Рішення № 44212783, 12.05.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.05.2015 Справа № 920/483/15

за позовом: Державного підприємства «Роменське лісове господарство»,

м. Ромни Сумської області,

до відповідача: Сумської товарної біржі «Сумиагропромбіржа», м. Суми,

про визнання частини договору недійсною,

Суддя Джепа Ю.А.

Представники сторін:

від позивача: Примак Н.В. (довіреність б/н від 12.09.2014 р.);

від відповідача: Покиньчереда А.Л. (довіреність б/н від 05.05.2015 р.).

При секретарі судового засідання Куриленко О.В.

Суть спору: позивач просить суд визнати недійсним п.п. 2.2.2 п.2.2 розділу 2 (Обов'язки Сторін): «Проведення аукціону з продажу необробленої деревини доручати лише Організатору, про що свідчить укладений договір» Договору про проведення аукціону з продажу необробленої деревини № 7 від 27.10.2014 р., який був укладений між Сумською товарною біржею «Сумиагропромбіржа» та Державним підприємством «Роменське лісове господарство»; стягнути з відповідача судові витрати за подання позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, а також надав додаткові документи, які судом оглянуті і долучені до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві від 06.05.2015 р. проти задоволення позову заперечував, вважаючи оспорювану частину договору такою, що відповідає вимогам чинного цивільного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши та дослідивши наявні в справі докази, суд встановив:

З матеріалів справи вбачається, що 27.10.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про проведення аукціону з продажу необробленої деревини №7 (надалі Договір).

Згідно п.1.1 Договору Продавець доручає, а Організатор бере на себе зобов'язання організовувати та провести торги за умовами аукціону з продажу необробленої деревини, які проводяться відповідно до Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства № 42 від 19.02.2007 р.

Відповідно до п.1.2 Договору Організатор надає право Продавцю прийняти участь в торгах з продажу необробленої деревини заготівлі II, III, IV квартал 2015 р. та І кварталу 2016 р. відповідно до Графіку проведення аукціонів з продажу необроблених лісоматеріалів Державного агентства лісових ресурсів України.

Пунктом 2.2.2. Договору передбачено: «Проведення аукціону з продажу необробленої деревини доручати лише Організатору, про що свідчить укладений договір».

24.03.2015 р. позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсним вищезазначеного п.п. 2.2.2 п.2.2 розділу 2 (Обов'язки Сторін).

В обгрунтування своїх вимог ДП «Роменське лісове господарство» посилається на те, що на підприємство позивача звернулися покупці лісопродукції зі скаргами на:

· немотивовано встановлений комісійний збір на рівні 1,5% з вартості кожного укладеного договору купівлі-продажу деревини за результатами аукціону, який перевищує в 2-3 рази середній показник, що склався на Україні;

· недопущення можливості впливу покупців на негативні процеси що відбуваються в ході проведення аукціону;

· отримання надприбутку за результатами укладених договорів купівлі-продажу необробленої деревини, оскільки винагорода СТБ «Сумиагропромбіржа» гарантується за рахунок отримання частини гарантійних внесків покупців;

та пропозицією змінити товарну біржу на більш досконалу для значного зменшення комісійної винагороди та можливості створення більш ефективних біржових механізмів, зважаючи на економічний стан в країні.

Позивачем було розглянуто більш економічно привабливу пропозицію, яка надійшла від товарно-сировинної біржі «Сумська ресурсна біржа», оскільки Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини не обмежує постійних лісокористувачів у виборі товарної біржі та їх кількості, з якими можуть бути укладені договори про проведення аукціону з продажу необробленої деревини.

Після цього, на адресу підприємства позивача надійшов лист від СТБ «Сумиагропромбіржа» № 66 від 28.01.2015 р. щодо зобов'язання проводити аукціони з продажу необробленої деревини виключно на СТБ «Сумиагропромбіржа».

ДП «Роменське лісове господарство» 04.02.2015 р. було направлено на адресу СТБ «Сумиагропромбіржа» пропозицію про часткову зміну Договору, яка була відхилена листом СТБ «Сумиагропромбіржа» №88 від 05.02.2015 р.

11.02.2015 р. ДП «Роменське лісове господарство» направлено додаткову угоду про внесення змін до Договору, а саме про виключення п.п.2.2.2 п.2.2 розділу 2 (Обов'язки Сторін): «Проведення аукціону з продажу необробленої деревини доручати лише Організатору про що свідчить укладений Договір», що підтверджується листом № 216 від 11.02.2015 р.

Відповідач дану додаткову угоду не підписав без обґрунтування та повідомлення причин відмови, посилаючись в своєму листі № 144 від 16.02.2015 р. на те, що договір відповідає нормам чинного законодавства.

Вважаючи, що СТБ «Сумиагропромбіржа» по суті обмежує можливість підприємства користуватися послугами інших потенційних надавачів послуг по організації та проведенню аукціонів з продажу необробленої деревини, 16.03.2015 р. ДП «Роменське лісове господарство» звернулося до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з заявою № 348 про вжиття заходів щодо припинення дій, що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Враховуючи викладені обставини, позивач вважає п.п. 2.2.2 п.2.2 розділу 2 (Обов'язки Сторін) Договору про проведення аукціону з продажу необробленої деревини № 7 від 27.10.2014 р. таким, що не відповідає ст.ст. 4, 12, 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст.ст. 13, 627, 648 Цивільного кодексу України, ст.ст. 6, 25, 207 Господарського кодексу України та Положенню про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства № 42 від 19.02.2007 р., а тому просить суд визнати його недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Всебічно та повно з'ясувавши всі обставини, що мають значення для справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 215 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, законність змісту правочину залежить від змісту заборонних норм чинного законодавства, тобто в ньому не повинні міститися ті умови, які нормативно-правові акти прямо забороняють включати у правочин, або від змісту норм про обов'язковість окремих умов договору, без обов'язкового включення яких правочин є недійсним.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким саме нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (його частина).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договором є, зокрема, домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.

Звертаючись до суду із вимогою про визнання недійсним пункту 2.2.2. оспорюваного Договору, позивач вважає, що даний пункт порушує принцип свободи договору, закріплений у чинному цивільному законодавстві, однак, на думку суду, тлумачення відповідних положень необхідно проводити системно.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, кожна зі сторін договору вільна у вирішенні питання про вступ у договірні відносини (укладення договору). В умовах ринкової економіки приймати рішення про те, чи вступати в договірні відносини (укладати чи не укладати договір) є, за загальним правилом, прерогативою кожної особи, що діє на власний розсуд. При укладанні Договору про проведення аукціону з продажу необробленої деревини № 7 від 27.10.2014 р., в тому числі його пункту 2.2.2., будь-які вади волі та волевиявлення сторін були відсутні, що не заперечується сторонами ні в позовній заяві, ні в кореспонденції сторін, яка міститься у матеріалах справи.

При позитивному вирішенні особою питання про вступ у договірні відносини, враховуючи в сучасних умовах конкурентне середовище, вона вільна у виборі собі контрагента. Вибір контрагента здійснюється до моменту укладання договору, протилежна ситуація призвела би до того, що будь-який договір, який не виконується в момент укладання, а є, зокрема, строковим, міг бути визнаний судом недійсним на тій підставі, що він порушує принцип свободи договору. Позивач обрав відповідача як контрагента за Договором. Такий вибір відбувався в умовах ринкової конкуренції (адже на території обласного центру подібні послуги надаються декількома товарними біржами). Сторони є вільні у виборі виду договору та у визначенні умов договору.

Позивач не навів суду чинних норм цивільного законодавства, в яких визначення сторонами Договору конкретного організатора аукціону прямо заборонено, не містить відповідної заборони й Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства № 42 від 19.02.2007 р., на яке посилається позивач.

Судом також враховано той факт, що укладений сторонами Договір про проведення аукціону з продажу необробленої деревини № 7 від 27.10.2014 р. не містить жодних умов щодо конкретних господарських санкцій або іншої відповідальності позивача у випадку обрання іншого організатора аукціону.

Наведені позивачем в обґрунтування даного позову посилання позивача на економічну необґрунтованість проведення аукціону відповідачем, наявність більш вигідних пропозицій інших контрагентів, суд не може покласти в основу висновків про недійсність пункту 2.2.2. оспорюваного Договору, оскільки такі обставини недійсності не визначені чинним законодавством.

Так, позивач зазначає, що однією зі скарг є «невмотивовано встановлений комісійний збір на рівні 1,5% від вартості кожного укладеного договору». Відповідно до ст. 3 Закону України «Про товарну біржу» відповідач може встановлювати власні правила біржової торгівлі та арбітражу, розробляти власні стандарти та типові контракти, встановлювати вступні та періодичні внески для членів біржі, плату за послуги, що надаються біржею, інші грошові збори, встановлювати та стягувати плату за реєстрацію угод, штрафи та інші санкції тощо. Однією із форм оплати послуг біржі є комісійний збір. Пункт 3.3. Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини, затвердженого наказом Державного комітету лісового господарства України № 42 від 19.02.2007 (далі - Положення) визначає його як форму відшкодування організатору аукціону витрат, пов'язаних із його організацією та проведенням, що стягується із покупців, які підписали аукціонне свідоцтво. Його розмір нормативно не визначений, а, отже, залишається на розсуд організатора аукціону (відповідача). На виконання зазначених положень, відповідач затвердив типову Угоду про акредитацію покупця необробленої деревини, де у п. 3.1.1 на власний розсуд і ризик (можливість потенційного покупця відмовитись від укладання такої угоди) зазначив, що комісійний збір складає 1,5%. Така угода є договором, а її укладання залежить виключно від волі покупця необробленої деревини.

Стосовно тарифів відповідач надав довідку, відповідно до якої біржовий збір в розмірі 1,5% встановлений відповідачем з 2010 року, а сума гарантійного внеску, в розмірі 5%, встановлена Наказом ДКЛГ України № 42 від 19.10.2007 р.

Судом враховано, що пункт 2.2.2., який оскаржує позивач, також міститься у договорах, укладених сторонами раніше - у 2011, 2012, 2013 роках. Жодних претензій та скарг стосовно тарифів чи умов договору від позивача протягом цих років не надходило.

Твердження позивача про недопущення можливості впливу покупців на негативні процеси, що відбуваються в ході проведення аукціону та про отримання відповідачем надприбутку носять абстрактний характер і не можуть бути покладені судом в основу висновків в даній справі.

Стосовно порушення конкурентного законодавства, яке, на думку позивача, здійснює відповідач, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про товарну біржу», останньою є організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Згідно з нормами цього ж Закону, що містяться у пп. 1 та 3 ч. 1 ст. 3, для забезпечення своєї діяльності товарна біржа, у тому числі має право встановлювати відповідно до чинного законодавства України власні правила біржової торгівлі та біржового арбітражу, які є обов'язковими для всіх учасників торгів, а також розробляти з урахуванням державних стандартів власні стандарти і типові контракти. Так, на виконання вказаних та інших законодавчих положень, норм підзаконних актів (як то Положення про організацію та проведення аукціону з продажу необробленої деревини, затвердженого Наказом Державного комітету лісового господарства України № 42 від 19.02.2007 р.) відповідачем затверджений Регламент організації та проведення торгів у формі аукціону з продажу необробленої деревини на його базі.

Відповідно до п. 2.1. вищевказаного Регламенту продавець (постійний лісокористувач, який здійснює заготівлю деревини на території України в порядку, установленому законодавством) із організатором аукціону (відповідачем) укладає договір про проведення аукціону з продажу необробленої деревини. Отже, у випадку обрання організатором із-поміж усіх інших товарних бірж саме відповідача, будь-яка особа-продавець має укласти зазначений договір, адже це є обов'язковою умовою участі в торгах.

Сторонами не заперечується, що в територіальних межах м. Суми (обласного центру) постійно функціонують декілька товарних бірж, діяльність яких є аналогічною.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Всупереч вимог ст. 33 та 34 ГПК України позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що відповідач є суб'єктом господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище, оскільки висновок Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 03.02.2015 р. № 01-16/325 винесене за результатами розгляду заяви не позивача, а іншого підприємства. Висновок позивача на те, що доказом невідповідності оспорюваного пункту 2.2.2. Договору вимогам Закону України «Про захист економічної конкуренції», є подання ним 16.03.2015 р. до Сумського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України з заявою № 348 про вжиття заходів щодо припинення дій, що містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, суд вважає передчасним.

Також судом враховано, що у зв'язку із недосягненням сторонами згоди при досудовому врегулюванні питання про виключення пункту 2.2.2. Договору зі змісту останнього, позивач не позбавлений права в установленому порядку, в тому числі у випадку встановлення компетентними органами порушень конкурентного законодавства, ініціювати внесення змін до діючого Договору шляхом звернення з відповідною позовною заявою безпосередньо до суду, що відповідає положенням п.7.3. Договору та ст. 188 Господарського кодексу України.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 627, 648 Цивільного кодексу України, ст. 6, 25, 207 Господарського кодексу України, ст. 4, 12, 13 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Повне рішення складено 18 травня 2015 року.

СУДДЯ Ю. А. ДЖЕПА