Ухвала суду № 44204460, 13.05.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/2428/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кравченко Л.Ю.

Є.у. № 335/13626/14-ц Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Крилової О.В.

Суддів: Трофимової Д.А.

Дзярука М.П.

При секретарі: Семенчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року по справі за позовом Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, Міського комунального підприємства "Основаніє" до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, стягнення заборгованості з орендної плати,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2014 року Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, МКП "Основаніє" звернулися до суду з вищевказаним позовом, в ході розгляду справи розмір позовних вимог було збільшено.

В обґрунтування позову Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, МКП "Основаніє" зазначали, що 19.09.2006 року між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавець), КП "Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 13" (балансоутримувач) та ПП ОСОБА_3 (орендар) було укладено договір б/н оренди нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Андрєєвою В.М., щодо строкового платного користування нежитловими підвальними приміщеннями загальною площею 130,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, для надання побутових послуг населенню строком на 5 років до 22.05.2011р. Вказані нежитлові приміщення було передано у користування орендаря за актом прийому-передачі від 19.09.2006р.

У подальшому строк дії договору продовжувався у відповідності до ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

01.06.2011 року між Департаментом комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, КП "ВРЕЖО № 13" було укладено додаткову угоду про зміну орендодавця на Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Пунктом 11.7 договору передбачено, що реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або припинення договору оренди.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору оренди щодо сплати орендної плати станом на 01.12.2014р. утворилася заборгованість з орендної плати за період з січня 2013 року (22 дні) по грудень 2014 року в розмірі 12 374,44 грн.

Умовами п. 11.8 договору оренди № б/н нежитлового приміщення від 19.09.2006р. передбачено, що однією з підстав припинення договору є ліквідація орендаря. Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13.10.2014р. підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3 (орендаря) припинено. Дата реєстрації припинення 21.07.2014р., номер запису в реєстрі НОМЕР_1. Отже, договір № б/н оренди нежитлового приміщення від 19.09.2006 року є припиненим.

На день подання позову спірне орендоване приміщення відповідачем за актом прийому-передачі не повернуто.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили суд: стягнути з відповідача суму заборгованості по орендній платі у розмірі 12 374,44 грн. на користь місцевого бюджету Орджонікідзевського району ГУДК України в Запорізькій області; усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням загальною площею 130,8 кв.м. в житловому будинку по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з вищезазначеного нежитлового приміщення на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради; стягнути з ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 487,20 грн. на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 суму заборгованості по орендній платі у розмірі 12 374,44 грн. на користь місцевого бюджету Орджонікідзевського району ГУДК України в Запорізькій області.

Усунуто перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням загальною площею 130,8 кв.м. в житловому будинку по АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 з вищевказаного нежитлового приміщення на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради судовий збір в сумі 487,20 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 коштів в сумі 12 374,44 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 зазначає, що відповідач припинив підприємницьку діяльність, у визначений ФОП ОСОБА_3 строк для заявлення кредиторами своїх вимог - до 06.08.2013 року, позивачі не пред'являли до нього вимог. Оскільки вказаний строк пропущено, суд безпідставно задовольнив позов.

Сторони, їх представники до апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що у справі є докази (рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення). Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК Українитака неявка сторін, їх представників не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Справа розглянута у відсутність осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За положеннями ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія перевіряє зазначене рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що суд вірно вирішив питання наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, суті правовідносин, що випливають із встановлених обставин, правильно застосував правові норми до цих правовідносин. З дотриманням вимог ст.ст. 212-215 ЦПК України суд належно оцінив надані сторонами докази, виконав вимоги цивільного судочинства і вирішив справу згідно з законом.

Суд правильно встановив, що між сторонами склалися правовідносини з договору оренди нежитлового приміщення.

Із матеріалів справи вбачається, що орендодавцем були направлені відповідачу повідомлення про розірвання договору оренди, в яких пропонувалось заплатити борг з орендної плати та звільнити орендоване приміщення, які отримані останнім (а.с. 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62).

Сторони не оспорюють відмову від договору оренди та зобов'язання звільнити орендоване приміщення. Як зазначається в запереченнях на апеляційну скаргу, після ухвалення рішення приміщення звільнено, ОСОБА_3 повернув за актом прийому-передачі від 23.01.2015р. нежитлове приміщення.

Рішення суду оскаржується в частині стягнення орендної плати, тому апеляційний суд відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду лише в цій частині.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За положеннями ст.ст. 526, 530 ч. 1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі (ч. 1 ст. 785 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, між сторонами 19.09.2006 року був укладений договір оренди нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Андрєєвою В.М., з наступними додатковими угодами щодо строкового платного користування нежитловими приміщеннями підвалу загальною площею 130,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, для надання побутових послуг населенню (а.с. 36-39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46).

Умовами договору сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 28.02.2006р. № 63 та рішення п'ятнадцятої сесії 24 скликання Запорізької міської Ради № 46 від 28.01.2004р., за перший місяць оренди орендна плата складає 422,64 грн. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається орендаремсамостійно, шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції (п. 3.1-3.3 Договору).

Розмір орендної плати змінювався сторонами додатковими угодами, останньою додатковою угодою від 01 грудня 2011 року розмір орендної плати визначено в розмірі 517,65 грн. * Іінф. (грудня) з наступним коригуванням розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (а.с. 41).

