Постанова № 44213222, 14.05.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" травня 2015 р. Справа№ 910/12968/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Нужненко Ю.І.;

відповідача: не з'явилися;

третя особа: не з'явилися;

Департаменту ДВС Міністерства юстиції України: не з'явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства

юстиції України

на ухвалу Господарського суду міста Києва

від 16.02.2015р., винесену за результатами розгляду

скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика"

на дії старшого державного виконавця Відділу примусового

виконання рішень Державної виконавчої служби України

про скасування постанови державного виконавця про відмову у

відкритті виконавчого провадження від 24.03.2014 р.

ВП №41374711

у справі №910/12968/13 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Таврика"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро С.П."

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "СТН Ессет

Менеджмент"

про звернення стягнення на майно

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №910/12968/13 скаргу позивача на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було задоволено. Визнано недійсною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), винесену Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 24.03.2014 року у виконавчому провадженні №41374711.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, Державна виконавча служба України, правонаступником якої є Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №910/12968/13 та постановити рішення, яким у задоволенні скарги відмовити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, а саме положення Закону України „Про виконавче провадження". Зокрема, апелянт наголошував на наступному:

- висновок суду про можливість державного виконавця здійснювати списання цінних паперів з рахунку боржника на рахунок стягувача є необґрунтованим, оскільки винесення постанови державним виконавцем з цього приводу не передбачено Законом України «Про виконавче провадження», який в свою чергу є спеціальним нормативний актом, що регулює порядок і умови примусового виконання рішень;

- виконавчий документ, виданий судом у даній справі, не містить заходів примусового виконання, передбачених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження»;

- Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій щодо звернення стягнення на предмет застави шляхом набуття права власності стягувачем на предмет забезпечувального обтяження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.04.2015р.

28.04.2015р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшло клопотання про заміну Державної виконавчої служби України у зв'язку з її ліквідацією на Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

В судове засідання 28.04.2015р. учасники судового процесу на з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015р., на підставі ст. ст. 25, 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було задоволено, здійснено заміну Державної виконавчої служби України її правонаступником - Департаментом Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, розгляд справи відкладено на 14.05.2015р.

В судовому засіданні 14.05.2015р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду без змін, як таку, що була прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Решта учасників судового процесу в судове засідання 14.05.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін, третьої особи та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також приймаючи до уваги наявність доказів належного повідомлення сторін, третьої особи та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутності представників відповідача, третьої особи та Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 14.05.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Публічне акціонерне товариство "Банк "Таврика" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро С.П." (далі - відповідача) про звернення стягнення на предмет застави згідно договору застави №05-282/ЗЦП-12 від 04.10.2012р. шляхом набуття права власності позивача на предмет забезпечувального обтяження.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.04.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 1-2), на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, до участі у справі як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача було залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "СТН Ессет Менеджмент" (далі - третя особа).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.06.2013р., на підставі ст. ст. 16, 17 Господарського процесуального кодексу України, справу №911/1285/13 було направлено за підсудністю до Господарського суду міста Києва (том справи - 1, аркуші справи - 132-133).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.09013р. у справі №910/12968/13 позов було задоволено (том справи - 1, аркуші справи - 183-189) та вирішено:

- звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості за договором про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії №04-10-12-КЛ від 04.10.2012р. у розмірі 141 649 775,02 грн., яка складається із: заборгованості по кредиту 125 000 000,00 грн.; строкової заборгованості по процентам 3 643 835,62 грн.; простроченої заборгованості по процентам у розмірі 12 684 512,56 грн.; пені по простроченим процентам 321 426,84 грн. - на предмет застави згідно договору застави цінних паперів №05-282/ЗЦП-12 від 04.10.2012р., а саме: прості іменні акції ПАТ "Ластівка", у кількості 211 032 шт., міжнародний ідентифікаційний код - UA4000080048, загальною вартістю 52 758,00 грн. шляхом набуття права власності позивачем на предмет забезпечувального обтяження, а саме - цінних паперів - простих іменних акцій, що належать на праві власності відповідачу в кількості 211 032 шт. за ціною визначеною на підставі оцінки, яка надана суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Е.Р.С.Т.Е." від 07.05.2013р., що складає 0,25 грн. за одну акцію, а всього - 52 758,00 грн.;

- зобов'язати позивача перерахувати прості іменні акції емітента ПАТ "Ластівка" в кількості 211 032 шт., з рахунку у цінних паперах (депозитарний код рахунку 300970-UA40005161 у зберігача АТ "Банк "Таврика") депонента - відповідача, на рахунок у цінних паперах позивача 001147 (депозитарний код рахунку - 100024-UA30300970), відкритий у зберігача АТ "Банк "Таврика" (код зберігача 1147 у депозитарії ПрАТ "ВДЦП", код МДО 300970);

- стягнути з відповідача до Державного бюджету України 1 720,50 грн. судового збору.

На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 03.09.2013р. у справі №910/12968/13 було видано накази від 18.09.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 190-191).

В квітні 2014 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва зі скаргою на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби України (том справи - 2, аркуші справи - 34-35), в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову ВП №41374711 від 24.03.2014р. про відмову у відкритті виконавчого провадження. Вимоги скарги обґрунтовані тим, що орган державної виконавчої служби неправомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі того, що перерахування цінних паперів із рахунку боржника на рахунок стягувача на підставі виконавчого документа здійснюється лише за наявності розпорядження клієнта (боржника). На думку позивача, перерахування цінних паперів з рахунку боржника на рахунок стягувача на підставі виконавчого документа є безумовною операцією, яка здійснюється без розпорядження клієнта (боржника) згідно із постановою державного виконавця.

Відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби України (правонаступником якого є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України) проти доводів скарги позивача заперечував, посилаючись на те, що Законом України «Про виконавче провадження», який є спеціальним нормативним актом, що регулює порядок і умови примусового виконання рішень, не передбачено проведення виконавчих дій по зверненню стягнення на предмет застави шляхом набуття стягувачем права власності на предмет забезпечувального обтяжування. До того ж, вказані дії не належать до компетенції державного виконавця.

Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі №910/12968/13 від 17.07.2014р. (том справи - 2, аркуші справи - 149-152) в задоволенні скарги позивача було відмовлено повністю. При цьому суд виходив з того, що оскаржувана постанова старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 24.03.2014р. ВП №41374711 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) відповідає вимогам чинного законодавства України, зокрема, ст. ст. 6, 11, 25, 26, 32 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконавчий документ (наказ Господарського суду міста Києва №910/12968/13 від 18.09.2013р.), поданий на виконання, не містить заходів примусового виконання, передбачених ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2014р. (том справи - 2, аркуші справи -220-226) вищевказану ухвалу місцевого господарського суду було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 23.12.2014р. (том справи - 3, аркуші справи - 22-28) ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.07.2014р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2014р. у справі №910/12968/13 було скасовано, а справу скеровано на новий розгляд. В своїй постанові Вищий господарський суд України наголошував на наступному:

- відповідно до рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012р. №18-рп/2012 виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави;

- перерахування цінних паперів із рахунку боржника на рахунок стягувача на підставі виконавчого документа є безумовною операцією, яка здійснюється без розпорядження клієнта (боржника) згідно із постановою державного виконавця;

- суди попередніх інстанцій, розглядаючи скаргу позивача на дії старшого виконавця Відділу примусового виконання рішень про відмову у відкритті виконавчого провадження, не звернули уваги на вимоги ст. ст. 6, 11, 17, 25, 26, 32 Закону України «Про виконавче провадження», рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №735 від 23.04.2013р. «Про затвердження Положення про провадження депозитарної діяльності», п.12 ст. 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності та не перевірили наявність можливості у позивача, відповідно до Положення про провадження депозитарної діяльності, бути ініціатором депозитарної операції щодо списання, зарахування або переказу цінних паперів відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №910/12968/13 (том справи - 3, аркуші справи - 72-76) скаргу позивача на дії Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було задоволено. Визнано недійсною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), винесену Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 24.03.2014р. у виконавчому провадженні №41374711. При цьому, місцевий господарський суд зазначав про те, що доводи скарги позивача є нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України „Про виконавче провадження". Даний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про виконавче провадження" виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.1 ч. 2 ст. 17 Закону України „Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як: виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст. 5 Закону України „Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.

В ст. 25 Закону України „Про виконавче провадження" передбачено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

З матеріалів справи вбачається, що 24.12.2013р. позивач звернувся до Державної виконавчої служби із заявою вих.№02/4566 від 17.12.2013р. (том справи - 2, аркуші справи - 120-121), в якій просив прийняти до виконання наказ Господарського суду міста Києва від 18.09.2013р. про примусове виконання рішення від 03.09.2013р. у справі №910/12968/13 та відкрити виконавче провадження.

26.12.2013р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Л.В. було винесено постанову ВП №41374711 про відкриття виконавчого провадження з виконання вищезгаданого наказу Господарського суду міста Києва (том справи - 2, аркуші справи - 132-133).

21.03.2014р. начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Клименко О.С. було винесено постанову ВП №41374711 про скасування процесуального документу (том справи - 2, аркуші справи - 141-142), якою скасовано документ «Постанова про відкриття виконавчого провадження» від 26.12.2013р, що видав Кушнір Л.В. при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва №910/12968/13 від 18.09.2013р. Окрім того, зобов'язано старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. винести постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Постанова ВП №41374711 від 21.03.2014р. про скасування процесуального документу обґрунтована тим, що рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/12968/13 від 03.09.2013р. вирішено звернути стягнення на цінні папери шляхом набуття позивачем права власності на них. Тобто, судом зазначений спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом застосування однієї з процедур, передбачених ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а саме: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання. Однак арешт, вилучення, опис, оцінка та подальша реалізація майна не може бути проведена державним виконавцем відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вказані дії суперечать рішенню Господарського суду міста Києва у справі №910/12968/13 від 03.09.2013р. З урахуванням наведеного, орган Державної виконавчої служби дійшов висновку про те, що наказ Господарського суду міста Києва №910/12968/13 від 18.09.2013р. не підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

24.03.2014р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчуком Т.В. було винесено постанову ВП №41374711 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) (том справи - 2, аркуш справи - 144).

Позивач оскаржив постанову ВП №41374711 від 24.03.2014р. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) до Господарського суду міста Києва та просив суд визнати незаконною і скасувати її як таку, що винесена з порушенням вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч.5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно зі ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» наведено перелік підстав, за наявності яких державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, а саме у разі: пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання; неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом; якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання; пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення; якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення; невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

В ст. 32 вищезгаданого Закону визначено, що заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Скасовуючи попередні рішення, винесені у даній справі судами першої та апеляційної інстанції за результатами розгляду скарги позивача на постанову ВП №41374711 від 24.03.2014р. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), Вищий господарський суд України в своїй постанові від 23.12.2014р. зазначав про те, що поза увагою судів залишилися, зокрема, рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №735 від 23.04.2013р. «Про затвердження Положення про провадження депозитарної діяльності» та п.12 ст. 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності. Окрім того, Вищий господарський суд України наголошував на тому, що суди не перевірили наявність можливості у позивача, відповідно до Положення про провадження депозитарної діяльності, бути ініціатором депозитарної операції щодо списання, зарахування або переказу цінних паперів відповідача.

На виконання вказівок Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 23.12.2014р. у справі №910/12968/13, які відповідно до ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи, Господарським судом міста Києва було встановлено наступне.

23.04.2013р. Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку було прийнято рішення №735, яким затверджено Положення про провадження депозитарної діяльності.

Згідно з нормами п.2 названого Положення депозитарною операцією є сукупність дій Центрального депозитарію, депозитарної установи, Розрахункового центру з обслуговування договорів на фінансових ринках або клірингової установи у разі провадження ними депозитарної діяльності депозитарної установи щодо здійснення ними депозитарної діяльності відповідно до законодавства України.

Безумовною операцією з управління рахунком у цінних паперах вважається списання, зарахування або переказ цінних паперів, прав на цінні папери на рахунку у цінних паперах клієнта, депонента без його розпорядження під час проведення емітентом операцій з цінними паперами, а також у зв'язку із зміною дієздатності (обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною), внаслідок передачі цінних паперів у спадщину та в інших випадках, які передбачені законодавством України.

При цьому, ініціатором депозитарної операції є особа, за розпорядженням чи іншою вимогою якої в системі депозитарного обліку Центрального депозитарію, депозитарної установи виконуються депозитарні операції. Ініціатором депозитарної операції можуть бути депонент, клієнт, керуючий рахунком у цінних паперах, Центральний депозитарій, депозитарна установа, державні органи у межах їх повноважень, а також інші суб'єкти у випадках, визначених законом.

Водночас, в п.12 ст. 2 розділу V Положення про провадження депозитарної діяльності передбачено, що безумовні операції щодо цінних паперів/прав на цінні папери здійснюються на підставі наданих депозитарній установі та/або Центральному депозитарію оригіналів або засвідчених відповідно до вимог законодавства документів, зокрема постанови державного виконавця або інших документів виконавчого провадження, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

З наведених правових норм випливає, що перерахування цінних паперів із рахунку боржника на рахунок стягувача на підставі виконавчого документа є безумовною операцією, яка здійснюється без розпорядження клієнта (боржника) згідно із постановою державного виконавця.

Тобто, як вірно зазначив у своїй ухвалі місцевий господарський суд, в даному випадку у державного виконавця були всі підстави для відкриття виконавчого провадження та здійснення провадження виконавчих дій, зокрема, щодо списання цінних паперів з рахунку боржника на рахунок стягувача.

Натомість Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України було винесено постанову ВП №41374711 від 24.03.2014р. про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа), яка суперечить вимогам діючого законодавства, а тому має бути визнана незаконною та скасована.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростували висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні ухвали від 16.02.2015р. у справі №910/12968/13 місцевим господарським судом було дотримано норми процесуального права, повно та всебічно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Враховуючи відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (апелянта).

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 86, 99, 101-106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2015р. у справі №910/12968/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/12968/13 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк