Рішення № 44212438, 28.04.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2015Справа №912/407/15-г

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроток ЛТД»

До Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

«Агрофірма «Еліта Придніпровя»

Про стягнення 1 520 233,67 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

від позивача Фільштейн В.Л. - по дов. № 160 від 13.02.2015

від відповідача Полосухіна Н.В. - по дов. № б/н від 03.11.2014

Суть спору :

На розгляд Господарського суду Кіровоградської області були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроток ЛТД» про солідарне стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ігрофірма «Еліта Придніпровя» та ОСОБА_4 1 520 233,67 грн. за неналежне виконання зобов'язань згідно договору поставки № А-0000129К від 26.03.2014, з яких: 667 617,15 грн. основного боргу за поставлений товар, 44 378,23 грн. пені згідно п. 7.7. договору, 200 285,15 грн. штрафу згідно п. 7.8. договору, 40 029,49 грн. 36% річних згідно п. 7.9. договору, 133 523,43 грн. штрафу згідно п. 7.10. договору, 119 401,39 грн. недоотриманий прибуток згідно п. 7.11. договору, 10 609,25 грн. - 3% річних, 282 960,29 грн. курсову різницю станом на 17.01.2015 та 21 429,29 грн. - 3% по кредитному договору.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 04.02.2015 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроток ЛТД» до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Еліта Придніпров'я» про стягнення суми коштів до розгляду і порушено провадження у справі № 912/407/15-г; справу призначено до розгляду на 26.02.2015; відмовлено у прийнятті позовної заяви в частині позову про стягнення суми солідарно з ОСОБА_4 як громадянина, який не здійснює підприємницьку діяльність, оскільки спір підлягає вирішенню у загальному суді за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 26.02.2015 справу № 912/407/15-г направлено за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Матеріали справи Господарського суду Кіровоградської області № 912/407/15-г були отримані Господарським судом міста Києва 04.03.2015 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2015 справу призначено до розгляду на 19.03.2015.

Від позивача 17.03.2015 до відділу діловодства суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу.

Позивачем в судовому засіданні 19.03.2015 подано письмові пояснення до позову.

Позивач в судовому засіданні 19.03.2015 позовні вимоги підтримав повністю.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 912/407/15-г від 19.03.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог ухвали від 05.03.2015, розгляд спарив був відкладений на 07.04.2015.

Відповідачем в судовому засіданні 07.04.2015 було подано клопотання про витребування у позивача детального розрахунку позовних вимог.

Позивач в судовому засіданні 07.04.2015 проти задоволення клопотання відповідача про витребування розрахунку заперечував.

Суд розглянувши подане відповідачем клопотання про витребування у позивача детального розрахунку позовних вимог відмовив в його задоволенні, оскільки даний розрахунок міститься в матеріалах справи.

Відповідач в судовому засіданні 07.04.2015 позовні вимоги визнав лише в частині суми основного боргу.

Відповідачем в судовому засіданні 07.04.2015 будо заявлено усне клопотання про оголошення в засіданні суду перерви.

В судовому засіданні 07.04.20154 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 16.04.2015.

Позивач в судовому засіданні 16.04.2015 підтримав подану раніше заяву про забезпечення позову.

Суд розглянувши подану заяву про забезпечення позову відзначає наступне

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України визначено заходи забезпечення позову, зокрема позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Заявником не наведено та не надано достатньо обґрунтованих даних про існування обставин, що призведуть до неможливості чи утруднення виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідачем 15.04.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю направити повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі.

Також відповідачем 15.04.2015 до відділу діловодства суду подано клопотання про призначення економічної експертизи.

Позивач в судовому засіданні 16.04.2015 заперечував проти задоволення клопотання відповідача про призначення економічної експертизи.

Суд розглянувши подане відповідачем клопотання про призначення судової економічної експертизи відмовив в його задоволенні, оскільки воно є необґрунтованим, а поставлені відповідачем питання не потребують використання спеціальних знань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 912/407/15-г від 19.03.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача розгляд справи був відкладений на 28.04.2015.

Позивачем в судовому засіданні 28.04.2015 подано письмові пояснення до позову.