За умовами договору оренди від 19.09.2006 року у випадку закінчення терміну дії договору або його дострокового припинення орендна плата розраховується орендарем по добу фактичної здачі нежитлового приміщення по акту прийому-передачі (п. 3.7 договору).

Пунктом 11.8 договору передбачено, що дія договору оренди припиняється внаслідок, у тому числі, ліквідації орендаря.

Як вбачається з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 13.10.2014р. підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3 (орендаря) припинено. Дата реєстрації припинення 21.07.2014р., номер запису в реєстрі НОМЕР_1. Строк, визначений фізичною особою-підприємцем або спадкоємцем, опікуном, піклувальником чи управителем майна ФОП, для заявлення кредиторами своїх вимог: 06.08.2013 року (а.с. 66, 67).

Відповідно до правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 4 грудня 2013 року у справі № 6-125цс13, з огляду на положення ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст. 47-49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" однією із особливостей підстав припинення зобов'язань для фізичної особи-підприємця є те, що у разі припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

При вирішенні справи по суті суд першої інстанції врахував вищезазначену правову позицію, яка в силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України.

Судом також встановлено, що об'єкт оренди ОСОБА_3 не звільнив і продовжував ним користуватися, в порушення умов договору з січня 2013 року не проводив платежі за користування комунальним майном - нежитловими приміщеннями підвалу загальною площею 130,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. В результаті станом на 01.12.2014 року відповідач має заборгованість з орендної плати, обрахування якої проведено відповідно до умов договору (а.с. 84).

Нежитлові приміщення підвалу перебували у користуванні відповідача по 23.01.2015 року включно.

У відповідності до ст.ст. 10, 11 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ч. 2 ЦПК України).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що здійснював платежі по орендній платі відповідно до п. 3.4 договору за період з січня 2013 року (22 дні) по грудень 2014 року та не спростував здійсненого позивачем розрахунку заборгованості.

Доводи апеляційної скарги про те, що не виставлялися рахунки на оплату орендної плати, вимоги про сплату боргу, претензії та відсутні акти виконаних робіт, є неприйнятними.

За положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вказані норми закону, а також ст. 6 ЦК України, передбачають добровільність в укладенні угод.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В договорі сторони не передбачали складання акту виконаних робіт, за умовами договору ОСОБА_3 самостійно повинен був сплачувати орендну плату.

Так, відповідно до п. 3.4 договору зі змінами, внесеними додатковою угодою від 08 лютого 2010р., та положень ч. 1 ст. 762 ЦК України, орендна плата перераховується орендарем самостійно до місцевого бюджету м. Запоріжжя за місцем знаходження об'єкта, що здається в оренду, щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, слідуючого за розрахунковим.

Згідно п. 5.3 договору оренди проводити звірку розрахунків з орендної плати та підписувати акт звірки є обов'язком саме орендаря, а не орендодавця (а.с. 37 звор.).

Відповідач також посилається в скарзі на те, що 21 липня 2014 року він припинив свою підприємницьку діяльність, ним був встановлений строк для заявлення кредиторами своїх вимог до нього, який закінчився 06.08.2013 року (а.с. 66, 67).

Статтею 50-1 ЦК України, яка діяла на час прийняття рішення про припинення підприємницької діяльності, передбачалося, що фізична особа - підприємець письмово повідомляє державного адміністратора, кредиторів про прийняте рішення щодо припинення її підприємницької діяльності, порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог, що не може становити менше двох і більше трьох місяців з дня опублікування повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

Посилаючись на зазначену норму, відповідач не надав доказів, що він повідомляв позивачів як його кредиторів про прийняте рішення щодо припинення підприємницької діяльності, як цього вимагала ст. 50-1 ЦК України. Доводи про те, що позивачі не є кредиторами, неприйнятні, оскільки ОСОБА_3 з січня 2013 року не сплачував орендну плату за користування нежитловими приміщеннями, отже мав незавершені розрахунки з позивачами.

При вирішенні справи по суті суд першої інстанції врахував вищезазначену правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України у справі № 6-125цс13 від 4 грудня 2013 року, яка в силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для всіх судів України, отже норми матеріального права у даному випадку застосовані судом правильно.

Нормами Цивільного кодексу України взагалі не передбачено припинення зобов'язань фізичної особи-підприємця і у разі дотримання нею порядку припинення своєї підприємницької діяльності та не звернення кредиторів під час цієї процедури з вимогами про виконання зобов'язань або звільнення від подальшого виконання вимог кредиторів.

Так, згідно ч. 1 ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Отже, позивачі не позбавлені права звернутися до суду за захистом свого порушеного цивільного права з дотриманням строків позовної давності, оскільки внаслідок припинення підприємницької діяльності суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 самі зобов'язання по сплаті орендної плати, які виникли у нього в процесі підприємницької діяльності, не припиняються, а зберігаються, та переходять до нього як фізичної особи і як фізична особа у відповідності до ст. 52 ЦК України він відповідає за зобов'язаннями всім своїм майном.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 12 374,44 грн. є правомірним та обґрунтованим.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки є повторенням обставин, якими відповідач обґрунтовував свої заперечення проти позову, всебічна оцінка яким була дана судом першої інстанції, і зводяться лише до особистої незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Докази та обставини, на які посилається відповідач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням рішення суду першої інстанції не оскаржене, а тому, у відповідності до ч. 1 ст. 303 ЦПК Українита роз'яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку"апеляційним судом не переглядалось.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 січня 2015 року по цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: