Постанова № 44213821, 28.04.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

"28" квітня 2015 р.

справа № 0870/3803/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2013 р. у справі №0870/3803/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі – відповідач-1), управління Державної казначейської служби України у м. Запоріжжі Запорізької області (далі – відповідач-2),

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -

встановив:

У квітні 2012 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилася у ненаданні до органу казначейства висновку про відшкодування позивачу податку на додану вартість по декларації за жовтень 2008 року в розмірі 20 913 518 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України (Головне управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області) на користь позивача суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, у розмірі 20 913 518 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2013 р. в задоволені позову відмовлено повністю. Постанова мотивована тим, що податок на додану вартість сплачений позивачем в сумі передоплати на користь ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» у вересні 2008 згідно накладних від 30.09.2008 р. не надійшов до Державного бюджету України у вигляді доходу, тому право позивача на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість не виникло.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, позивач зазначив, що позивач, як платник податку на додану вартість, подав до СДПІ по роботі з ВПП у м. Запоріжжі податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2008 року з передбаченими додатками, із заявою та розрахунком суми бюджетного відшкодування, та направив копію декларації до органу казначейства. Відповідно до декларації сума податку на додану вартість (далі - ПДВ), що

підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, складала 20 913 518 грн. Заявлена позивачем у жовтні 2008 року сума бюджетного відшкодування не була перерахована на його розрахунковий рахунок. За результатами перевірок відповідачем-1 було встановлено завищення позивачем суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню, в тому числі за жовтень 2008 року в сумі 20 913 518 грн. та винесено податкові повідомлення рішення №0000430808/0 від 04.12.2009 року та № 0000010808/0 від 30.01.2009 року, якими було зменшено позивачу суму від’ємного значення з ПДВ. Вказані податкові повідомлення рішення були скасовані постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2010 року по справі №2а-1068/09/0870 та постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2010 року по справі №2а-6942/09/0870, які набрали законної сили та підтверджують правомірність заявленої позивачем суми бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2008 року. Тому, відповідно до ст.200 ПК України відповідач-1 повинен був у п’ятиденний термін з дати отримання судових рішень по справам №2а-1068/09/0870 та №2а-6942/09/0870 направити на адресу органу казначейства висновок про суму бюджетного відшкодування ПДВ, проте, цього не вчинив.

Просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову - про задоволення позову.

30.03.2015 року до апеляційного суду надійшла зава позивача про часткову відмову від позову в порядку ст.194 КАС України. В заяві позивач відмовляється від позову в частині стягнення з бюджету 18 905 743 грн. ПДВ, оскільки ця сума погашена в рахунок поточних зобов'язань з ПДВ за липень 2014 року.

Відповідач-2 надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника.

В судовому засіданні представник позивача заяву про часткову відмову від позову та апеляційну скаргу підтримав, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову– про задоволення позову.

Представник відповідача-1 проти задоволення заяви не заперечував, просив залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.

Відповідач-2 належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що позивачем, як платником податку на додану вартість, подано відповідачу-1 податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, якою визначено суму податку на додану вартість, що підлягала бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, в розмірі 36 654 774 грн. Декларацію було подано з передбаченими додатками, із заявою та розрахунком суми бюджетного відшкодування, та направлено копію декларації до органу казначейства.

Декларація була прийнята відповідачем-1 20 листопада 2008 року відповідно з п. 7.7.2 та п. 7.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, яка діяла станом на 18.09.2008 р..

Заявлена позивачем у жовтні 2008 року сума бюджетного відшкодування у розмірі 15741256 грн. була відшкодована шляхом оформлення облігацій внутрішньої державної позики, а частка у розмірі 20 913 518 грн. не була перерахована на його розрахунковий рахунок.

У січні 2009 року посадовими особами відповідача-1 було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Запорізький завод феросплавів» з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника у банку за жовтень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалося в вересні 2008 року. Відповідачем-1 було складено Акт за результатами перевірки та зроблено висновок про порушення позивачем вимог п. 7.7.1 та 7.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168.

30.01.2009 року відповідачем-1 було винесено податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) № 0000010808/0 від 30.01.2009 року, яким підприємству було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2008 року на суму 19 993 731 грн.

Позивач не погодився із висновками Акту перевірки та прийнятим податковим повідомленням-рішенням та звернулося до суду з позовом про скасування вказаного ППР.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2009 року у справі №2а-1068/09/0870 у задоволені позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000010808/0 від 30.01.2009 року відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010 року по справі № 2а-1068/09/0870 задоволено апеляційну скаргу позивача, скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06 квітня 2009 року та ухвалено нову постанову про задоволення позову, якою визнано протиправним та скасовано ППР №0000010808/0 від 30.01.2009 року.