Відповідач у поданих в судовому засіданні запереченнях визнає суму основного боргу в розмірі 667 617,15 грн. Зазначає, що позивачем систематично порушувались терміни поставки товару. Відповідач не згоден з вимогами про стягнення 44 378,23 грн. пені згідно п. 7.7. договору, 200 285,15 грн. штрафу згідно п. 7.8. договору, 133 523,43 грн. штрафу згідно п. 7.10. договору, 119 401,39 грн. недоотриманий прибуток згідно п. 7.11. договору. Відповідач заперечує проти одночасного стягнення 10 609,25 грн. - 3% річних та 40 029,49 грн. 36% річних, оскільки умовами договору визначено інший розмір процентів річних - 36%. Відповідач заперечує проти стягнення 282 960,29 грн. курсової різниці та не заперечує проти стягнення 21 429,29 грн. - 3% по кредитному договору. Клопочеться про зменшення суми нарахованих штрафних санкцій.

В судовому засіданні 28.04.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.03.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агроток ЛТД» (позивач, постачальник) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Ігрофірма «Еліта Придніпровя» (відповідач, покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № 0000129К (далі - договір),

Відповідно до умов п. 1.1. договору в строки, визначені договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість, сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1.2. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, гривнева ціна товару та її грошовий еквівалент в іноземній валюті долар США або євро, порядок та термін оплати товару, та нарахованих відсотків, інші умови, визначені в додатку(ах) до договору, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1. договору ціна договору становить загальну вартість товару, що передається за цим договором та сума додаткових витрат (за умови перерахунку грошових зобов'язань, внаслідок збільшення курсу іноземної валюти вказаної в додатках згідно п. 2.3. договору). Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в валюті долар США або євро, вказаний в додатку(ах).

Матеріали справи свідчать, що між сторонами було укладено наступні додатки: № 1 від 27.03.2014, № 2 від 02.04.2014, № 3 від 22.04.2014, № 4 від 08.05.2014, № 5 від 16.05.2014, № 6 від 10.06.2014, № 7 від 17.06.2014.

Так, відповідно до додатку № 1 від 27.03.2014 поставка товару на суму 437 547,67 грн. має бути здійснена позивачем до 04.04.2014 року, а відповідач має здійснити оплату в розмірі 30% - 27.03.2014, 10% до 25.07.2014, 60 % до 05.11.2014.

Відповідно до додатку № 2 від 02.04.2014 поставка товару на суму 95 966,52 грн. має бути здійснена позивачем 02.04.2014, а відповідач має здійснити оплату в розмірі 30% - 02.04.2014, 10% до 25.07.2014, 60 % до 05.11.2014.

Відповідно до додатку № 3 від 22.04.2014 поставка товару на суму 71 226,50 грн. має бути здійснена позивачем 22.04.2014, а відповідач має здійснити оплату в розмірі 30% - 22.04.2014, 10% до 25.07.2014, 60 % до 05.11.2014.

Відповідно до додатку № 4 від 08.05.2014 поставка товару на суму 37 579,32 грн. має бути здійснена позивачем 08.05.2014, а відповідач має здійснити оплату в розмірі 30% - 08.05.2014, 10% до 25.07.2014, 60 % до 05.11.2014.

Відповідно до додатку № 5 від 16.05.2014 поставка товару на суму 10 023,85 грн. має бути здійснена позивачем 16.05.2014, а відповідач має здійснити оплату в розмірі 30% - 16.05.2014, 10% до 25.07.2014, 60 % до 05.11.2014.

Відповідно до додатку № 6 від 10.06.2014 поставка товару на суму 186 991,20 грн. має бути здійснена позивачем 10.06.2014, а відповідач має здійснити оплату в розмірі 30% - 10.06.2014, 10% до 25.07.2014, 60 % до 05.11.2014.

Відповідно до додатку № 7 від 17.06.2014 поставка товару на суму 29 968,70 грн. має бути здійснена позивачем 17.06.2014, а відповідач має здійснити оплату в розмірі 30% - 17.06.2014, 10% до 25.07.2014, 60 % до 05.11.2014.

Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач на виконання умов договору за видатковими накладними, які зазначені нижче, поставив відповідачеві товар на загальну суму 869 303,76 грн.: № 1128 від 07.04.2014 на суму 27 858,74 грн., № 1192 від 08.04.2014 на суму 16 446,24 грн., № 1468 від 22.04.2014 на суму 241 385,04 грн., № 1485 від 23.04.2014 на суму 3 153,89 грн., 1488 від 23.04.2014 на суму 14 992,89 грн., № 1706 від 06.05.2014 на суму 38 472,72 грн., № 1829 від 08.05.2014 на суму 4 646,33 грн., № 1831 від 08.05.2014 на суму 60 588,00 грн., № 1849 від 08.05.2014 на суму 37 579,32 грн., № 2008 від 16.05.2014 на суму 13 114,56 грн., № 2031 від 19.05.2014 на суму 37 625,76 грн., № 2032 від 19.05.2014 на суму 95 966,52 грн., № 2073 від 20.05.2014 на суму 50 490,00 грн., № 2575 від 02.06.2014 на суму 10 023,85 грн., № 2766 від 12.06.2014 на суму 186 991,20 грн., № 2897 від 17.06.2014 на суму 29 968,70 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 3.6. договору визначено, що покупець зобов'язаний провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку, передбаченого розділом 2 договору та в наступні терміни:

3.6.1. Частину вартості (ціни) товару, яка оплачується авансом: в термін, визначений в додатку(ах) до договору в рядку «Дата оплати авансової суми»; в сумі, визначеній в додатку(ах) в рядку «Загальна вартість товару, оплата якої здійснюється авансом»;

3.6.2. Відстрочені платежі по товарному кредитуванню та відсотки за користування товарним кредитом - в терміни, визначені сторонами у відповідній таблиці додатку(ів) до договору.

Згідно з п. 2.4. договору покупець проводить оплату вартості (ціни) товару та відсотків за користування товарним кредитом, та додаткових витрат, шляхом перерахування коштів в національній валюті, вирахуваної відповідно до положень п.2.2. на банківський рахунок постачальника.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, як свідчать матеріали справи відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка згідно підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків становить 667 617,15 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 667 617,15 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 694 Цивільного кодексу України договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Пунктом 2.6. договору визначено, що за користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника відсотки, розмір яких передбачений додатком(ми) до договору.

Відповідно до п. 2.7. договору строк користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем, в який згідно договору підлягає оплаті сума (або її частина) відстроченого платежу.

Пунктом 2.9. договору сторони встановили, що до відсотків застосовується порядок визначення розміру грошових зобов'язань покупця та їх оплати, встановлені п. 2.2. та п. 2.3. договору.

У всіх зазначених вище додатках, що укладені між сторонами, визначено річну ставку відсотків за користування кредиту в розмірі 3%.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 21 429,29 грн. - 3% за користування товарним кредитом.

Згідно з п. 2.2. договору сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов'язання покупця виникають і підлягають сплаті у національній валюті України - гривні. Сума у гривні, що підлягає сплаті покупцем на виконання ним зобов'язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента суми договору в іноземній валюті, вказаній в додатках, на міжбанківський курс продажу відповідної валюти, вказаний на веб - сторінці http://minfin.com.ua/, на день оплати. За будь яких обставин курс за яким проводиться оплата не може бути нижче курсу на дату підписання додатків.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Обмежень можливості використовувати співвідношення курсу іноземної валюти при проведенні індексації плати за поставлений товар нормами чинного законодавства не передбачено.

З огляду на викладене, суд приходить про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача курсової різниці в розмірі 282 960,29 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.7. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом, сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми боргу за кожен день такого прострочення до моменту повного виконання свого зобов'язання по оплаті.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.3. договору пеня за цим договором нараховується на весь строк прострочення.

Згідно з п. 7.4. договору строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов'язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України. Кредитор за зобов'язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором 8 межах строку загальної позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Статтею 259 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті за отриманий товар відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.7. договору, розмір якої за обґрунтованими розрахунками становить 44 378,23 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 44 378,23 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно з п. 7.8. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом понад 10 (десять) календарних днів, крім пені, покупець також сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 30% (тридцяти відсотків) від загальної вартості (ціни) несвоєчасно оплаченого товару.

Згідно з п. 7.10. договору покупець за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що визначені в цьому договорі, сплачує на користь постачальника штраф в розмірі 20% від загальної вартості (ціни) товару.

Оскільки, матеріали справи свідчать, що прострочення оплати поставленого товару мало місце понад десять днів, а також має місце односторонньої відмови з боку відповідача щодо виконання зобов'язання по сплаті отриманого товару, суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу в розмірі 200 285,15 грн. (згідно п. 7.8. договору) та суми штрафу в розмірі 133 523,43 грн. (згідно п. 7.10. договору).

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 9 070,37 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 713,53 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Пунктом 7.9. договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або відсотків за користування товарним кредитом понад 30 (тридцять) календарних днів, на прострочену суму оплати, починаючи з 31 (тридцять першого) календарного дня такого прострочення оплати, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування чужими коштами у розмірі 36% (тридцяти шести відсотків) річних від суми боргу. Оплата нарахованих відсотків здійснюється покупцем разом з оплатою основного грошового боргу.

Отже, з урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що пунктом 7.9. договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 36% річних в розмірі 40 029,49 грн. (за обґрунтованими розрахунками).

Стаття 61 Конституції України визначає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідач 3% річних в сумі 10 609,25 грн. слід відмовити.

Згідно з п. 7.11. договору при порушенні умов цього договору покупець відшкодовує постачальнику спричинені цим збитки, у тому числі не отриманий прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством.

У відповідності до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються : вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

На підставі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Підставою для відшкодування збитків є спричинення їх внаслідок неналежного виконання зобов'язання за договором, тобто наявності прямого причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями однієї сторони та зменшення майнових прав іншої, у тому числі понесених витрат.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 119 401,39 грн. у вигляді не отриманого доходу внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідача договірних відносин не подано.

Отже, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесених збитків у вигляді не отриманого доходу позивачем саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення збитків у вигляді не отриманого доходу в сумі 119 401,39 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Пункт 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач, звернувшись до суду із проханням зменшити розмір стягуваної з нього неустойки, не навів підстав та не надав докази винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, прострочення мало місце за кожною партією поставки товару більше ніж п'ять місяців, тому суд не вбачає підстав для зменшення штрафних санкцій.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроток ЛТД» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати позивача по оплаті послуг адвоката в розмірі 8 000,00 грн. підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Між позивачем (клієнт) та Адвокатом Фільштейн В.Л. було укладено договори про надання правової допомоги № 1 від 13.02.2015 та № 2 від 05.03.2015, за умовами яких адвокат прийняв на себе зобов'язався представляти інтереси позивача до відповідача у всіх інстанціях, гонорар за виконання яких згідно з п. 4.2. договорів становить загалом 8 000,00 грн.

Позивач на виконання умов договорів про надання правової допомоги сплатив на користь адвоката грошові кошти в сумі 8 000,00 грн., що підтверджується розрахунковими квитанціями серія ААКД № 314807 від 13.02.2015 та № 314808 від 05.03.2015.

Підтвердженням того, що Фільштейн В.Л. адвокат, є свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 189/н від 12.01.2006.

Відповідно до п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Ігрофірма «Еліта Придніпровя» (01024, м. Київ, пров. Чекистів, 1-А, кв. 2, код ЄДРПОУ 30932551) на Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроток ЛТД» (25004, м. Кіровоград, вул. Хабаровська, 3, кв. 56, код ЄДРПОУ 36585010) 667 617 (шістсот шістдесят сім тисяч шістсот сімнадцять) грн. 15 коп. основного боргу за поставлений товар, 44 378 (сорок чотири тисячі триста сімдесят вісім) грн. 23 коп. пені, 200 285 (двісті тисяч двісті вісімдесят п'ять) грн. 15 коп. штрафу згідно п. 7.8. договору, 133 523 (сто тридцять три тисячі п'ятсот двадцять три) грн. 43 коп. штрафу згідно п. 7.10. договору, 40 029 (сорок тисяч двадцять дев'ять) грн. 49 коп. - 36% річних, 282 960 (двісті вісімдесят дві тисячі дев'ятсот шістдесят) грн. 29 коп. курсову різницю, 21 429 (двадцять одна тисяча чотириста двадцять дев'ять) грн. 29 коп. - 3% за користування товарним кредитом, 27 804 (двадцять сім тисяч вісімсот чотири) грн. 48 коп. витрат по сплаті судового збору, 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 30.04.2015.

СуддяВ.В.Сівакова