВ «Лінда-2012», ТОВ «Ронта» та ТОВ «Базіс Інторг».

Так, позивачем, як замовником, укладено з ТОВ «Компанія «Консалтинг Груп», ТОВ «Проксі Плюс», ТОВ «Сайдінгбуд», ТОВ «Полімер Харків», ТОВ «Версаль МК», ТОВ «Лінда-2012» та ТОВ «Ронта» (виконавці) договори про надання послуг від 24 липня 2012 року №24/07/12-1, від 01 серпня 2012 року №01/08/12, від 24 липня 2012 року №24/07/12-2, від 21 серпня 2012 року №21/08/12, від 20 серпня 2012 року №20/08/12, від 29 листопада 2012 року №29/11/12, та від 27 листопада 2012 року №27/11/12 відповідно, що містять аналогічні умови.

Відповідно до умов вказаних договорів кожен виконавець зобов'язувався за завданням замовника надати послуги по перевірці на автентичність оригіналам нормативно-правових актів електронних текстів нормативно-правових актів, наданих замовником; загальна вартість та обсяг наданих за одним замовленням послуг зазначаються у заявках до договору; після завершення надання послуг за кожним окремим замовленням виконавець складає два примірника акта та забезпечує отримання його замовником.

Підтвердженням виконання сторонами зазначених договорів, їх умов слугують заявки, акти здачі-прийняття робіт, податкові накладні та банківські виписи про оплату послуг.

Окрім того, на підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних послуг у господарській діяльності позивачем надано копії господарських договорів про абонентське обслуговування, укладених із третіми особами, з додатками до них, ліцензійних договорів, посадових інструкцій працівників, інструкції з форматування, підготовки, класифікації текстів нормативно-правових актів, технології процесу супроводження інформаційно-аналітичних ресурсів для продуктів «Ліга Закон», процесу систематизації і контролю інформації в продуктах «Ліга Закон»; скріншоти системи «Ліга Закон»; оборотно-сальдові відомості.

Щодо взаємовідносин з ТОВ «Базіс Інторг», судом установлено, що між позивачем, як покупцем, та вказаним підприємством, як постачальником, укладено договір поставки від 03 вересня 2012 року №03/09-12, за умовами якого останній зобов'язувався передати позивачу товар, а позивач зобов'язувався прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму; поставка товару здійснюється на умовах DDP згідно правил тлумачення торговельних термінів «Інкотермс», місце поставки - м. Харків.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, які свідчать про факт передачі-отримання та перевезення замовленого товару (папір А4).

Так, придбаний товар перевозився перевізником ТОВ «Жасмін-2007 на підставі договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом від 13 червня 2012 року №5/06.2012/9/ЛЗ з місцем розвантаження: м. Київ, вул. Тимофія Шамрила, 23.

За фактом поставки контрагентом виписано позивачу податкові накладні.

Оплата за поставлений товар здійснювалась позивачем у безготівковому порядку, що підтверджується копіями банківських виписок.

Окрім того, на підтвердження реальності господарських операцій та мети використання придбаних товарів та послуг у господарській діяльності позивачем надано копії накладних на передачу матеріалів у виробництво; оборотно-сальдові відомості.

Таким чином, позивачем надано первинні бухгалтерські та інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг (товарів) при взаємовідносинах з наведеними контрагентами. При цьому, суд враховує, що спірні господарські операції узгоджуються зі звичайною для позивача господарською діяльність, основним видом якої, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, є комп'ютерне програмування.

Як правильно відзначено судом першої інстанції, можливості та сфера застосування системи «Ліга Закон», в тому числі Інтерент-ресурсу ligazakon.ua є загальновідомими. І придбання позивачем послуг по перевірці автентичності оригіналам нормативно-правових актів електронних текстів таких нормативно-правових актів є необхідною складовою для розміщення нормативно-правових актів в указаній системі. Так само, не викликає сумнівів те, що придбання позивачем паперу формату А4, який є витратним матеріалом, зумовлено виробничими цілях підприємства.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи, які опосередковували його господарську діяльність із контрагентами, відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідність згаданих первинних документів вимогам вказаного Закону не заперечується відповідачем, так само як не ставиться під сумнів відповідність виписаних контрагентами позивачу податкових накладних вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

На момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг чи товарів.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо формування на підставі спірних господарських операцій показників податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування з податку на прибуток, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, не вчиняли фактичних дій, спрямованих на виконання таких зобов'язань або не мали можливості залучити до виконання третіх осіб.

До того ж, предметом договорів позивача з ТОВ «Компанія «Консалтинг Груп», ТОВ «Проксі Плюс», ТОВ «Сайдінгбуд», ТОВ «Полімер Харків», ТОВ «Версаль МК», ТОВ «Лінда-2012», ТОВ «Ронта» було надання послуг, виконання яких не вимагає від контрагентів наявності складських приміщень чи транспорту.

Як свідчать матеріали справи, висновки відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних умов, зокрема, технічного персоналу, для виконання спірних господарських операцій, які мали значний обсяг, ґрунтуються на тому, що названі суб'єкти господарювання не звітували до податкового органу про наявність таких.

Утім, вказані доводи не спростовують можливість контрагентів позивача залучати до виконання робіт та надання послуг інших господарюючих суб'єктів.

Колегія суддів також відхиляє доводи податкового органу щодо економічної недоцільності укладення договору поставки від 03 вересня 2012 року №03/09-12 з ТОВ «Базіс Інторг», з огляду на те, що відповідно до пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Разом з тим, частина 2 статті 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Податковим кодексом України не передбачено повноважень контролюючого органу щодо встановлення економічної доцільності господарських операцій платників податків, а тому висновки відповідача щодо економічної недоцільності укладення певного договору чи його окремих умов є перевищенням компетенції податкового органу.

Однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

У ході розгляду даної справи відповідачем не було надано суду належних доказів нікчемності спірних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, тобто, доказів того, що правочини, які мали місце у цих відносинах були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави, якими можуть бути виключно вироки суду стосовно посадових осіб, які брали в них участь, у яких встановлено відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем достатньо документально підтверджено реальність спірних господарських операцій. Натомість, відповідачем не доведено, у відповідності до вимог частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані обставин, на яких ґрунтуються заперечення проти позову, ані правомірності та обґрунтованості спірних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, доводи відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не знайшли підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права. Тому, відсутні підстави для задоволення вимог апелянта.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 18 травня 2015 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Романчук О.М

Пилипенко О.Є.