24.11.2009 року відповідачем-1 була проведена невиїзна документальна перевірка позивача з питань правових відносин за період: серпень, вересень, жовтень 2008 року та липень 2009 року.

За результатом перевірки податковим органом складено Акт перевірки № 181/08- 08/00186542 від 24.11.2009 року, в якому встановлено порушення п.п.7.4.1 п. 7.4, пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97 p., п.п. 5.12.2 п.5.12 ст.5 Наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової декларації та порядку її заповнення і подання» від 30.05.1997 р. № 166.

В акті перевірки було вказано, що підприємством завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту на загальну суму 975 154 грн., у тому числі: у серпні 2008 року - 55 367 грн., у вересні 2008 року - 919 787 грн. та завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 975 154 грн., у тому числі по періодах: за вересень 2008 року на суму 55 367 грн.; за жовтень 2008 року на суму 919 787 грн.

04 грудні 2009 року відповідачем-1 було винесено ППР №0000430808/0 від 04.12.2009 року, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ за вересень та жовтень 2008 року на загальну суму 975 154 грн., в тому числі за жовтень 2008 року на суму 919 787 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2010 року по справі №2а-6942/09/0870 позов було задоволено повністю та скасовано ППР №0000430808/0 від 04.12.2009 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25.11.2010 року № 2а-6942/09/0870 апеляційну скаргу відповідача-1 залишено без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2010 року – без змін.

Отже постанова суду від 28.01.2010 року по справі №2а-1068/09/0870 та постанова від 25.02.2010 року №2а-6942/09/0870 набрали законної сили.

Позивачем не було отримало грошових коштів в розмірі 20 913 518 грн. в рахунок бюджетного відшкодування ПДВ по декларації за жовтень 2008 року, і вказана сума не була підтверджена відповідачем-1.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Між позивачем та ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» було укладено договори на постачання продукції, а саме: №087018/804911 від 29.08.2008 р., №087021/805437 від 30.09.2008 р., №087021/805437 від 30.09.2008 р., №087022/805438 від 30.09.2008 р., №087023/805439 від 30.09.2008 р., №087024/805440 від 30.09.2008 р..

В вересні 2008 року позивачем було здійснено передплату за агломерат та електродну масу ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» на суму 268 552 300 грн., в т.ч. ПДВ - 44 758 716,67 грн., згідно укладених договорів та платіжних доручень.

В рахунок отриманої передплати за сировину та на виконання умов договору №087018/804911 від 29.08.2008 р., в жовтні 2008 р. від ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» було отримано агломерат АМ-35 на суму 27 707 400 грн., в т.ч. ПДВ - 4 716 900 грн..

По договорам на передоплату за сировину №087021/805437 від 30.09.2008р., №087021/805437 від 30.09.2008р., №087022/805438 від 30.09.2008р., №087023/805439 від 30.09.2008р., №087024/805440 від 30.09.2008р. отримання продукції від ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» не відбувалось.

В листопаді 2008 року позивачем було здійснено коригування податкового кредиту на суму 20066278 грн., в тому числі по взаємовідносинам з ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» на суму 19 993 731,06 грн. з причини повернення передплати (дод. №1 від 19.12.2008р. вх. №16880 до податкової декларації за листопад 2008), на що ВАТ «НЗФ» виписано наступні розрахунки коригування: №724/080930022 від 28.11.2008 р. сума - 2 160 397,73 грн., податкова накладна №80930022 від 30.09.2008 р.; №725/080930023 від 28.11.2008 р. на суму 2 333 333,33 грн., податкова накладна №80930023 від 30.09.2008 р.; №726/080930026 від 28.11.2008 р. на суму 7 833 33,33 грн., податкова накладна №80930026 від 30.09.2008 р.; №727/080930024 від 28.11.2008 р. на суму - 7 666 666,67 грн., податкова накладна №80930024 від 30.09.2008 р., всього на загальну суму 19 993 731,06 грн.

Підприємством віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціям з перерахування передоплати за агломерат та електродну масу від ВАТ «Нікопольський завод феросплавів». В подальшому суму податкового кредиту було відкориговано в бік зменшення у листопаді 2008 у зв'язку з поверненням передоплати.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки задекларована позивачем в декларації за жовтень 2008 року сума ПДВ, сплачена позивачем в сумі передоплати на користь ВАТ «Нікопольський завод феросплавів» у вересні 2008 згідно накладних від 30.09.2008 р., не надійшла до Державного бюджету України у вигляді доходу.

Колегія суддів не погоджується із зазначеної позицією суду першої інстанції, з наступних підстав.

Постановою суду Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.01.2010 року по справі № 2а-1068/09/0870 та постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.02.2010 року № 2а-6942/09/0870, встановлено, що позивачем в у жовтні 2008 року правомірно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ 919 787 грн. та 19 993 731,06 грн. по взаємовідносинам з ВАТ «Нікопольський завод феросплавів». Вказані постанови набрали законної сили та прийняті між тими самими сторонами, які є учасниками процесу і по цій справі.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про помилковість позиції суду першої інстанції щодо неправомірності віднесення позивачем в декларації за жовтень 2008 року ПДВ в сумі 20 913 518 грн. до податкового кредиту, оскільки обставини щодо цього вже встановлені постановами суду від 28.01.2010 року по справі №2а-1068/09/0870 та від 25.02.2010 року №2а-6942/09/0870 та не підлягали повторному встановленню та оцінці судом першої інстанції.

На момент подання декларації з податку на додану вартість за жовтень 2008 року чинним був Закон України «Про податок на додану вартість».

На момент набрання законної сили постановами суду по справам № 2а-6942/09/0870 та № 2а-1068/09/0870 та підтвердження таким чином права позивача на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ за жовтень 2008 року, чинним є Податковий кодекс України, який регламентує питання повернення із бюджету надмірно сплаченої суми податку на додану вартість.

Відповідно до пп. «а» п. 200.4 ст.200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження контролюючий орган протягом п'яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов'язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету (п.200.15 ст.200 ПК України).

Отже, відповідач-1 повинен був у п'ятиденний термін, з дати набрання законної сили рішеннями суду по справам №2а-6942/09/0870 та №2а-1068/09/0870 направити на адресу органу казначейства висновок про суму бюджетного відшкодування з ПДВ, яка підлягає перерахуванню на рахунок позивача за жовтень 2008 року, а саме 20 913 518 грн..

Зі змісту заперечень відповідача-1, які надавалися суду першої інстанції, вбачається, що висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету, не направлявся органу казначейства, оскільки, на думку відповідача-1, у позивача взагалі відсутнє право на відшкодування спірних сум ПДВ.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки, відповідач-1 не довів суду правомірності своєї бездіяльності щодо бюджетного відшкодування позивачу ПДВ в сумі 20 913 518 грн. за жовтень 2008 року, колегія суддів приходить до висновку про правомірність вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вказаної суми з бюджету.

Також колегія суддів вважає за необхідне прийняти відмову позивача в частині відмови від позовних вимог про стягнення суми 18 905 743 грн. відповідно до ст.194 КАС України та закрити провадження по справі в цій частині.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про задоволення прозивних вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача-1 та стягнення з Державного бюджету України відшкодування позивачу ПДВ за жовтень 2008 року в сумі 2007 775 грн. (20 913 518 грн. - 18 905 743 грн.).

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з'ясував обставин, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають цим обставинам, що є підставою для скасування постанови суду з ухваленням нового рішення відповідно до ст.202 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.95 КАС України у разі відмови позивача від адміністративного позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат (ч.1 ст.95 КАС України).

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено (ч.1, ч.3 ст.94 КАС України).

З урахуванням відмови позивача від частини позовних вимог та вимог позивача, що підлягають задоволенню, колегія суддів приходить до висновку, що позивачу підлягають поверненню з Державного бюджету України судові витрати в сумі 316 грн. 13 коп..

Керуючись ст.ст. 196, 198, 202 Кодексу адміністративного судочинства, апеляційний суд,-

постановив:

Заяву Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» про відмову від частини позовних вимог задовольнити.

Провадження у справі №0870/3803/12 в частині позовних вимог про стягнення 18905743 грн. закрити.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» задовольнити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 12.11.2013 р. у справі №0870/3803/12 скасувати. Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, яка виразилася у ненаданні до органу казначейства висновку про відшкодування Публічному акціонерному товариству «Запорізький завод феросплавів» податку на додану вартість по декларації за жовтень 2008 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню з Державного бюджету України по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2008 року, у розмірі 2 007 775 грн..

Судові витрати в сумі 316 грн. 13 коп. стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун