Постанова № 44208671, 24.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2014 р. Справа № 804/2850/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Потолової Г.В.

при секретарі - Дубровці Д.В.

за участю: представників позивача - Абоімов О.Ю., Могилко Л.В.

представника відповідача - Макушенцева А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про скасування податкового повідомлення-рішення СДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську №0000063230 від 11.01.2014р. про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 56'607грн.00коп., з яких - 37'738грн.00коп. за основним платежем, штрафні (фінансові) санкції у розмірі - 18'869грн.00коп.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, посилаючись на законодавчі підстави своїх дій, діяльність в межах закону та наданих повноважень, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, при розгляді справи виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (код ЄДРПОУ 00191023) зареєстроване виконавчим комітетом Криворізькьої міської ради Дніпропетровської області 28.10.1996р. (а.с.26).

Отже, позивач належним чином зареєстрований як юридична особа, а тому на нього поширюється дія законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють здійснення господарської діяльності в Україні.

За результатами камеральної перевірки податкової звітності з податку на додану вартість за жовтень 2013 року ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» встановлені порушення - п.п.198.2 п.198.6 ст.198, п.201.10 ст.201, п.202.1 ст.202 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), у результаті чого позивачем включено до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за жовтень 2013р. суми податку на додану вартість на підставі «Заяви постачальника про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)»:

- без надання відповідних документів по постачальникам: ТОВ «КАТЕНА» сума ПДВ 144' 588грн. 57коп.; ПП «СМІО ПЛЮС» сума ПДВ 11' 560грн. 00коп.

- заяви-скарги подано на постачальників за минулий період (вересень 2013р.): ТОВ «ЗАВОД МОНТАЖНИХ ВИРОБІВ» сума ПДВ 24' 018грн. 00коп.; ТОВ «БУД-ІНДУСТРІЯ» сума ПДВ 13' 720грн. 00коп.

За результатами камеральної перевірки ПАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» з питань дотримання вимог податкового законодавства працівниками СДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську складений акт №12/32.3/00191023 від 20.12.2013р.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки, позивачем 26.12.2013р. подано заперечення до СДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську (а.с.13-17).

За результатами розгляду заперечень відповідачем за №186/10/32.3 від 08.01.2014р. суму нарахування зменшено на 156' 149грн.00коп.

На підставі Акту №12/32.3/00191023 від 20.12.2013р. СДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську винесено податкове повідомлення-рішення від 11.01.2014р. за №0000063230 про сплату податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послугах) на загальну суму 56' 607грн.00коп., з яких - 37' 738грн.00коп. за основним платежем та штрафні (фінансові) санкції на суму 18' 869грн.00коп.

Не погодившись з таким рішенням податкового органу, позивач звернувся з відповідною позовною заявою до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів.

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що 20.11.2013р. подав до СДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2013 року, оскільки податкові накладні не були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, одночасно з декларацією за звітний податковий період з ПДВ позивач подав «Заяву про відмову постачальника надати податкову накладну (порушення ним порядку заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних)». Разом із заявою були надані копії документів, що засвідчують факт виникнення господарської операції, що дає право на формування податкового кредиту, а саме:

- по ТОВ «ЗАВОД МОНТАЖНИХ ВИРОБІВ» акт приймання-передачі виконаних робіт №176 від 30.09.2013р. на загальну суму 144' 108грн.00коп., у т.ч. ПДВ 24' 018грн. 00коп.;

- по ТОВ «БУД-ІНДУСТРІЯ» акт приймання-передачі виконаних робіт №255 від 16.09.2013р. на загальну суму 82' 320грн.00коп., у т.ч. ПДВ 13' 720грн. 00коп.

Позивач зазначає, що скористався правом на формування податкового кредиту, що передбачене п.198.6 ст.198 ПК України з врахуванням п.201.10 ст.201 ПК України, оскільки податкові накладні не були зареєстровані в Єдиному реєстрі.

Як зазначає позивач, датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата отримання позивачем товарів/послуг по наступним податковим накладним:

- від ТОВ «ЗАВОД МОНТАЖНИХ ВИРОБІВ» №36 від 30.09.2013р., обсяг робіт без ПДВ 120' 090грн.00коп., сума ПДВ 24' 018грн. 00коп. виписана по факту постачання послуг згідно акту виконаних робіт №176 від 30.09.2013р. на загальну суму з ПДВ 144' 108грн.00коп.;

- від ТОВ «БУД-ІНДУСТРІЯ» №27 від 16.09.2013р., обсяг робіт без ПДВ 68' 600грн.00коп., сума ПДВ 13' 720грн. 00коп. виписана по факту постачання послуг згідно акту виконаних робіт №255 від 16.09.2013р. на загальну суму з ПДВ 82' 320грн.00коп.

Позивач зазначає, що узагальнюючою податковою консультацією щодо окремих питань відображення у податковому обліку з ПДВ звітного періоду податкових накладних, виписаних у попередніх періодах та формування на їх підставі податкового кредиту, затвердженою наказом ДПС України від 16.02.2012р., передбачено, що платник податку має право сформувати податковий кредит звітного періоду на підставі податкових накладних, які взяті на облік у поточному звітному періоді, але виписані у податкових періодах, що передують звітному, з дати виписки яких не минуло 365 календарних днів. В такому випадку не вимагається документального підтвердження причин отримання податкових накладних у періодах, наступних за періодом, в якому вони були виписані, а суми податку відображаються у реєстрі отриманих податкових накладних поточного звітного періоду та у складі податкового кредиту звітного періоду.

Таким чином, позивач вважає, що заява із скаргою на постачальника подається лише з податковою декларацією за той звітний період, у якому платник включив суму податку до складу податкового кредиту.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень зазначив, якщо податкова накладна виписана з порушенням вимог чинного законодавства, то покупець має право на віднесення сум податку на додану вартість не на підставі податкової накладної, а на підставі заяви із скаргою на постачальника, яка подається до податкової декларації за звітний податковий період. Тому, з метою відображення податкового кредиту, заява із скаргою повинна бути подана лише в тому періоді у якому безпосередньо було виписано податкові накладні.

З огляду на викладене, відповідач вважає, що застосування норм узагальнюючої податкової консультації щодо права включення до податкового кредиту податкових накладних протягом 365 календарних днів, є недоречним, оскільки регламентує правила пов'язані з належним чином оформленими податковими накладними.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ст.67 Конституції України кожен громадянин зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

У відповідності пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, встановлено, що органи державної податкової служби мають право: проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 75.1 ст.75 Податкового кодексу України, зазначено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно зі п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та збрів, а також дотримання валютною та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи..., та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності..., а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі, за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п.44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно п.44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до ст.14.1.156 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі, податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету, як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі, сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з ст.14.1.181 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно із п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг.

Отже, для цілей перевірки дотримання вимог податкового законодавства та можливого визначення грошових зобов'язань у разі неналежного дотримання платником податків цього законодавства, контролюючому органу у даному випадку первинно слід встановити зміст та реальність господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарі в/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За правилами п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З аналізу зазначеним норм ПК України вбачається:

1. Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

2. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

3. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

4. Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави суду вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011р. у справі №21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» від 20.07.2010р. за №1112/11/13-10 процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. Встановлення спеціальної правосуб'єктності учасників господарської операції. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрована як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Аналогічна позиція викладена також у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Також, у цьому листі Вищого адміністративного суду України зазначено, що не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Вищевикладена позиція також сформульована у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року по справі №2а-9864/11/2670 (К/9991/50772/12).

У відповідності до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України №1936/11/13-11 від 01.11.2011 року «Щодо підтвердження даних податкового обліку» документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Позивачем не надано жодного первинного документу на підтвердження своїх вимог та спростування висновків податкового органу. У позовній заяві відсутні посилання на будь-які первинні документи, щодо визначених в акті перевірки обставин.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 р. по справі № К/9991/57256/12, оскільки за змістом останньої судами досліджено саме первинні документи позивача по справі, які підтвердили реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, а також дали можливість суду дійти відповідних висновків.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачає не лише обов'язок суб'єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч.2 ст.71 КАС України), але й обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч.1 ст.71 КАС України), і всупереч наведених положень КАС України позивачем не надано суду підтверджуючих реальність господарських операцій первинних документів.

В даному випадку, як зазначено вище, позивач жодним чином не підтвердив реальність господарських операцій між ним та контрагентом та не обґрунтував свою позицію.

З урахуванням викладеного, доводи позивача спростовані матеріалами справи та поясненнями представників сторін у судовому засіданні. Відтак, відповідачем доведено правомірність своїх дій, висновків та рішення.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

З урахуванням вищевикладеного, суд зазначає, що доводи відповідача знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи, а доводи позивача спростовані матеріалами справи.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати по справі з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст.86, 94, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі її апеляційного оскарження - з моменту проголошення рішення суду апеляційної інстанції.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у десятиденний строк з дня отримання копії постанови, виготовленої у повному обсязі.

Текст постанови у повному обсязі виготовлений 24.03.2014р.

Суддя Г. В. Потолова